Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
«Жити з людиною, яку кохаєш, так само важко, як кохати людину, з якою жив...»
Питання від: Юлія Вік: 39

Не люблю свою дитину

Дитині 7,5 років і я не відчуваю пробудження материнської любові. Донька мене дратує. І я розумію, що емоційний інтелект не на найвищому рівні, тому що я маю схильність агресувати до неї. Повністю відсутня терплячість. Постійне бажання язвити до неї. Вона мені постійно все недо. Похвала є, але не часто, бо я для себе не бачу - за що. Ця дитина заслуговує любові...але у мене немає її до неї...
Дитина викликає роздратування і агресію.
Знаю, що питання виключно в мені.
Чи можливо цю любов в собі пробудити до дитини?
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доброго дня, Юлія.
«Чи можливо цю любов в собі пробудити до дитини?»
Це не дуже просте запитання, бо відповідь буде залежати від багатьох факторів: історії вашого власного дитинства, ставлення до вас батьків ( насамперед, мами), відношення до батька дитини, вашого психічного профілю , ваших умов життя зараз та ін.. Тому що, це все може мати вплив на ваше відношення до доньки. Й, є велика ймовірність, якщо ви розберетесь з цими питаннями, ви по- іншому почнете відноситись до неї.
Можливо, це не буде « любов- любов, але більш- менш материнські почуття все-таки прокинуться.
Я думаю, вам варто звернутися на індивідуальну консультацію, бо відчувати що ти шкодиш своїй дитині- це дуже неприємно.
Здравствуйте. То, что вы смогли назвать эту проблему вслух, уже хорошо. Если ваши действия или слова причиняют дочери физическую или эмоциональную боль, то надо срочно идти к специалисту.
Попробуйте постепенно открывать для себя мир вашей девочки, что приносит ей радость, о чём она мечтает, какие у неё интересы. Тогда есть шанс увидеть в ней не только источник раздражения, но и уникальную личность, которая может пробудить в вас новые тёплые чувства.
Но если вы замечаете, что раздражение регулярно переходит в агрессию, не откладывайте. Психолог поможет вам разобраться с внутренними причинами и найти способы взаимодействия, которые будут безопасны и для вас, и для ребёнка.
Доброго ранку, Юліє!
цитата:
Чи можливо цю любов в собі пробудити до дитини?

В цьому плані погоджуюсь з думками Оксани Юріївни - потрібно спочатку дослідити багато важливих аспектів, які колись відбились на формуванні вашої особистості. А також тих, що можуть впливати на ваш стан і, відповідно, на сприйняття доньки. Серед них, наприклад, такі: наскільки бажаною була дитина? як проходила вагітність і пологи? Бажали народити дівчинку або хлопчика? і т.д.?

Має значення, як проходило ваше дитинство. Тобто це про ставлення батьків до вас і насамперед мами? Чи відчували ви на собі їх любов, повагу, увагу до бажань і потреб?

Привертає на себе увагу установка, що читається між рядками. Суть її в тому, що дитину ПОТРІБНО любити за щось. Тобто за досягнення або слухняність, або якусь винятковість. Пригадайте - вас виховували саме в таких рамках?

Не в останню чергу варто щиро відповісти собі - заміж виходили через кохання? На сьогодні взаєминами з чоловіком задоволені?

Для прояснення ситуації спробую поставити ще одне надважливе символічне питання - а чому насправді донька заважає, через що часто агресуєте і язвите до неї?
Можливо, ці негативні емоції спрямовані комусь іншому, а не дочці?..


Поміркуйте над цими питаннями. І краще у співпраці з психологом.

Відредаговано автором 26-09-2025 09:54:29

Доброго дня!
цитата:
Дитині 7,5 років і я не відчуваю пробудження материнської любові.

