Побут у стосунках

Ми зустрічаємось з хлопцем уже два роки. Із них один рік живемо разом. Це наші перші серйозні стосунки — мені 23, йому теж. Все ніби добре, але останнім часом я почала відчувати себе не дівчиною, не партнеркою, а… прислугою. Я перу, прибираю, готую, подаю. Звісно, мій хлопець теж іноді щось допомагає, але здебільшого — тільки після прохання, а не за власною ініціативою.

Він працює, а я зараз тимчасово не працюю — я навчаюся, і навчання забирає не менше сил. Але хіба це означає, що я маю все робити сама? Хіба якщо я вдома, то автоматично стаю обслуговуючим персоналом?

Ніхто не питає, чи я втомилася. Хочеться чогось елементарного — щоб хтось подбав про мене. Просто приготував сніданок і покликав: «Сідай, усе готово». Щоб я могла прокинутись і відчути — про мене подумали. Але йому таке навіть не спадає на думку. Він просто цього не бачить. А коли я починаю говорити, ділюся тим, що мене зачіпає — він замикається. Ображається. Йде в мовчання. Починає ігнорувати.

Наче мої почуття — це напад. А мені ж лише хочеться бути почутою.

Можливо, в нього так було заведено в родині. Його мама все робить по дому, готує, подає й при цьому працює. Але я все ж вважаю, що стосунки — це партнерство, і обидва мають долучатися до побуту. Ми часто це обговорюємо, іноді він щось робить, але мені хотілося б більшого. Можливо, я стала зручною. Не знаю, як усе змінити і досягти гармонії між нами.