Довербальна травма

Question

В мене довербальна травма. Вона виникла через два моменти, по-перше, ко коли мама завагітніла мною, в неї почалася вазомоторна алергія - нежить, через яку вона майже не могла дихати. По-друге, коли я народилася, моя шкіра мала синій колір і я довго не могла зробити перший вдих. Виявилося, що у нас з мамою різний резус-фактор, але лікарі не вкололи їй спеціальний препарат, який призначають у таких випадках. На довершення в мене було дуже важке дитинство у нарцисичній родині - я регулярно отримувала програму "не живи". А ще дуже сильно хворіла, тому часто відчувала "подих смерті. Нещодавно зловила себе на думці, що коли мене щось по справжньому лякає, я не можу вдихнути глибоко. Щоб вийти з цього стану, потрібно або прислухатися до певного ритмічного звуку, або почати вистукувати певний ритм (можливо, коли в утробі матері мені здавалося, що я помираю, мене заспокоював її серцевий ритм?). Зараз я намагаюся позбавитися від усіх своїх травм за книгами й лекціями психологів, але із довербальною травмою дуже важко справитися. Будь ласка, порадьте щось (тільки не "вам потрібна терапія з психологом", бо поки що я не можу собі цього дозволити).

Яна Валерьевна Музик · Answer

Здравствуйте. Если бы вы обратились к врачу с вопросом - у меня болит, например,  аппендицит, но я не могу позволить себе операцию и лечение, посоветуйте мне, как самостоятельно, при помощи лекций и чтения медицинской литературы, избавиться от болезни.  Ваш вопрос выглядит примерно так. Всю информацию и советы можно найти в интернете, но что действительно "лечит", так это работа с психотерапевтом, в личном контакте. Да, читая литературу и слушая лекции, вы возможно находите причины и истоки ваших проблем, но это не меняет ситуацию.

Павел Леонидович Басанский · Answer

Если не можете позволить - у вас 2 варианта:
1) дальше продолжать не решающие проблему нарциссической травмы (а только объясняющие и информирующие) чтение книг-статей и просмотр видео,
2) искать способы позволить себе настоящее лечение с психотерапевтом. 
Все. Відредаговано автором 19-05-2025 22:12:42

Александр Федорович Головань · Answer

Доброго дня.

Не впевнений, що те, про що Ви розповідаєте має назву "довербальна травма". Можливо, в одній з книжок Ви натрапили на цей термін, але нічого з Вашої розповіді не співпадає з психоаналітичним поглядом на довербальний період та можливі травми під час нього. Можливо коротке повідомлення не охопило симптоматику, яка притаманна таким травмам. Безумовно у Вас є проблеми. 

Пренатальний період часто проходить не без проблем. Та й під час пологів трапляється різне. Я особисто не знайшов кореляції між проблемами на цих періодах і психологічними проблемами в дорослому віці. Тому я б ішов класичним шляхом і звернувся до особливостей дитинства.

Якщо нема змоги звернутися до психотерапевта, спробуємо щось зробити в форматі цього сайту. Але мені треба відповіді на кілька питань. На кожне бажано 4-5 речень.

Яка у Вас мати? Який батько? Якими були їх відносини коли Вам було від 3 до 14 років (висновки зі спогадів та їх розповідей)? Чим ви любите займатися? Ким працюєте та які проблеми маєте на роботі?

Ирина Константиновна Зубиашвили · Answer

Прочитала все, що Ви написали і зрозуміла, що Інтернет - це не завжди корисно. Усі несистематизовані знання просто відводять убік від .проблеми.
Будь ласка, не ставте собі сумнівні діагнози.
Психолог, перш ніж почати консультувати, навчається 5 років в Університеті, а потім проходить ще додаткове навчання. І керується Етичним кодексом психолога, головний принцип якого – не нашкодь!
На консультації передусім збирається АЖ (анамнез життя) та проблеми. Без цього складно давати рекомендації. До того ж, потрібно бачити Вас.
На мою думку, у Вас невротичний розлад (невроз). І всі випадкові лекції та незрозумілі знання лише посилюють його. 
Невроз не лікують, а розуміють. 
Знайдіть, будь ласка, можливість хоча б для однієї консультації у психолога, щоб він грамотно пояснив Вам ваш стан.