Як давно ви зрозуміли, що не відчуваєте материнської любові до доньки, адже вона не вчора у вас народилась?
Судячи з того, що ви написали, схоже на материнське вигорання. Це природньо, особливо коли мама одна або переважно одна займається вихованням дітей. Маю до вас кілька питань.
Чи займається чоловік (батько дитини) її вихованням? Чи приймають участь батьки (бабусі-дідусі) у процесі виховання внучки? Дитина відвідує школу? У вас є час для себе чи 24/7 знаходитеся з дочкою?
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385609 для Оксана Юрьевна

Вітаю! По умовах проживання - все добре. У стосунках з чоловіком наразі спокійна партнерська комунікація. Стосунки пройшли різні етапи, зараз відсутня взаємодія, як чоловік-жінка, а як партнери в сімї - обовязки, прохання, стандарні задачі мами і тата.
Стосунки з моїми батьками - все ок. Чогогсь критичного я з дитинства не памятаю. Мене не били, підтримували, не памятаю фактів ігнору, якогось абюзу чи булінгу в середині сімї.
Маю відчуття, але в повній мірі боюсь собі його визнати - що я дратуюсь на неї, бо бачу в ній свої не дуже добрі риси, і знаю, що це буде заважати їй жити щасливе життя. Достукатись до неї не можу, домовитись з нею не можу, очікуваної поведінки не бачу, по факту бісить неймовірно те, що базові речі, які я хочу (я розумію, що мабуть в рамках сучасних підходиів виховання, моє хочу нікому не потрібне, але воно поки що є), щоб вона на свій вік виконувала - вона їх не робить. Мене справді втомлює постійне нагадування простих речей, які я вважаю, дитина має їх робити вже автономно. Це питання виключно її гігієни, навчання, догляду за зовнішнім виглядом (уточняю - базові прості моменти).
З приводу перелелі - я - донька. У мене є шалена прокрастинація і відсутність мрій, бажань, стремлінь. І коли я помічаю це в ній, мене просто розриває. Але виходить, що злючись на неї, я по факту злюсь на себе? Але так, як на себе впливати важче, я перекладаю на дитину відповідальність за власну нереалізованість?
Я мушу визнати ще один факт - я не люблю себе. Виходить, що це також може бути наслідком...Плюс, я ж розумію, що наразі вона в межах свого віку є слабшою....і це єдина людина над ким я можу домінувати і стала для дитини абюзом і тираном?
З того, що я читала...я розумію ще те, що я скоріше всього дію з нею, не як Доросла - Дитина, а Дитина - Дитина?
Це цілий клубок походу всього...
Здравствуйте!

"Дитині 7,5 років і я не відчуваю пробудження материнської любові." - может ответ проще - может вы просто не склонны к материнской любви.
Такое может быть - не все к ней склонны - не у всех она пробуждается. ( предположение)
Раз девочки уже 7 лет - ( а это большой срок) так и не появились чувства к дочки - добрые уважительные.
А только одно раздражение и нет к ней эмпатии.
Может вопрос не в ребенке - а в вас - может вы просто не склонны к эмпатии ( особенности вашего характера)
Не все люди склонны к эмпатии.
Я думаю ваше раздражение - источник его гораздо глубже ( и дело не в ребенке)
На ребенка вы просто проецируете - чтото личное - может обиду на мать, или бабушку, или сестру ( подсознательно)
Просто на ребенка проще всего ( выливать свой негатив) ребенок не может вам достойно ответить, и защитить себя от вашей агрессии.
Может материнство просто не ваше ( как не всем быть спортсменами, или учеными)

Тут важно быть максимально честной с самой собой - и обязательно прорабатывать свою агрессию на психотерапии с психологом.
И возможно, будет не лишним и к психиатру обратиться.
( так как может, имеете какието расстройство личности - которое провоцирует агрессию)

А что на всю эту ситуацию - говорит отец ребенка?
Как он к этому относиться?
Как он к ребенку относиться? Занимается ли ее воспитанием?
Ваши родители вкурсе, всей этой ситуации? Что они говорят?

