Неуместность

Добрий день, цікаво як ви розумієте, шо ви неадекватна і вискочка, опишіть ситуацію коротко, будь ласка. Яку отримуєте реакцію від оточуючих на ваш прояв?

Очень сложно давать рекомендации, не зная Вас.
Такое поведение может быть следствием сильной потребности в значимости и в оцененности. Идет от состояния неоцененности, неуслышенности, незначимости.
Скорее всего, у Вас заниженная самооценка.. И поэтому Вы - "выскочка", которая таким образом самоутверждается. Вы стремитесь получить признание и внимание любой ценой, пытаясь доказать свою значимость через хвастовство или перебивание. Это попытка быть замеченной, чтобы не ощущать себя "никем".
У Вас есть потребность сказать -"я есть, я значу."
Чтобы избавиться от потребности, нужно убрать сами состояния, которые это запускают. Делается это вместе с психологом.

Доброго ранку Kris!
Ви пишете ".Заметила,что пытаюсь быть умнее других и что то кому то доказать а то и навязчивость присутствует..."
Насправді, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно більше інформації.
Бо дуже схоже на почуття конкуренції. А таке почуття виникає, як правило, в дитинстві, коли дитина намагається добитися від значимих людей любові, уваги, підтримки, розуміння. Адже, без цього дитина не може бути щасливою.
І щоб мати те, що вкрай необхідне для виживання, несвідомо намагається довести всім, що має право на таке ставлення до себе, що заслуговує на любов та щастя, намагається довести, що вона "гарна дівчинка", тому її можна любити та поважати.
Це лише мої припущення.
Які у Вас були стосунки з батьками? Чи було між вами тепло та порозуміння? Можливо, були ще сестри, чи брати, яким, на Ваш погляд приділялося більше уваги? Або ж значимі дорослі були більше зосереджені одне на одному, зайняті якимось проблемами або захоплені більше якимись ідеями, аніж власною дитиною?
Насправді, коли ми в дорослому віці намагаємося комусь і щось весь час доводити - це є лише "віддзеркаленням" потреби внутрішньої дитини на право бути прийнятою такою, як ця дитина є. Прийнятою безумовно, з усіма недоліками та помилками. Бо лише таке прийняття дасть, нарешті, відчуття того, що ми потрібні, і нас люблять по справжньому.

Відредаговано автором 07-12-2025 08:22:56

Дуже співчуваю Вам.
І розумію, як заважають старі установки, і розумію скільки зусиль Ви вже доклали, але...
"Поведение мое меняется медленно но постоянно вылазит периодически вот эти моменты детские созависимые ..."
Справа в тому, що поки Ви більш менш спокійна та в ресурсі, Ви ще можете контролювати свою поведінку. Але як тільки трошки схвильована, чи втомлена, одразу будуть виходити рефлексивно старі програми реагування на життя та людей.
Насправді, щоб Ви зовні не намагалися робити, трансформація повинна відбутися на тому ж рівні, на якому ці всі блоки, установки та проблеми з'явилися. Тобто, це робота з "внутрішньою дитиною".
А самогубство сестри - це додаткова травма, про яку Ви можете навіть не здогадуватися зараз.
І все це в сукупності створює от ті самі реакції, які Вами керують поза Вашої волі. І отруюють Вам життя.
Бо коли маленька дитина не може щось "переварити", логічно осмислити, воно залишається в середині нас "на потім", коли у нас вже буде достатньо сил та дорослості, щоб зробити повне внутрішнє "перезавантаження" і вийти на рівень господині свого життя, тобто, щасливої, самодостатньої людини.
Мені шкода, але жодні з методик у Вашому випадку можуть не спрацювати, якщо Ви будете їх намагатися застосовувати самостійно. Бо такого роду проблеми - це рівень підсвідомості, до якого у нас самостійно не має виходу. Ваше питання - це запит на психотерапію, однозначно.