 Відредаговано автором 20-05-2025 04:03:49

Ірина Гуральчук · Answer

Доброго дня.

Довербальна травма може виникати, коли немовля переживає досвід покинення — фізичного або емоційного. Також коли на плач і потреби дитяти батьки реагують агресивно: криками, невдоволенням тощо. 

Така травма формується і тоді, коли дитина у довербальному віці (до 1–1,5 року) не отримує належної уваги до своїх базових потреб. Зокрема і тоді, коли вона відчуває нестачу тілесного та емоційного контакту з матір’ю.

Досвід, який Ви описуєте, справді важко пережити. 

Важливо, що Ви шукаєте можливості допомогти собі, зокрема, вивчаючи психологію, та звертаючись за допомогою сюди. 

Спираючись на психологічні знання, які Ви отримуєте з книг та лекцій, та аналізуючи себе, можна справді певною мірою покращити свій стан. 

Що стосується саме довербальної травми, то тут також буде корисною робота з тілом. Плавання, танці, ци-гун, Тай цзи, вокал, тощо. Тут важливо прислухатися до відчуттів і переживань, які підіймаються, і виводити їх на рівень усвідомлення.

Ні в якому разі не заперечую важливість і цінність самостійної роботи над собою і зусиль допомоги собі своїми силами. Власне, навіть у співпраці з психологом та іншими фахівцями робота клієнта є значною складовою ефективності. 

Разом з тим важливо враховувати, що у Вашому випадку дуже корисним буде саме формування і проживання досвіду безпечної прив'язаності. Для цього вкрай корисним буде делікатний і чуйний психолог. 

Ви зазначаєте,  що Ви поки що не можете дозволити собі співпрацю з психологом. Уточніть, будь ласка, з чим це пов'язано? Через фінансові причини чи є ще якісь аспекти, що впливають на Ваше рішення не співпрацювати зараз зі спеціалістом?

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку!

Якщо вже так - [quote]Будь ласка, порадьте щось (тільки не "вам потрібна терапія з психологом", бо поки що я не можу собі цього дозволити).[/quote], то варто звернути увагу ось на це - [quote]коли мене щось по справжньому лякає, я не можу вдихнути глибоко[/quote]
Тобто на ПРИЧИНИ страху(!) Вважаю, що деякі з них можна подолати самостійно, проте спочатку їх треба визначити і хоча б на раціональному рівні знайти механізм їх усунення.
Це буде один з напрямів самопомочі.
Наведіть хоча б декілька своїх страхів, аби можна було краще усвідомити ваші небезпеки?

Інший напрямок полягатиме у розвиненні власної здатності реагувати конструктивно на думки і образи, що викликають стах. До речі, страх - природна реакція організму на небепеку. Тому, коли людина говорить собі - я зараз налякана, відчуваю страх і для цього є цілком реальні підстави, то рівень страху через це визнання мимоволі понижується. 

Паралелльно можно підключати техніки дихальної десенсибілізації - "черевне", за "квадратом" і т.д. Про них знайдете інформацію в Мережі.

[quote]Щоб вийти з цього стану, потрібно або прислухатися до певного ритмічного звуку, або почати вистукувати певний ритм [/quote]
Вам допомогає знайдений спосіб? 
І незалежно від відповіді можете продовжувати дослідження і пошук прийнятних інструментів заспокоєння та відновлення повноцінного дихання.

Щодо зрозумілих ваших прагнень - [quote]Зараз я намагаюся позбавитися від усіх своїх травм за книгами й лекціями психологів, але із довербальною травмою дуже важко справитися.[/quote]
Я би радив переосмилити свій погляд на речі, дослухавшись до міркувань Олександра Федоровича та Ірини Костянтинівни. Аматорство в такій складній сфері, як психотерапія зазвичай вкрай шкідливе(!)

Ірина Гуральчук · Answer

Доброго вечора. 
Дякую за уточнення.

Розумію, що Ваш досвід співпраці з психологами був непростим — і це привело Вас до рішення більше не звертатися по професійну допомогу. Ви спробували працювати з кількома спеціалістами, але не зустріли тієї глибини, інтенсивності чи, можливо, чутливості, якої потребуєте. Це, здається, зміцнило Ваш намір іти шляхом самостійного вивчення психології й самодопомоги.

