Привіт
Ти пишеш про дуже тонкі переживання — про внутрішній конфлікт між тим, що для тебе цінне, і тим, що відгукується в тілі, в реальних відчуттях. І мені здається, ти зараз намагаєшся бути чесною перед собою — і це дуже цінно.
Я чую, як ти наче зіштовхуєшся всередині з двома частинами:
одна — каже, що "зовнішність — не головне",
інша — помічає, що фізичне тяжіння і уява про близькість для тебе важливі, і що без нього важко уявити повноцінний контакт.
Це зовсім не робить тебе "поганою". Це говорить, що ти жива людина, яка хоче бути в справжньому, а не лише у "правильному" зв’язку.
Мені цікаво:
Коли ти думаєш про нього — ти більше відчуваєш теплоту й інтерес, чи напругу і внутрішній спротив?
І коли з’являються думки про те, що скажуть родичі — це більше про сором чи про
страх не вписатися у якісь очікування?
Твоє питання: "А раптом думка зміниться?" — дуже чесне. І справді, буває, що з часом тілесне тяжіння народжується з глибокого контакту. А буває — що ні. Важливо дати собі простір це дослідити, без тиску, без "треба вже вирішити". Бо іноді ми не знаємо, поки не зустрінемось наживо, не відчуємо ту динаміку, яка виникає у просторі між двома людьми.
Ти намагаєшся пережити всі можливі сценарії у себе в голові, не даючи можливості статися діям.
Також, я почула, тривогу що до того, що давно не було стосунків, і як я розумію, що ти відкрита до стосунків.
Тебе цікавлять стосунки саме з ним? Чи стосунки в цілому?
Те, що виникають думки про те, що може бути хтось "краще" це цікаво. Ти знаєш відповідь чому так, тільки через зовнішність?
І що станеться, якщо після зустрічі ти зрозумієш, що він дійсно тобі не підходить?
Я думаю, якщо ти собі даси чесні відповіді на ці питання, то рішення прийде само собою.