Відредаговано автором 07-12-2025 12:33:26

Насправді, від Вашого наміру змінитися і, у тому числі, системної професійної роботи над собою, повністю залежить Ваше щасливе життя.
Бо "робота над собою" - це не лише внутрішні зміни, це ще і повна зміна розуміння самого сенсу життя і свого місця в цьому світі.
Адже, ми і приходимо у цей світ, щоб завдяки труднощам, швидко розвиватися і напрацьовувати таку внутрішню силу, яка допоможе досягнути найбільші наші цілі.
Бо внутрішні проблеми - це до того ж, ще й блоки, які перекривають потік життєдайної енергії

Kris,"я могла изменить все 20 лет назад "- большая иллюзия.
Не могли.
Вы смогли другое, очень важное.
Вы смогли Выжить в обстоятельствах, в которых это было трудно.
И то, что помогло тогда выжить- стало помогать и дальше, ведь это было "проверено " и знакомо.
Нельзя винить себя за защитные механизмы, которые были выбраны неопытным раненым ребёнком, как и нет повода осуждать себя сейчас- каждый человек идёт своим Путем, и в каждый момент времени "может" только то, что он на самом деле может.
Сейчас важно, что Вы готовы увидеть глубокие вещи, и готовы с ними работать.
При этом важно помнить, что "неуместная" и "выскочка"- это ещё нужно ислледовать- насколько это объективно, или тут есть взгляд как бы со стороны (или "сверху ", скорее)- не столько мнение других людей, сколько слова такого себе "высшего критика", который вроде как "знает", что соответствует "норме", а что нет.

Важно НЕ то, соответствует ли ваше поведение неким "нормам"(?"нормам" мужчин?), а ТО, помогает ли ваше поведение удовлетворить ваши Базовые Потребности гармонично, не нарушая чужих границ, и без вреда своим.
Ведь измениться важно не по принципу "от противного "- было одно, сделать противоположное, - важно найти ТО СВОЕ, которое в свое время оказалось "погребенным" под слоями боли и защитных механизмов, которыми психика её уменьшала.

Добрый вечер, Kris!

Как перестать быть неуместной,немного неадекватной и выскочкой.

Вопрос абсолютно понятный и логичный, как перестать...? Однако на старте рассуждений на эту тему и поиска действенных способов возникает уточнение - если не той ..., то какой? Вот Вы буквально сейчас, в эту самую минуту, можете определить, какой хотите стать? Попробуйте подобрать соответствующие прилагательные. Думаю, это будет не столь сложно.
Гораздо труднее представить, какие эмоции будете испытывать, будучи не такой как до сих пор. Их назвать хотя бы приблизительно сможете?
А в каких ситуациях проявление новых качеств будет уместным и оправданным - разобраться с этим попытаетесь?

Отдельный аспект - потребности и мотивы, что лежат в основе Ваших проявлений. Например, подойдет ли Вам мотив "не быть умнее других"?
Другой мотив "ничего никому не доказывать"?

навязчивость присутствует

Расскажите, о какой навязчивости идет речь, особенно если учесть Ваше признание -

Я не особо любитель вообще с людьми общаться, нет ресурса

?
Оба этих замечания выглядят несколько противоречиво, во всяком случае для меня.

В завершение выскажу одно соображение - далеко НЕ ВСЕГДА, в чем я убедился в ходе своей практики, стоит проводить буквальную каузальную связь между особенностями детства и сегодняшним состоянием человека, его жизненной ситуацией. Такой подход чреват "обрезанием" множетства иных событий и факторов, чья роль для пользы терапии может и должна быть учтена.

Відредаговано автором 07-12-2025 18:17:48

У меня вопрос не в том какой хочу стать ,а в том почему в коллективе я проявляюсь белой вороной.Неправильно понимаю ситуации .

Говорить вообще и общо - пустая трата времени. Нет контекста, не примера, нет конкретной ситуации для того, чтобы отследить/понять/осознать Вашу привычную модель восприятия ситуации.

То, что Вам, к примеру, кажется неправильным, на самом деле, может быть весьма точным и объективным. Большинство же может играть в свои игры, стадность, невысовываемость и так далее.

