Не могу решиться

Добрый день!

Сейчас я буквально на привязи из-за страха, слышу отвратительные оскорбления но абсолютно понимаю за что, не в состоянии ничего сказать против

Вы слышите голоса? Или вас кто-то конкретный оскорбляет?

Не могу решиться пойти к психиатру (и я не знаю как определить к психологу либо к психиатру)

Если вы слышите голоса, необходимо обратиться к психиатру. Иначе ваше состояние будет только усугубляться. Психиатр поставит диагноз и пропишет лечение, после которого вам станет легче и можно будет обратиться параллельно к психологу, в зависимости от того, в чем ваша проблема.
Из-за чего вы не можете решиться обратиться к психиатру? Что вас останавливает? Пугает? В современном мире это абсолютно нормальная практика, многие обращаются и получают помощь.

Мне просто не верится что из этого состояния можно выйти, больше убеждена что я сама по себе такая, и постоянно считаю себя отвратительным и злым человеком.

Сочувствую вам, непросто жить в таком состоянии. Вам не верится, что можно выйти из него, но вы пока не обращались к психиатру, и не знаете, что с вами. Сейчас многое лечится современными препаратами, снимаются острые состояния, человек буквально возвращается к жизни.
Найдите кого-то, кто сможет пойти с вами в качестве поддержки.
Берегите себя!

Пытаясь разобраться в состоянии до боли долго, имеется ввиду годами, в последнее время всё больше прихожу к выводу что ключевые причины не понимаю либо не хочу принимать.

Це нормально, людина сама не може не тільки проработать свої тригери, а й помітити та зрозуміти свої захисти та компенсуючу поведінку. Психіка сама себе захищає та працює на автоматичних реакціях. Ці захисти дуже важко самому відстежувати та змінювати.
Для цього потрібна інша людина, з більш здоровою психікою. Це може бути психолог, який навчався роботі з психікою іншої людини та багато чого змінив у своїй психиці.
Тому ваше рішення та звернутися по допомогу дуже доречно. Саме те, що ви прийняли це рішення великий крок до змін.

Мне просто не верится что из этого состояния можно выйти, больше убеждена что я сама по себе такая, и постоянно считаю себя отвратительным и злым человеком. Всё чаще кажется что без меня было бы легче абсолютно всем и мир буквально потерял смысл, будто это последние мгновения

Це теж нормально, бо у вас немає досвіду підтримки, впевненості, самоповаги. Ваш досвід навпаки, дуже сумний та болісний. Коли такого досвіду стає забагато поява таких думок, які ви описуєте, на жаль, дуже закономірна річ.Це свідчить про те, що вам насправді вже давно потрібно звернутися по допомогаючі. І можна почати з психіатра, щоб отримати медикаментозну підтримку, та мати сили на зміни. Працювати з психологом треба обов'язково, бо якщо не змінити ставлення до себе, змін у поведінці не буде.
У вас гарний вік для змін, та є бажання та розуміння цих змін. Це е великий плюс.

Сейчас я буквально на привязи из-за страха, слышу отвратительные оскорбления но абсолютно понимаю за что, не в состоянии ничего сказать против.

Тут я не розумію, що ви маєте на увазі, але розумію, що ситуація вас пригнічує, та забирає багато сил. І вам потрібна допомога та підтримка. Чи є у вас друзі, чи близькі яким ви можете довірити свої почуття, розпач, сум?

Спасибо за дополнения.
Обращение к психиатру, с учетом того, что у вас бывают суицидальные мысли, было бы верным решением.
И речь не об "отклонениях", как вы пишите. Психиатр лечит также депрессию, тревожные расстройства, которые монут вызывать суицидальные мысли. Тем более что вы с детства испытываете трудности, которые описываете.
Я так понимаю, вы за границей сейчас? В любом случае, у вас есть возможность найти психиатра онлайн из Украины и получить консультацию.
А дальше, исходя из того, что вам скажет и назначит психиатр, подключать психотерапию.

Дякую за зворотній зв'язок.
Ви з братом наразі у чужій країні і це також стрес та додаткове навантаження на психіку.
Ви можете звернутися в інтеграційні центри допомоги , там має бути психолог. На перших порах вас це може підтримати та зменшити психічну напругу та тривогу. Там вам також нададуть вам інформацію, куди вам можна звернутися по допомогу по страховці.
В будь якому разі у нових умовам вам потрібно вибудовувати нові опори, шукати людей та місця, де вам можна буде брати ресурси. Групи психологічної підтримки, якісь спілки по інтересам, живе спілкування вам дуже допоможе.
Не закривайтеся від життя, спробуйте нову стратегію проявлення та взаємодії зі світом.

Доброго дня.
Перечитала Ваш діалог з колегами.
І щоб максимально Вам допомогти, спробую написати те, що я зрозуміла і що потребує певних уточнень.
На мою думку, причина такого сприйняття себе ""я сама по себе такая, и постоянно считаю себя отвратительным и злым человеком..."
криється в Вашому дитинстві.
"Тяжело что-то о детстве говорить, его словно нет.."
Дитинство "зтирається" з пам'яті, як правило, тоді, коли в дитинстві могли відбуватися якісь дуже травматичні події, чи ситуації.
От, наприклад, одразу привертають увагу слова "Ещё долгое время думала что с ровесниками тяжело разговаривать, но похоже что не только с ними а конкретно с людьми у которых очень молодое лицо". Тобто, якщо я правильно зрозуміла написане, травматична подія могла якимось чином бути пов'язана з людиною молодого віку. Це перше.
Друге.
Закономірно, чим болючіша ситуація, тим менше про неї хочеться пам'ятати.
А психіка дитини дуже ранима. Тому, нерідко, включається механізм самозахисту психіки і пам'ять ніби "стирає" всі згадки. Але біль, як ознака того, що є психо-емоційна глибока травма від непрожитого стресу, залишається на рівні підсвідомості. І може проявлятися у вигляді злості та невдоволення собою.
"я сама по себе такая, и постоянно считаю себя отвратительным и злым человеком..."
Якщо дитина недоотримує тепла, підтримки та любові, вона ніколи не звинувачує дорослих ( бо вони ж ДОРОСЛІ), а завжди вважає винною тільки себе: "Не батьки не вміють любити, а я якась не така, вважаю себе неправильноою "отвратительным и злым человеком. Всё чаще кажется что без меня было бы легче абсолютно всем и мир буквально потерял смысл, будто это последние мгновения..."
Третє. Привертає увагу, що з мамою не має теплих та довірливих стосунків, коли можна поділитися і довірити найболючіше
"Ну я ещё и не хочу ничего прям в мельчайших подробностях говорить особенно сейчас, когда я что-то упоминаю мама перебивает проблемами из дома. В целом предпочитала пить АД и не контактировать, но меня за это поведение наоборот на три буквы слали от чего ещё больше хотелось замкнуться".
Тобто, якщо в дитинстві щось трапилося травматичного, до мами звернутися, навряд чи Ви могли. Бо просто могли боятися, що вона Вас насварить і зробить Вам ще більш боляче.
Четверте. Я правильно зрозуміла, Вас провела лише мама в дорогу, а батько та хрещені були чимось зайняті?
"Я когда из дома ехала со мной никто кроме мамы и отца не попрощался (отец и крестные были заняты и это те люди кто попрощался бы), как будто из ниоткуда в никуда...". І Ви відчули себе ще більш самотньою та непотрібною, як в дитинстві?

Відредаговано автором 22-03-2026 17:08:59