І водночас — Ви звертаєтеся до психологів на цьому ресурсі. Можливо, це свідчить про певний внутрішній конфлікт: між бажанням усе вирішити власними силами й тим, що потреба в діалозі, у психологічному контакті з кимось усе ж лишається.

За високими очікуваннями від фахівця — такими, які, ймовірно, складно комусь виправдати — та за сімома невдалими спробами, можливо, стоїть щось більше: недовіра? До себе, до інших, до світу? І ця недовіра — вона болить? Турбує?

Ваш інтелектуальний ресурс, готовність занурюватися в психіку й аналіз — справді сильні сторони. І можливо, як Ви вже вивчаєте психологію, стає все складніше знайти фахівця, який не здасться Вам поверховим. Але чи це означає, що ніхто вже не пройде "кастинг"? Можливо, хтось усе ж зможе бути поруч не як суперник у знаннях, а як людина, яка витримає — не конкуренцію, а близькість?

Пишу це з іронією — не щоб образити, а щоб створити простір для щирого діалогу. Навіть якщо це викличе роздратування чи опір — це теж щось, із чим можна бути в контакті. Бо за знеціненням тих семи психологів, можливо, стоїть не лише критика — а біль, втома й недовіра, яку важко нести наодинці. Це лише моя гіпотеза. А як Ви це відчуваєте?

Якщо хочете, можна далі дослідити:

Як саме завершувалася співпраця з тими фахівцями?

Що саме не влаштовувало? Чи вдалося це проговорити?

Якою була відповідь з їхнього боку?

Що стало вирішальним у припиненні роботи?

Павел Леонидович Басанский · Answer

[quote]Можливо я, як і всі діти з нарцисичних родин, просто не можу лікуватися в людини, яка не пережила все це сама (або хоча б не спеціалізувалася на цьому пару десятиліть). [/quote]
Я пережил, например, и знаю о проблеме не по наслышке, что отразил в статье:
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ?
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-21-02pavelbasan.html
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ? ЧАСТИНА ДРУГА
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-22-02pavelbasan.html
но разве не найдется у вас теперь такая отговорка:
[quote]Зрештою, не всі психологи добросовісно ставляться до власних психологічних проблем, і часом на терапії в мене складалося враження, що пацієнт тут не я[/quote]?
Ведь так подумать и сказать можно про любого специалиста. Уверен, что обесценивать вы научились не хуже родителей.
Нарциссический радикал тоже имеете. Это заметно даже по переписке. Осознаете ли его? Знаете ли как с ним работать?

Ірина Гуральчук · Answer

Хочеться Вас підтримати на цьому непростому, але важливому шляху.

Схоже, зараз Ви знаходитеся на етапі, коли назріла необхідність виплеснути наболіле — і злість та образу на батьків, і розчарування в спеціалістах. І, як на мене, це нормальний, чи навіть необхідний етап. 

Важливий момент, який, наскільки я зрозуміла, Ви вже самі помічаєте — Ви, хоч не хоч, після пережитого досвіду, будете заходити в будь-які стосунки, і в тому числі в клієнт-терапевтичні, з недовірою і підозріливістю. Тож налагоджувати контакт буде непросто і не кожен з цим впорається. До, речі, мені бачиться важливим на цьому етапі саме прийняти цю недовіру як те, що Ви поки що не можете змінити. Відредаговано автором 22-05-2025 11:27:58

Ірина Гуральчук · Answer

Хочу поділитися гіпотезами про ось цей дисонанс між тим, що Ви звертаєтеся із запитаннями сюди і разом з тим декларуєте свій намір працювати над собою самостійно:

Можливо не вистачає підтримки від самої себе і впевненості, і наче необхідно, щоб ми засвідчили, що Ви на "правильному" шляху.

 Але правильного шляху немає — є Ваш. 

Також можливо за цим несвідома потреба доотримати підтвердження, що Ваші психологи були неправі, а от Ви права. Навіть якщо на свідомому рівні Ви цей досвід проаналізували і прийняли, але по інерції може ще "дограватися" такий сценарій.

Або ж це також інструмент для того, щоб довиразити накипілий біль, на тих, хто готовий чути.

