Доброго дня, nik016.
Співчуваю, що у Вашій сім'ї настільки психологічно важка атмосфера. Те, що Ви гніваєтеся на батька - це цілком зрозуміло і конструктивно (також Ви можете гніватися на матір, що вона нічого не змінює в своєму житті і терпить таке ставлення - це також нормально), головне - не тримайте цей гнів в собі, бо потім він може перерости у аутоагресію, депресію, психосоматику, невроз чи безпричинні "спалахи гніву". Якщо бачите, що гніваєтеся - побийде з усієї сили подушку, поки не відчуєте слабкість у м'язах (головне не зашкодьте собі) + обговорюйте свій гнів, сум із іншими людьми (наприклад, друзі, шкільний психолог, родичі).
цитата:
Я боюсь за свою маму, потому что у неё может быть инсульт и мне очень страшно.
Цілком розумію Ваш страх і побоювання, помітно як Ви любите свою маму. Чи говорили Ви своїй матері про хвилювання за її здоров'я? Максимум, що Ви можете зробити - це заявити про свої почуття та побажання (наприклад, щоб батьки сходили до
сімейного психолога), але їм лише вирішувати, як діяти у цій ситуації. Не беріть на себе відповідальність за чуже життя, не будьте Рятівником - це "ведмежа послуга", адже Ви робите гірше не тільки собі (Ви витрачаєте зусилля, які не дають ніякого ефекту + батьки можуть переспрямовувати на Вас свій гнів, що погіршить Ваш психологічний стан), але і їм (несвідомо Ви "втягуєтеся" у їхні психологічні ігри, що сприяє загостренню суперечок: трикутник Карпмана (Рятівник (Ви) - Жертва (мама) - Переслідувач (батько)) + Ви несвідомо обезцінюєте їхні зусилля самостійно вирішити проблему і, таким чином, вони ніколи не візьмуть відповідальність за своє життя та не вирішать цю проблему).
цитата:
Я заметила что жутко ненавижу своего отца и на это есть много причин.
Чи Ви казали своєму батькові, що Ви гніваєтеся на нього за те, що він кричить на маму, не вибачається перед нею та що Ви хвилюєтеся, що така його поведінка спричинить інсульт у матері? Якщо так, то яка була його еакція? Якщо ні, то що Вам заважає це сказати батькові?
Отже, що Ви можете "максимально" зробити у цій ситуації:
- сказати щиро батьками про свої переживання та запропонувати їм сходити до
сімейного психолога;
- надалі - не вмішуватися у їхні сварки, дозволити їм відповідати за своє життя, проте не накопичувати у собі гнів, сум та образи, а вивільнювати їх (попередньо було розписано як);
- якщо Ви бачите, що їхні сварки виводять Вас із рівноваги - не терпіть це. За можливості - замкніться у окремій кімнаті та включіть навушники, або вийдіть на вулицю; побийте подушкі, якщо відчуваєте гнів;
- більше розповідайте про свої переживання іншим, це дозволить Вам "емоційно очищуватися від накопленого негативу" (наприклад, друзі, шкільний психолог тощо);
- зараз Вам 13 років - це дуже сензитивний та складний віковий етап (тому потурбуйтеся, перш за все, про себе). У цей час формується Ваша ідентичність (Ви пізнаєте себе, намагаєтеся зробуміти своє місце у соціумі). Ваше життя не зводиться лише до допомоги близьким, Ваше існування є цінним само по собі. Дослідіть, що Вам подобається, ким Ви хочете бути у майбутньому, розширюйте свій кругозір (читайте книги, дивіться відео, фільми, розширте коло свого спілкування (в реальності і на форумах), самовдосконалюйтеся.
Однозначно рекомендую Вам звернутися очно до психолога (якщо у Вас немає коштів (і Ваші батьки відмовляються Вам їх давати), то завжди є шкільний психолог та психологи у соціальних службах) для емоційної підтримки.
Пам'ятайте - Ви окрема людина із своїми інтересами, бажаннями, прагненнями. Не картайте себе, що Ви не здатні вирішити ситуацію в сім'ї. На жаль, ми ніяк не можемо змінити інших людей або вплинути на їхню поведінку, якщо вони цього не хочуть. Ми лише здатні змінити своє ставлення та свої дії.
Ви дуже хороша дівчина, бажаю Вам більше цінувати себе, дозволити іншим бути у своїх процесах та знайти гармонію із собою! :)
Ответ отредактирован автором 14-04-2020 13:07:26
