Відчуття покинутості. Апатія. Злість. Заздрість.

Познайомився з майбутнім одногрупником ще до вступу. Я одразу з ним здружився. Мені здавалося, що це буде друг на все життя. Спільні інтереси, нескінченні розмови з нападами безперервного сміху. Мені так бракувало цього. Мені не потрібно було нічого, лиш би була ця людина, до якої я міг в будь який час звернутися. Коли час йшов блище до вступу він запропонував з'їхатися на квартиру. Я погодився. Ми потрапили в одну групу. Наступні 2 роки ми жили на квартирі. Не дивлячись на те, що навчання було досить важким, нам було весело, і ми постійно обгорювали нові темі, старалися одне одному підказувати. Ми кликали своїх одногрупників до нас на квартиру і влаштовували вечірки. Все здавалося таким простим, і безтруботнім. Так тривало до того моменту, поки одногрупники не почали нас агітувати до того, щоб переїхати в гуртожиток, ніби там веселіше, більше знайомих, які допоможуть з навчанням. Я зразу відмовився. Мені було добре на квартирі. Мій друг почав задумуватися, а я всякими методами старався його відмовити. І ніби коли він перестевав про це говорити, мені ставало легше. Але в один момент він серйозно налаштувався і переїхав. Я дізнався про за декілька днів до нового навчального року, що він точно переїжджає. Я налякався, а потім дуже сильно розізлився. Мені здавалося, що мене покинули. Що я вже не потрібний нікому. Я знайшов іншого сусіда, але не здружився з ним, так як я з попереднім сусідом. Я відчував злість, заздрість, коли всі його питали як йому в гуртожитку, а він відповідав, що все супер (йому дуже пощастило з кімнатою). Через пів року я захотів також переселитися. Мені дуже не пощастило, кімната була занедбана, сусіди неадекватні. І мені довелося повернутися на квартиру. В цей момент я просто хотів провалитися крізь землю. І я обіцяв собі, що не буду більше тревожити батьків на цей рахунок. Цей навчальний рік почався дуже важко. Я можу сказати, що впав в депресію на 2 тижні. Я відчував, що я просто марную своє життя на цій квартирі, коли всі довкола розказують як вони заводять купу знайомих, як їм там весело, і яких нових друзів має мій колишній сусід. Кожен раз як він розказує якусь нову історію, які ці його нові друзі класні, розумні я відчуваю злість і заздрість а також ревнощі. Ці відчуття мене з'їдають зсередини. Мені просто хочеться накричати на нього з претезніями: " А я що ніхто? А я що, вже забутий?"
Я розумію, що це мої проблеми, і сенсу йому щось доводити немає. Треба змиритися і йти далі. Але це дуже важко. Що мені робити?