“Я не раз помічав, що саме речі, ледь помічені вдень, думки, не доведені до ясності, слова, сказані без душі й залишені без уваги, повертаються вночі, вдягнені в плоть і кров, і стають темами сновидінь, ніби на відшкодування за денне до них нехтування...”
“Навчи мене жити Навчи мене жити, за диханням, за нотами, без суджень і болю, падінь і злетів. І в густій метушні прошепчи моє ім’я, щоб на серці втомленім розтанув іній… Навчи мене жити, губ торкаючись губами, щоб стало міцнішим усе, що є між нами. Розпалюючи вогонь, не боятися пожежі – ми з тобою вдвох, ми з тобою недарма… Навчи мене жити, я тобі довіряю це серце, а в нім – чим дихаю, чим страждаю. Поклич мене вдалеч, де ніхто не почує, там, де вітер сивий натхненням дихає”
“Усі люди, послані нам, — це наше відображення. І послані вони для того, щоб ми, дивлячись на цих людей, виправляли свої помилки, і коли ми їх виправляємо, ці люди або теж змінюються, або йдуть із нашого життя.”