Мені відгукується Ваша позиція відноситися обережно до діагнозів (НРО, тощо) — це компетенція фахівців в сфері медицини. 

Втім, не можу не звернути увагу на такий цікавий момент, що, здається, і батьків Ви нагородили діагнозом (ярликом) — нарциси, і собі діагнози приміряєте (ГТР)...

На що ще хочу звернути увагу — що оцінювання може в цьому випадку бути не на Вашу користь і заважати чесному пізнанню свого внутрішнього світу.

Важливо враховувати, що якими б не були наші батьки, ми від них багато всього беремо. І питання в тому, як ми з цим обходимося далі.

 Але важливо це все  чесно помітити, щоб свідомо, з мудрістю і турботою до себе, розпорядитися тими чи іншими надбаннями.

 Тому може бути корисним заходити в дослідження свого внутрішнього світу не як інквізитор.

 Не впиратися в переконання нарцисичне=зло і все, а дивитися на певні свої риси і аспекти, як на те, що сформувалося як закономірний наслідок в тих чи інших умовах. А щось закладене від природи. І щось із цього, до речі, може бути дуже навіть корисним. А щось потрібно розрядити і знешкодити. Чомусь свідомо знайти застосування, яке буде собі і світу на благо... Не через заперечення, а через цікавість до себе і прийняття. 

Хочеться сказати, Ви не сама на цьому шляху. Навіть якщо Вам зараз не до співпраці з кимось. 

 Відредаговано автором 22-05-2025 12:01:18

Павел Леонидович Басанский · Answer

В интернете, как на заборах пишется много всякого и далеко не всему из написанного стоит доверять.
Это человеческий фактор.
Если бы вы прочитали мои статьи, то узнали бы из них, что радикал и структура личности - это вещи разного порядка.
Я это знаю и из своего опыта работы, и из личного тоже. Но вы или не прочитали или не посчитали нужным считаться с тем, что там написано (а написано из практики, а не голой теории) - а это снова же об обесценивании. Это все радикал.
А что по поводу уровня мастерства родителей, то они его НЕ достигли, они его всегда!!! имели, так как структура личности, в отличие от радикала (лишь части личности) не приобретается, она ВРОЖДЕННАЯ, с самого детства и проявляется уже с 2-3 лет.
У вас только радикал, то есть результат бессознательного научения-копирования, а значит уровень действительно ниже.
В этом вы, признаю, правы.
Это похоже на то, как человек учится плавать - он может научится плавать в совершенстве, но в любом случае!!!, он будет плавать хуже рыбы или дельфина, ибо он НЕ родился в воде, а они в ней родились и плавание у них на уровне инстинкта. Вот также на уровне инстинкта манипулирование-обесценивание-игнор и пр. у нарцисса.
И его в этом НЕ переплюнуть. Відредаговано автором 22-05-2025 12:07:29

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

[quote]Я намагаюся позбавитися від отриманої в родині програми "не живи", але вона дуже стійка, і процес просувається дуже повільно.[/quote]
"Не живи" - сприймається як заборона на існування. А коли цей посил транслюють тривалий час рідні, то його відбиток закарбовується дуже глибоко. І паралельно в дитини формується спосіб контр-дії або ж буквального чи то символічного слідування тому посланню-настанові. 
З цього приводу, що можете зазначити про свій механізм опрацювання гасла "не живи"? Який він? Як ви пристосовувались до атмосфери хаосу в родині?

Варто також уважно поставитись до аналізу ваших дій з наміром позбавитись згадуваної вище програми. Яка мета, хоча на раціональному рівні вона, ніби має бути очевидна - Я ХОЧУ І БУДУ ЖИТИ, і все одно - ? Хто має дати дозвіл, аби ви реалізували право жити?
Чи не застрягли ви на метафоричному, а, може, і фізичному рівні у  боротьбі з батьками періоду вашого дитинтства?
Які саме дії, відкриття, роздуми, знахідки реально допомогли, а які не дали бажаного результату?

[quote]Щодо тривожності: вона в мене справді дуже висока, але спеціальне дихання не допомагає.[/quote]
Хтось вважає, що природа феномену тривожності вельми проста. Хтось дотримується протилежної думки. Враховуючи вашу ситуацію, чи може бути головним стриженем тривожності у вас СТРАХ або опасіння - а чи зможу я насправді ЖИТИ так, як хочу? Чи вдасться мені вийти з полону батьківської програми "не живи" і збудувати СВОЮ?

