Доброго вечора!
Перечитала дуже уважно всі Ваші відповіді і знаєте, скажу Вам так. Це тільки здається, що от так легко взяти і розлучитися. Це я стосовно, в тому числі, і Вашого чоловіка. Якщо люди прожили певний час разом ( а у Вашому випадку - це багато років) і, до того ж, є спільні діти -, це тільки здається, що достатньо поставити підпис під розлученням і ви вільні одне від одного. Адже, є рівень тої самої психо-емоційної близькості, яка зв'язує.людей сильніше за найміцніші мотузки.
Думаю, що у Вашій ситуації залишається дуже багато "білих плям", які потребують ретельного вивчення. От як, Ви пишете ,наприклад, "я мала на увазі що майже не спілкувалися від тоді коли чоловік повідомив що хоче розлучитися, близько 3 місяців. До того зі спілкуванням було все нормально!", "Він не проти говорити, в мені напевне величезний супротив, бо в мене немає плану "В" і я не готова прийняти, якщо що , нову реальність"..
Тобто, якщо я правильно зрозуміла - чому чоловік захотів розлучення, Ви так досі і не знаєте? І, навіть, не спробували з'ясувати? Це перше. А друге, перестали спілкуватися саме Ви, а не він. Тобто, Ви самі, можливо, несвідомо, відкинули найменшу можливість порозумітися.
Знаєте, в житті кожної сім'ї бувають дуже важкі моменти. І тільки ті, які здають разом свої життєві "іспити" отримують право на заслужене сімейне щастя.
От Ви пишете, "Сім'я, на даному етапі, для мене як тил , як захист, як щит..", а потім додаєте "Я тримаюся за сім'ю, як за останню соломинку, яка зв'язує мене з довоєнним життям". Тобто, як на мене, присутнє якась ідеалізація сім'ї. Сім'я починає виконувати роль якоря, який тримає Вас на плаву, але... Таке сприйняття сім'ї саму сім'ю зберегти не може. Бо наповнене якимись своїми ілюзіями, де, як Ви пишете, швидше за все, існували взаємозалежні стосунки.
Та
війна змушує людей дуже швидко дорослішати. І, як на мене, саме це почало відбуватися з Вашим чоловіком.
Він із позиції "сина", де роль контролюючої та турботливої мами відігравали саме Ви, трансформувався, можливо, несподівано і для самого себе, в самодостатнього дорослого чоловіка.
Отже, щоб зберегти сім'ю, потрібно, щоб відбулися і з Вами глибинні трансформаційні процеси на рівні установок, поведінкових моделей та сприйняття свого чоловіка. І Ви із "матусі" перетворилися на жінку, з якою чоловіку захочеться жити.
Те, що Ви перебуваєте в певній психо-емоційний залежності від рідної людини - однозначно. А залежна людина може, або перебувати в приниженій ролі жертви, або перетворюватися на аб'юзера. Тобто, переставати говорити щось своє, або ж, навпаки, починати нав'язувати своє бачення світу. І підтвердженням тому є Ваша перша реакція на пропозицію розлучитися. Це я стосовно вимоги з'їхати зі спільної квартири. Чому я так вирішила?
Справа в тому, що коли з нами все добре, і ми маємо гарне виховання з дитинства - бути взаємоввічливими та тактовними, дуже легко. Тобто, ми маємо ресурси, щоб відігравати певні ролі в соціумі. А от, коли ми напружені, втомлені, психо-емоційно виснажені - "маски" злітають і ми стаємо тими, якими ми є на глибині.
Думаю, що в цій ситуації з квартирою Вами керував Ваш біль, страх, невпевненість в собі, претензії, все, що завгодно, тільки не любов до коханої людини. Адже, Ви раптово відчули, що втратили всі важелі впливу на нього, які у Вас до нещодавно ще були.
На мою думку, до моменту переїзду в Україну Вам потрібно дуже серйозно, найперше, розібратися в собі, щоб зійти з позиції ображеної жертви і перейти на рівень щасливої самодостатньої ( не плутати з самостійною) жінки. А таких жінок, повірте, чоловіки не кидають.
Бо чоловік, який вдихнув свободи, пожив на самоті і зібрав свою особистість "до купи", намагаючись три місяці поспіль тікати від тої, якою Ви раніше були, так просто не може собі дозволити знову стати керованим.
Отже, як Ви відчуваєте, питання не стільки в ньому, скільки питання в Вас.
Підкажіть, будь ласка, а хто в сім'ї Ваших батьків керував процесами?
Чи було між Вами та батьками порозуміння в Вашому дитинстві?