В любом случае, полагаю, речь идет о Вашей возможности пребывать в моменте "здесь и теперь", осознавая всего его аспекты и нюансы, выделяя и приоретизируя одни на фоне других.

Я уже это пыталась применять ,в итоге я молчу когда надо говорить и говорю когда надо молчать и все молчат.

Рациональное и волевое усилие действовать из другой крайности, как правило, работает криво или вообще не работает. Нужна свобода и осознанность, чтобы включиться в актуальный момент оптимальным образом. Навык нарабатывается и развивается лишь в практике. Все "предустановки" отменяются, востребована включенность в моменте.

в личностных отношениях прилипалой и ребенком.

Прилипчивость нужна, чтобы избежать подлинного контакта.
Чтобы слиться в партнером, превратив его в донора устойчивости, энергии, ведения по жизни. Вы об этом знаете? И что об этом думаете?

Відредаговано автором 07-12-2025 18:56:27

Да,так и было,партнёр был как внешняя опора ,взрослый родитель .Думаю что это хрупкая конструкция и надо строить опоры внутри .А партнёр это отдельный человек.

Есть понимание, как строить опоры внутри?

А я Вам дам відповідь: "...вопрос не в том какой хочу стать ,а в том почему в коллективе я проявляюсь белой вороной.Неправильно понимаю ситуации".
Справа в тому, що все залежить від от того самого, глибоко вкоріненого, дитячого бажання всім сподобатися. Чим сильніше внутрішня потреба, щоб нас нарешті визнали, щоб ми стали значимими в очах оточуючих, тобто, щоб нас стали любити, тим неправильніше себе починаємо поводити. Чому? Бо дуже прив'язані до себе, своєї особистості, власної самооцінки і нікого та нічого не бачимо окрім свого внутрішнього болю. Ми стаємо нав'язливими та "липучими". Це як перебувати у закритій капсулі без вікон та дверей і при цьому намагатися рухатися в правильному напрямку по дорозі. Або ж в такому вигляді з кимось будувати близькі стосунки, от як, спробувати когось поцілувати... Уявили? Ви ж самі розумієте, що дороги ми не побачимо, і людину не поцілуємо, і не зрозуміємо напрямку руху. Тобто, завжди все будемо роботи "невпопад".
Насправді, до тих пір, поки дитячі потреби у визнанні та любові не будуть "закриті", так само, як і не будуть трансформовані всі дитячі травми у дорослий надзвичайно корисний досвід, ніякі найпрекрасніші поради найпрофесійніших спеціалістів не спрацюють. Це як намагатися будувати багатоповерховий будинок, будуючи його без міцного фундаменту, або на фундаменті з перекосами та тріщинами. Уявили, що буде з будинком?
Людина, яка несе в собі дитячий непрожитий біль, у якої залишаються непропрацьовані, глибоко приховані душевні травми, все у своєму житті стане сприймати як через "криве дзеркало". Бо нами керує не свідомість, а наша підсвідомість, до якої ми самостійно доступу не маємо. Власне, дію "кривого дзеркала" Ви і відчуваєте на собі постійно, говорячи і сприймаючи все "невпопад". І Вашої провини в цьому немає. Це закономірність, яка вбудована в кожну людину. Насправді, не просто ж так говорив один з древніх філософів, що "хочеш пізнати світ, спершу пізнай себе". Бо світ навколо лише є відображенням внутрішнього сприйняття себе. Ми всі живемо у світі "дзеркал", де зовнє є віддзеркаленням нашого внутрішнього. Якщо "ми-внутрішні" розібралися зі своїми болючими проблемами і стали гармонічними, тоді і "ми-зовнішні", і світ навколо нас стане гармонічним. Власне, про що я Вам і написала одразу, так само, як і про неможливість керувати та контролювати свої почуття та емоції, бо це все рефлекси, якими керує наша підсвідомість, і до якої у нас немає самостійного виходу.