Ірина Гуральчук · Answer

Коли Ви заходите в дослідження свого внутрішнього світу як інквізитор, проблема не зовсім (не тільки) в тому, що Ви себе караєте, а в тому, що власні "негарні" сторони,  будь-що, що може бути в собі засудженим і негативно оціненим — "ховається". Ви їх не бачите. А вони є. Просто приховані від Вас. Але продовжують бути,  впливати. І в тому числі — отруювати Ваше життя.

Оце "негайно пробачити батьків" в певні моменти нереальне, та з якогось боку наче і має сенс насправді. Але я б сказала не саме пробачити, а змінити погляд з оцінюючого і караючого на спостерігаючий зі сторони, безоціночний і розуміючий.

Бо якщо враховувати, що ми багато чого від батьків наслідуємо, то поки ми їх демонізуємо, доти вперто не бачимо в собі їхні риси, такі як в них моделі поведінки, звички, тощо. А вони в нас є і суттєво впливають на наше життя. 

Розумію, що на практиці важко втілити. 

Перейти до безоціночного сприйняття, розуміння, спостереження того що було і є як просто фактів, що те і те є чи було, що воно має свої причини і наслідки, коли ми від цього у свій час постраждали — справді складно. 

Але коли ми щось в інших, в тому числі і в батьках, сприймаємо з гострим осудом — ми автоматично будемо сліпі до цих проявів в собі.

Скільки від цього втікати і ховатися?

Ціна чесного погляду на себе, і зцілення від тієї ж зашкалюючої тривожності — припинити звинувачувати, знецінювати, проектувати "зло" і "погане" на когось.

 Тоді і ми самі стаємо видимими для себе, зі своїми різними сторонами, і інші стають видимими для нас, також зі своїми різними сторонами (вже не як суцільне зло).

Головна умова — залишатися тою, хто дивиться на себе з добротою, любов'ю і прийняттям. Як є. Інакше доведеться далі шукати винних, недостойних, "поганих", без кінця і краю, щоб було на кого вивантажити біль і "зло". 

Чомусь саме цими думками захотілося поділитися з Вами. 

Мабуть, з розуміння до процесу, який Ви зараз проходите.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

[quote]Перш за все перестати перешкоджати собі й позбавитися від затаємної самоненависті.[/quote]
Оця затаємна самоненависть - вона звідки? через що? 

[quote]"Я хочу і буду жити - але все одно" ... [/quote]
Можна спробувати три крапки завести під лапки, щоби розкрити повністю перервану думку - "... але все одно ..." Все одно що?  

[quote]мені чомусь сумно, здається, що щось заважає, тому я поки що відволічуся[/quote]
Відволічуся, аби уникнути відповідальності за власні дії, а тим часом з'явиться чарівник і [quote] скаже, що я ні в чому не винна, і можна жити[/quote]
То хто ж винуватить? В чем полягає вина? І, зрештою, хто той чарівник - батько? мати? коханий? Господь Бог? психолог? може, ви сама?
 
[quote] Мені навіть часом вдається, а але та внутрішня дитина, котру ніколи не любили, бере гору.[/quote]
Розкажіть, будь ласка, хоч це і вкрай складно, в чому полягає Ваша вина - дитини тихих нарцисів батьків? 

[quote]я ніяк не можу зробити останній крок[/quote]
Це про бажання остаточно її (вини) позбавитись? Я правильно розумію? 

[quote]мама має визнати, що я не людожерка і вбивця маленьких дітей[/quote]
Невже вона була такої думки про вас? Або ж ви це наділяли її власним сприйняттям себе такою через несвідомі причини?  

[quote]не вмію просто спокійно жити, тому життя як таке сприймаю не як життя, а як труднощі, з якими треба боротися.[/quote]
Тобто життя дорівнює війні/боротьбі без перепочинку. Нехай так, то за що боротись? з ким? або з чим? можливо, з минулим? Відредаговано автором 23-05-2025 17:12:55

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Довербальна травма

Відповіді психологів