Ну и еще добавлю - планировать ( беременеть или делать, или не делать аборт) - было вашим решением.
Потому это ваша ответственность, прежде всего. ( даже если беременность, была не запланированной)

Если не готовы были к детям и материнству - то ребенок тут не причем.
У ребенка должно быть нормальное гармоничное детство! ( у любого ребенка)
А не там где его не любят и ставят условия... ломая таким способом его психику и калеча...
Вы должны это осознавать - что вы делаете и почему? - за последствия вашего поведения - это ваша ответственность.
Потому не тяните время ищите психиатра и психолога - сами не сможете с этого выйти - только с помощью специалистов.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385611 для Світлана Володимирівна

Один з моментів моєї агресії і є відсутність у неї інтересів. Або тут знову включається програма - мені все НЕДО.
Але коли все добре, моє ставлення до неї - тепле, радісне і все добре.
Певно мені варто зафіксувати факт - що в мені є любов ЗА ЩОСЬ...а ота безумовна - відсутня.
"Один з моментів моєї агресії і є відсутність у неї інтересів. Або тут знову включається програма - мені все НЕДО.
Але коли все добре, моє ставлення до неї - тепле, радісне і все добре." - получается вас дочка должна только радовать - вы не разрешаете ей быть разной - собой!
Она постоянно должна соответствовать вашим ожиданиям...
Но это же не объективно... она вам нечего не должна. (Это взрослое понимание)
Почему она вообще должна соответствовать вашим ожиданиям?
Понятно что все родители, как то чтото ожидают от детей - но это не значит, что ребенок должен быть их игрушкой, или и жить как они хотят.
Если вы хотите счастья своей дочки - позвольте ей быть собой прежде всего ( даже если вам это не нравится)
Это будет разумнее всего.
А сами с психологом нарабатывайте терпение и мудрость.

"З приводу перелелі - я - донька. У мене є шалена прокрастинація і відсутність мрій, бажань, стремлінь. І коли я помічаю це в ній, мене просто розриває. Але виходить, що злючись на неї, я по факту злюсь на себе? Але так, як на себе впливати важче, я перекладаю на дитину відповідальність за власну нереалізованість?"
Вы внутри очень закомплексованный человек - и свои комплексы перекладываете на ребенка - скидывая так свою ответственность - да.

"Я мушу визнати ще один факт - я не люблю себе. Виходить, що це також може бути наслідком...Плюс, я ж розумію, що наразі вона в межах свого віку є слабшою....і це єдина людина над ким я можу домінувати і стала для дитини абюзом і тираном?
З того, що я читала...я розумію ще те, що я скоріше всього дію з нею, не як Доросла - Дитина, а Дитина - Дитина?"
и да - вы сейчас проигрываете с дочкой отношения - ребенок и ребенок.
Сами еще не дошли к своей зрелости - (в детской позиции находитесь) - а от дочки требуете взрослой позиции, и взрослого отношения и поведения - отсюда к ней столько требований.
Не понимаете, или не осознаете - что она еще ребенок ( объективно)
Совет такой нарабатывайте свою ответственность - взрослую позицию - тогда может и претензий к дочки будет меньше.
Зачем вам власть? Что вы от нее получаете?

"Певно мені варто зафіксувати факт - що в мені є любов ЗА ЩОСЬ...а ота безумовна - відсутня." - когда за чтото любим - это не любовь - это скорее мне удобно тебя любить - за чтото, или выгодно.
Вам бы хорошо, было бы разобраться с понятием любви.

А так радует, что вы умеете анализировать себя - это дает надежду, что с помощью психолога - вы может многое со временем переосознаете - прежде всего про СЕБЯ!
Но ребенок не должен за вас отвечать. ( ваши ожидания)
Вы должны научится сами за себя - по взрослому отвечать.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385613 для Володимир Анатолійович

