Перечитала ще раз декілька разів Ваше доповнення, і, знаєте, мені здається, я зрозуміла, що саме могло спонукати Вас триматися явно руйнівних стосунків з чоловіком.
Ви пишете "Мама його дуже довго вмовляла щоб він почав робити інʼєкції інсуліну бо він був вже в жахливому стані. Схуд на 20 кілограм. Дуже багато уваги приділялось цієї теми. Батьки кохали одним одного. Ніколи я навіть не чула їх сварок".
У Вас з самого дитинства був приклад того, як мама турбувалася про батька, як довго та терпляче вмовляла його лікуватися,... Тобто, могла скластися дуже ідеалістична картинка подружнього життя, де той, хто любить, обов'язково повинен приносити себе в жертву іншому, щоб в житті не сталося...
Але те, що було правильним для батьків (адже, до ситуації з хворобою, у них вже склалися теплі та довірливі стосунки), у Вашому випадку могло стати пасткою, в яку Ви самі себе увігнали, несвідомо у всьому наслідуючи поведінку своєї мами. Це певний різновид ідеалізацій.
Турбуватися про іншу людину, любити, дарувати тепло, відданість та довіру - це прекрасно, але... Лише у випадку, коли і інша людина поводить себе таким же чином. А якщо людина не несе відповідальності за свої вчинки, якщо ображає, зраджує і ігнорує, довіряти такій людині - це означає ставити себе на роль жертви і просто дуже небезпечно, бо це ще сильніше її розбещує.
Власне, питання, як на мене, не в тому, чому він так себе поводив, а чому так поводили себе саме Ви. Бо, якщо повністю не розібратися в цій проблемі, є небезпека, що така ж поведінкова матриця може спрацювати і з іншим чоловіком, ідеалізуючи його і ставлячи себе у завчасно неконструктивну та невигідну позицію. Бо це рівень рефлексів, певна поведінкова модель - те, що "записалося" з дитинства, як єдино можливе правило спілкування з усіма чоловіками без винятку, без врахування їх ставлення до Вас
Відредаговано автором 17-12-2025 08:55:23