Мудра цитата: Тал Бен-Шахар

“У той момент, коли один або обидва партнери втрачають ілюзію ідеального кохання, настає криза довіри — у оцінці себе, партнера та майбутнього стосунків. Криза може означати, що стосунки закінчуються або починається справжнє кохання.”

“Уявіть собі, що щоденні конфлікти — це своєрідна вакцина. Роблячи щеплення, ми фактично вводимо ослаблений штам вірусу, який потім стимулює вироблення антитіл, що згодом дозволяє організму боротися з серйознішими загрозами. Аналогічним чином несерйозні конфлікти допомагають нашим стосункам набути захисних властивостей; вони роблять стосунки стійкими і, отже, допоможуть партнерам впоратися з серйозними конфліктами, коли ті виникнуть.”

“Поки дитина залишається в безпеці, їй слід дозволяти приймати власні неідеальні рішення, відчувати гіркоту невдач, радість пізнання та гордість за успіх.”

“Перфекціоніст не лише непокоїться, що його відкинуть, - він також покладає нереалістичні надії на своїх потенційних партнерів. Через максималістський склад розуму кожна вада стає каменем спотикання, який не дає потенційним стосункам навіть початися. Та й потім, коли стосунки зав’язуються, то кожна незгода, кожна суперечка, кожен конфлікт роздувається до катастрофічних масштабів і переживається як потенційна загроза розриву стосунків.”

“Досконале кохання — це не рідкість. Його просто немає! Якщо ми піддамося цій ілюзії, то в результаті прийдемо до одного з трьох результатів. По-перше, ми ризикуємо так і не знайти собі пару, оскільки весь час будемо чекати того ідеального чоловіка з пристосовністю дитини, тонким сприйняттям художника тощо. По-друге, якщо ми вирішимо вступити у стосунки з неідеальним партнером, то, шкодуючи, що пішли на компроміс, будемо, усвідомлено чи ні, продовжувати пошуки свого ідеалу. Насамкінець можемо повірити, що знайшли ідеального партнера, але відчуємо глибоке розчарування та розлад, коли неминуче виявимо його недоліки.”

“Тужливі краще переживають свої емоції, не намагаючись заглушити біль, коли він дійсно виникає, а виливаючи його у словах і сльозах. Іноді оточуючі з найкращих спонукань вмовляють їх перестати оплакувати покійного та відправляють до лікарів, які виписують антидепресанти. Такі стратегії лише розтягують періоди горя і болю.”

“Парадоксально, але наша самооцінка та віра у власні сили посилюються, коли ми зазнаємо невдачі, адже ми усвідомлюємо, що чудовисько, яке так лякає, — поразка — не таке жахливе, яким ми його уявляли.”