Володимире, підозрюю, що Ви дуже вірно підмітили про Любов за ЩОСЬ...бо коли вона робить все, що потрібно, чи встигає необхідні речі - все добре...
Чи була дитина бажана? як би це не звучало страшно..це було більше, як логічний процес продовження існування сімейної пари. Вагітність проходила нормально, без жодних токсикозів, пологи також пройшли ідеально. У мене був брак уваги чоловіка до мене, його часом відчуженість (або я її так сприймала через свою потребу в цій увазі). У сімї була зрада з боку чоловіка. А потім розпочалась війна, він пішов добровольцем. Весь цей період я була без його емоційного включення в життя сімї. Він на війні (і тут я навіть не хочу починати думати, що він не мав часу, бо вважаю, що коли хочеш, то навіть одне слово може вартувати дуже багато). Взагалі в мені зафіксувалось - як ігнор і виключення з його боку. Потім він отримав поранення не сумісне з продовденням служби. Наразі вдома. Зараз він по поведінці навіть тепліший, ніж був до та під час війни, але у нас немає стосунків - чоловік-жінка, лише, як партнери по сімї. Та наявність цієї теплішою комунікації зі мною мене наразі також влаштовує, бо дарує певний спокій, ніж коли мене ігнорують.

Моя агресія, ймовірніше всього, на саму себе.
У вас в голове сейчас работает интересный механизм-проекция.
Дети это млекопитающие, которые учатся через подражание. Если они видят, что мама увлечена чем-то, умеет радоваться и ценить свои интересы, они тоже начинают пробовать. А когда слышат только критику и упрёки формируют защиту в виде назло.
Самое бесполезное, что можно сделать это кричать на ребёнка и обвинять её. Максимум, чего вы добьётесь, отталкивания и закрытости.
Имейте в виду, впереди подростковый период. Это время, когда дочь будет искать поддержки и понимания. Если дома она этого не найдёт, будет искать на улице.
А что для вас лично значит интерес? Можете ли вы заметить в дочери хоть маленькие проявления увлечённости пусть даже разговоры про игрушки или какие-то мелочи?
Я помню, как сын не мог понять дискриминант. Мы вместе изобразили его как домик и неожиданно это увлекло его. А для меня это стало шансом войти в его мир, хотя вначале тоже было чувство раздражения.Именно из таких простых моментов и рождается теплота.
От того, как вы поведёте себя сейчас, зависит не только ваше материнство, но и те отношения, которые у дочери будут с вами в будущем.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385614 для Валентина Віталіївна

Дитиною займаюсь лише я. У мене насправді є час для себе. Дитина відвідує школу і для мене домашні завдання - це ще одна частина аду, тому що вона сама їх не робить, або робить настільки аби як, що то навіть не назвеш роботою. Ми їх робимо разом, поки у мене вистачає терпіння.
Я не бажаю тримати її під контролем, пояснюю, що є речі, де вона може успішно справлятись самостійно (це обєктивно, я не вимагаю від неї чогось зайвого, виключно те, що по силам її відповідальності). Мабуть (як в одному з коментрів) я не бачу її дитиною...і хоче, щоб вона мала свідомість, як у дорослої. А ще я бачу самістійність інших дітей і в мені це також включає роздратування. Виявляю для себе ще один факт - порівняння її з іншими.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385622 для Світлана Володимирівна

Доречі, дивно, але я чомусь не вмію гратись, чи в ігровій формі щось пояснювати. Така опція в мені присутня дуже рідко. Хоча дуже легко і наглядно я можу пояснювати поведінкові чи питання стосунків, приводячі різні паралелі, або аналогії.

Ви праві, що я втрачу значно більше і те, що я зараз роблю - це лише руйнування.
Потрібно навчитись контролювати реацію агресії на розуміння, що то зараз не про дитину, а про мене...
Грустно, что так сложилось. Но радует, что вы замечаете свои чувства и хотите это изменить. Это та тема, про которую стыдно говорить и страшно, ведь везде все рассказывают, какое счастье дети и какая это любовь. Поэтому вы большая молодец, что имеете смелость говорить о том, как есть. И это достойно уважения.
По поводу причин.
Мне видится тут переплетение нескольких причин:
1) Ваше отношение к самой себе, которое не взялось из ниоткуда. Вы пишите, что не помните ничего такого из детства, но в нем, думаю, и кроют ответы на вопросы, почему так раздражает дочь. Непринятие себя это следствие того, как принимали вас родители. Это ж не всегда про абьюз и какие-то ужасы. Это может быть спокойное вполне равнодушие, любовь за что-то, а не просто потому что я родила и это моя радость, такое же раздражение на вас, когда вы были в каком-то возрасте, негласный посыл, что ты должна соответствовать чему-то, быть послушной, удобной, правильной, быть буфером между мной и вторым родителем. Да разное может быть. Ребенок может расти и быть уверенным, что да по сравнению с другими у меня хорошая семья. А потом слушаешь такого взрослого, сидящего напротив, и понимаешь, сколько много в том детстве было одиночества, боли, непонимания, заслуживания любви.
С этим нужно разбираться.

