Дитина заїкається

Ви правильно зробили, що звернулися до логопеда, навіть якщо не помітно результатів, принаймні Ви спробували рухатись у цьому напрямку. Не зайвим буде також звернутись до невролога, який, можливо призначить Вам препарати.
Ну і так, оскільки для Вас вже є очевидним що проблема психологічна, потрібно, наскількі можливо, максимально знизити джерела стрессу, створювати комфортну спокійну атмосферу і пам'ятайте, що Ваш стан позначається відбитком на стані дитини. Дихальна гімнастика, створення речового режиму і, звичайно, психотерапія

Так, звичайно, якщо немає можливості відвідувати психолога, можно онлайн. Але важливу роль грає готовнісь і бажання самої дитини. Психотерапія допомагає знизити страхи мовлення, але для цього потрібно заглибитись і виявити причини тривожності і працювати з ними. А для цього, перш за все, потрібно встановити контакт з дитиною і стосунки в яких дитина відчуває довіру

Так, я займаюсь проблемами заікання в дітей і дорослих, а також з тривожними розладами. Натиснить на моє фото або ім'я і Ви перейдете до анкети де вказані мої контакти, напишіть повідомлення у вайбер, вацап або телеграм за моім номером телефону і зможемо домовитись. Або на електронну пошту, де Ви можете вказати свій номер, а я Вам напишу, якщо так буде зручніше

Доброго дня.
Ви пишете, що "Сину 9 років, коли було 6, переїхали до Німеччини у звʼязку з війною, і він почав заїкатися".
Загалом, заїкання з'являються тоді, коли у дитини пришвидшений розумовий розвиток. А отже, дитина може бути схильна до надмірного самоаналізу, можливо, самокритики, сильних внутрішніх переживань, страху самовираження як особистості, що його не так зрозуміють, не так приймуть, що він якийсь не такий порівняно з іншими...
Тобто, заїкання, зачасти, відіграє гальмівну роль, щоб почуття встигали за думками людини.
Як на мене, у Вашого сина переїзд до Німеччини викликав сильний стрес, який і запустив процес заїкання. Отже, заїкання може мати психосоматичну природу. Тобто, для того, щоб заїкання пройшло, потрібна робота в декількох напрямках: робота з почуттями та самим стресом (як варіант, арт-терапія) та робота по вмінню висловлювати свої почуття екологічно, відповідно обставинам. Плюс, обов'язкова робота з батьками. Бо батьки та дитина - це єдине ціле на психо-емоційному рівні.
Підкажіть, будь ласка, як Ви самі пережили процес переїзду в іншу країну? На скільки легко адаптувалися? Чи не схильні до надмірної тривожності, та бажання все робити ідеально?

Відредаговано автором 18-03-2026 09:19:24

Я дякую Вам за щирі відповіді.
Оскільки батьки та дитина - одне ціле на психо-емоційному рівні, у батьків, наприклад, мами, якісь якості можуть просто в якійсь мірі бути. Але вже у дитини вони стають, нерідко, більш яскраво вираженими. Це відбувається тоді, коли ці якості мають більш глибоку природу, тобто, зафіксовані на рівні підсвідомості. А отже, можуть сильніше зашкодити дитині саме тому, що вони зовні непроявлені в повній мірі у батьків за принципом "айсбергу". Адже емоції та рефлекси - це саме той рівень, на якому і формується психосоматична проблема, така, як, наприклад, заїкання.
Природа не просто так дає нам ту, чи іншу дитину. Адже, ми можемо роками не приділяти уваги собі, а от дитину ігнорувати ми точно не зможемо.
Отже, проблеми створюються ще і для того, щоб з цими якостями почали працювати ВСІ.
"Дитина дійсно має складнощі у висловлюванні емоцій… тому що намагається щоб ніхто не бачив, що він злиться, чи плаче, чи боляче.Це так тільки із негативними емоціями. Але це з самого малого віку" Тобто, дитину спеціально ніхто не вчив приховувати свої емоції, правильно? Але ж дитина в такому віці вчиться від батьків всьому автоматично. В тому числі, реакціям на події та оточуючих людей. Тобто, у неї неусвідомлено формуються певні установки та моделі поведінки, які будуть в подальшому керувати її життям. І якщо ці установки не конструктивні, вони можуть не дати можливості дитині розвитися гармонічно в повній мірі.
"І так, насправді в мене є надмірне відчуття, щоб усе було ідеально. І є тривожність (я це розумію)..." Маленькій дитині нічого навіть і не потрібно спеціально показувати, чи говорити, вона ВІДЧУВАЄ батьків і формує свої реакції відповідно тому, як реагують батьки. Тільки у дитини це вже буде мати підсилена форму за принципом діалектичного розвитку. А отже, сильніше заважати жити.
А якщо так, тоді працює і закон в зворотньому порядку. Як тільки на глибинному рівні відбуваються зміни у батьків, мами, поступово реакції змінюються і у дитини. І такий механізм працює легше до підліткового віку, потім складніше. Адже, дитина поступово від'єднується, сепарується від батьків. Тоді як сама проблема з часом лише більшає, бо іде глибше на рівень підсвідомих реакцій. Отже, і з заїканням прийдеться працювати набагато довше і тільки, якщо він захоче сам працювати з психологом в дорослому віці. А, як правило, чоловікам до психолога звернутися буває психологічно набагато важче, аніж жінкам. Бо це природа чоловіка - не просити про допомогу.
Саме по собі заїкання не так вже і страшно насправді в сенсі фізичного здоров'я. Набагато більші проблеми можуть бути ті, що це заїкання потягне за собою. Наприклад, занижена самооцінка, невпевненість у собі, страх бути собою та розкривати в собі чоловічі якості...
Тому, на мою думку, як фахівця, краще почати працювати саме зараз з психологом і не тільки дитині...

Відредаговано автором 18-03-2026 10:44:07

Добрий день. Трохи додам, можливо щось візьмете.Розумію вашу тривогу, це непроста ситуація для дитини переїзд, нова мова та школа. У 6-9 років діти активно розвивають мову, соціальні навички та вчаться висловлювати емоції. Коли від дитини вимагають більше, ніж вона готова,може статися злам, який може проявлятися заїканням.
Батькам важливо давати любов і прийняття, щоб він відчував себе безпечним і цінним. Друге це створити стабільне і безпечне середовище вдома и третє навчати через приклад, як вирішувати конфлікти, показувати, як домовлятися під час суперечки з братом чи подругою. приймати його емоції, обіймати, підтримувати і пояснювати, що він відчуває( я бачу що тобі сумно, страшно ..), а коли буря мине то спокійно обговорювати, що можна зробити і як він бачить вихід із ситуації.
Продовжуйте заняття з логопедом, можна додати психологічну підтримку( дихальні вправи, релаксацію, ігри на впевненість), а також звернутися до дитячого психолога з досвідом роботи з мігрантами. У школі важливо, щоб вчителі знали про його особливості і створювали підтримуюче мовне середовище. Головне не фокусуватися на заїканні, відзначати успіхи і давати відчуття безпеки та прийняття.