2) Ваши отношения с мужем. Там тоже много может быть ответов, потому что вы пишите про измену. А это много боли, злости, разочарования, обиды. И чтобы жить дальше нужно либо глобальный пересмотр отношений и работа двоих в паре, и есть шанс, что отношения изменятся. Либо же подавить чувства и жить дальше из каких-то своих причин. А подавленные чувства все равно вылазят наружу. И ребенок тут безопасная фигура, на которую можно это вымещать. Неосознанно конечно

3) Ваши ожидания от материнства и возможное разочарование. И да, это вызывает массу раздражения. Снова таки неосознанно.
Плюс незнание возрастной психологии, когда ждет того, что ребенок дать не может. И тут возвращаемся в пункт 1, где к вам могли быть точно такие же завышенные, не по возрасту требования. И сейчас это фонит в вашем материнстве.

В общем, у вас прямо скажем не маленький запрос на терапию. На сайте можно поверхностно понять в каком направлении двигаться, но не более. Тут нужна индивидуальная работа
...
Чи є у вас можливість розділити виконання домашніх завдань з чоловіком або найняти репетитора для дитини, щоб полегшити ваше навантаження?
Дитина - це дитина і вона не може бути як доросла людина. Діти - це не маленькі дорослі,тому вимагати від них поводитися по-дорослому просто путь "нікуди". Щодо самостійності, то тут я погоджуюсь, що в 7,5 років дитина може проявляти самостійність в певних апсектах свого життя (складати іграшки, шкільне приладдя, підтримувати порядок у кімнаті, застеляти ліжко і т.п.), але це не зрівняється з самостійністю дорослої людини.
Ви зазначаєте, що інші діти більш самостійні. Що ви маєте на увазі під більшою самостійністю?
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385617 для Ірина Миколенко

Цікавий момент про емпатію - таке відчуття, що мені цю емпатію до інших легше проявляти, ніж до своєї дитини. І можливо до своїх батьків також...Так, ніби я взагалі більше орієнтована на людей за межами своєї родини. Хоча мушу зазначити, що у мене немає претензій до батьків, вони мені надають і підтримку і увагу, і готові прийти на допомогу при будь-якій потребі.
Я погоджусь, що не доросла до Дорослої позиції і з тим, що очікую від дитини свідомості Дорослої.
А з приводу очікувань моїх від неї - тут більше про звичайні побутові процеси, які на її вік є стандратними, як мінімум прості етапи по зовнішньоу вигляду та гігієні. Прості етапи з підготовки до нового дня.
З приводу хобі чи занять - тут ми просто пропонуємо, даємо можливість спробувати, готові почути її власні побажання, але їх наразі немає. Без наших пропозицій - донька б просто сиділа вдома і нічим не цікавилась. Але можливо це не є ні добре, ні погано, а просто є, тому, щоб вона розвивалась не за телефоном, наразі з запропонованих - шахи і плавання - вона прийняла їх обох і здається їй подобається. Принаймі немає бунту, що не хочу, а їде часом навіть з задоволенням і щаслива виходить з занять. Так, вона там не проявляється, як суперзірка, і мені цього не потрібно, тут я акцентуюсь на тому, що час покаже, чи є старання і зацікавленість, чи ні. З тих, що ми більше ставимо, як треба - це додатковий урок з англійської. І так, як вона часом хоче піти на уроки творчості (малювання, ліплення, валяння) - не забороняємо, а намагаємось використати це, як стимул зробити швидше уроки і бути вільною для своїх бажань. Хочу зазначити, що ми з чоловіком дуже стараємось і завжди виконуємо обіцянки! Наперід домовляємось, якщо виконані умови, ми відразу реалізуємо обіцяне. Придумавали різні способи винагороди за старання. Бо зовсім не прихильниця "поощряти" грошима, їжею, а завжди пробую вказати, що будь-які старання (навіть, якщо вони не привели до бажаного результату) дуже важливі.

Але я зараз це пишу, і розумію, що то я в своїх очах певно дуже розумною виглядаю, а в очах дитини - чергові повчання.

Я зараз певно вперше себе спробую похвалити..я принаймі радію факту, що не шукаю виних, а дорсла до розуміння, що працювати треба з собою.

І поки я росту...прийняла рішення доньку записати на терапевтичні зустрічі з психологом не для її виправлень, а для того, щоб підтримати в тому, що вже є зараз.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 385626 для Валентина Віталіївна

Під самостійністю я вважаю точно те, що Ви перерахували. у неї наразі немає більше ніяких обвязків по дому, тому що я розумію навантаженість в школі. Виключно її тіло, зовнішній вигляд, кімната (мінімум пунктів), і питання по підготовці до школи.
Причому я не виключаю свою допомогу при реальній потребі. У дитини був репетитор, але це не вирішує питання щоденних домашніх завдань.
Чи є можливість розділити обвязки з чоловіком?..не знаю. Виходить так, що я менш зайнята, так я працюю дистанціійно, і по факту наразі в проеті дуже мало завдань, тому я маю час на дитину, а чоловік приходить додому з роботи стомлений, і у звязку з пораненням він і так має тілесні болі.

Я спробую дивитись на дитину, як на дитину...без очікувань вищої усвідомленості..
цитата:
Моя агресія, ймовірніше всього, на саму себе.

Можливо і скоріше за все, що так. Ну все одно, припустимо, що так.
Тоді виникає логічне запитання - агресія на сбе ЗА ЩО?
Бажано б поміркувати і дати розлогу відповідь.
На мій погляд, це буде вирішальний напрямок щодо викорінення першопричини.
...
цитата:
Я спробую дивитись на дитину, як на дитину...без очікувань вищої усвідомленості..

Спробуйте! У дочки ще попереду ціле доросле життя з його самостійністю і відповідальністю, а дитинство вже ніколи не повернеш назад. Тому дайте змогу дитині побути дитиною без зайвих очікуваньпосмішка!
Знаете очень приятно - когда клиенты раскрываются с разных сторон)
( даже неожиданных для психолога)
Знаете есть подобные ситуации ( как ваша) у клиентов.
Но мало кто из них - дорастает до осознанности своих действий и слов.
Вы приятно удивили - теперь вижу что вы действительно, многое осознаете.
Главное пытаетесь понять - это очень важно.
( а не просто себя оправдать - прошлым, или обстоятельствами или еще чемто)
Это дает надежду мне - что вы сможете многое переосознать в будущем - про свою жизнь.
А ваша дочка - она ваш путеводитель в этом пути - она вам показывает ваши темные стороны - подсвечивает вам, с чем вам надо работать.
так что тут не злиться на нее надо, а наоборот быть благодарной за такой шанс - трансформировать себя.
( темные стороны есть у всех) и тяжелее всего, работать над своими минусами.
Главное не сверните с этого пути! Пути ПЕРЕОСОЗНАНИЯ СЕБЯ!
Может когдато в будущем - вы еще поблагодарите дочку - за этот путь.

"Цікавий момент про емпатію - таке відчуття, що мені цю емпатію до інших легше проявляти, ніж до своєї дитини. І можливо до своїх батьків також...Так, ніби я взагалі більше орієнтована на людей за межами своєї родини. "
Тут три варианта -
1. Чтото там было в вашем детстве... такое травмирующее - от родителей.
Что привело к нарцисстической травме - похоже очень на это, и вы как застряли подсознательно в том возрасте ментально ( 3 или 5 лет)
Прошу понять меня правильно.
Но ваша психика видимо заблокировала этот момент - так как ранило сильно - и потому вы не помните.
И потому возможно, эмпатия именно по роду к родным заблокировалась.
А вместо нее идет отвержение родных и обида ( предположение)
2. Либо же, это ваше свойство характера - нет эмпатии - или она избирательна, или частична.
( тут желательно к психиатру обратиться - чтоб лучше понять механизм - нет ли патологий в личности)
3. Так как вам тяжело принимать на себя ответственность психологически ( вы ее избегаете)
Вы этому только учитесь - потому и детская позиция у вас проигрывается.
А все что связано с родом и родственниками - это прежде всего ответственность и долг.
Может вам тяжело быть должной комуто чтото...
Потому требуете от дочки, но не от себя.
Как вы воспринимаете долг? Что это для вас?
Умеете ли вы давать просто так от души? ( а не по условиям и выгоде)
Умеете ли дарить - чтото просто так?
Ваши родители тоже - вам выставляли условия и требования?
Это все запрос на психотерапию - тут на сайте такие глубокие темы не пройти.
...
"Я погоджусь, що не доросла до Дорослої позиції і з тим, що очікую від дитини свідомості Дорослої." - хорошо, что вы это начали осознавать!
Начали более правдиво на себя смотреть и реалистично.
Вам страшно на себя смотреть или не привычно?
И потому такое пристальное внимание у вас к дочки - и столько требований к ней видимо...
На нее смотрите чуть ли не каждый ее шаг - а на себя вам наоборот, тяжело смотреть.
Но вы уже начали это делать - и это ваша Победа!

"А з приводу очікувань моїх від неї - тут більше про звичайні побутові процеси, які на її вік є стандратними, як мінімум прості етапи по зовнішньоу вигляду та гігієні. Прості етапи з підготовки до нового дня." - соглашусь ребенка надо приучать к дисциплине и самообслуживанию.
Но тут важно не впадать в крайности - сильно не требовать и не наказывать, а лучше объяснять, для чего это надо.
Чтото на своем примере показывать - дети лучше всего учатся через пример родителей.
Или чтото вместе с детьми делать - например вместе сделать прически себе и дочки - но чтоб, это было не принуждение или за поощрение - а просто как приятное времяпровождение с друг другом.
Например, накупить новых заколок - и каждый день делать новые прически, вместе с ней.
Так вы будете ее и приучать к красоте, и к порядку, и к заботе о себе - и о друг друге - это же круто)

"З приводу хобі чи занять - тут ми просто пропонуємо, даємо можливість спробувати, готові почути її власні побажання, але їх наразі немає. Без наших пропозицій - донька б просто сиділа вдома і нічим не цікавилась. Але можливо це не є ні добре, ні погано, а просто є, тому, щоб вона розвивалась не за телефоном, наразі з запропонованих - шахи і плавання - вона прийняла їх обох і здається їй подобається." - ну так появились же желания у дочки!
Не игнорьте их - учитесь тоже менять мнение о дочки - от критики - к восхищению.
Вот пусть занимается, тем что ей нравится.
Не надо ждать, что она там результатов значительных достигнет.
Дайте ей просто свободу проявления - это нормально.

А у вас ваши хобби есть? Чем вы увлекаетесь сами? ( по мимо ухода за дочкой)
Чем вообще ваша жизнь наполнена?
Потому что у вас есть зацикленность на дочки. ( критика ее)
А тут важно - учиться переключаться вам, от критики - до восхищения.
И еще, от дочки - и на себя - на чисто свою жизнь, как личности.
Учиться видеть - и в дочки личность - и в себе личность.
( со своими желаниями и интересами)

"ак, вона там не проявляється, як суперзірка, і мені цього не потрібно, тут я акцентуюсь на тому, що час покаже, чи є старання і зацікавленість, чи ні. " - ну вот уже вполне сбалансированная у вас позиция.
У вас есть тенденция впадать в крайности - либо идеально и прекрасно - либо ужасно и плохо.
Крайности это не всегда хорошо - учитесь балансу.

" І так, як вона часом хоче піти на уроки творчості (малювання, ліплення, валяння) - не забороняємо, а намагаємось використати це, як стимул зробити швидше уроки і бути вільною для своїх бажань. " - ну тут уже ваша манипуляция - (многие родители так делают - манипулируют желаниями детей).
Но я бы не советовала, этот метод использовать как основной. ( хотя если работает, то можно)
Лучше дайте ей вольно ( без ваших условий...) просто походить хотя бы месяц, туда куда - она сама хочет!
Учитесь доверять ее выбору - она уже потихоньку взрослеет.
И посмотрите эффект - попробуйте ей месяц вообще не каких условий не ставить - а только заниматься, чем она хочет.
Рисование - так рисование. Лепка так лепка. Гулять так гулять. Петь песни, так петь песни. Собирать конструктор, так собирать конструктор и т д.
Попробуйте это и вам будет полезным ( вашему внутреннему ребенку)
Если сработает будет круто! Вы увидите по реакции дочки - усилятся ли у нее желания и инициатива.
Инициатива увеличивается - только в свободе! ( а не в требованиях)
Это и вам будет на пользу - у вас же тоже проблема с желаниями и целями - может увидите рабочий механизм - дочка вам это покажет - что свободы не надо боятся! Свободы действий и проявлений!

"Наперід домовляємось, якщо виконані умови, ми відразу реалізуємо обіцяне. " - попробуйте наоборот поступить - выполнить обещание, не потому что так надо. А потому что захотелось!
Это по идее девочки даст понимание, что можно свободно выполнять обещания не потому что надо - а потому что и надо и хочу! Это удваивает эффект.

"Бо зовсім не прихильниця "поощряти" грошима, їжею, а завжди пробую вказати, що будь-які старання (навіть, якщо вони не привели до бажаного результату) дуже важливі." - для кого важные? Для вас, или для дочки?
Обещания выполнять важно - но это должно быть естественно, а не по принуждению - понимаете?
С пониманием ответственности моральной - а не под страхом наказания.
...
"Але я зараз це пишу, і розумію, що то я в своїх очах певно дуже розумною виглядаю, а в очах дитини - чергові повчання." - именно так и есть да... разница восприятия.
Важен баланс - а не кто умнее или лучшее...
( у вас какаято внутренняя борьба с дочкой неосознанная идет своя - конкуренция)
У вас есть сестра или брат? Или вы одна у родителей?
Потому она и бунтует и отказывается вас слушать... и нечего не хотела ( раньше) потому что, вы ей в основном, выставляли только требования к ней - с таким подходом, любое желание отобьется...
Хорошо, что вы и это начали замечать!

"Я зараз певно вперше себе спробую похвалити..я принаймі радію факту, що не шукаю виних, а дорсла до розуміння, що працювати треба з собою." - Круто! Тоже за вас рада!
Вы не привыкли себя хвалить? Вас не хвалили родители? Муж вас хвалит?
А раньше искали сразу автоматически виноватых - да?
Очень круто, что доросли до осознания - что нужно работать над собой - и что это полезно и нормально.
Еще одна ваша Победа!)
Вот и началось ваше знакомство наконецто - с самой собой!
С вашей взрослой Личностью!
Вот сейчас среагировали - в зрелой позиции - молодец!

"І поки я росту...прийняла рішення доньку записати на терапевтичні зустрічі з психологом не для її виправлень, а для того, щоб підтримати в тому, що вже є зараз." - верное решение - дочки нужна помощь.
( потому что, вы ее своей критикой - явно не слабо так, уже ранили) - но тут детский психолог лучше вам скажет - в каком она состоянии.
Но и про себя не забудьте! Вам тоже очень нужен психолог и терапевтическая работа с ним.
Удачи вам!)
...
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.