Чувствую себя младше чем есть

Доброго дня.

Дякую Вам за відвертість і за те, що ділитеся своїми переживаннями. Це вже говорить про Вашу уважність до себе.

Якби Ви прийшли до мене на консультацію, я б запропонувала дослідити не те, як терміново подорослішати, а те, що саме з Вами відбувається і що особисто для Вас означає бути дорослим. Можливо, ми б разом замислилися: коли саме Ви відчуваєте себе на 13? У які моменти раптом почуваєтеся на 15? Що Ви тоді робите? Поруч із ким перебуваєте? Таке дослідження допомагає побачити, що внутрішній вік не є фіксованим — він змінюється залежно від ситуації, відповідальності та погляду інших людей.

Ви описуєте сильне порівняння з однолітками: хтось уже цілується, хтось виглядає «дорослішим». Тут важливо обережно розділити соціальні очікування і Ваш власний внутрішній темп. Якщо на мить прибрати голоси оточення, чого Ви самі хочете зараз? Не яким «треба бути», а яким Ви обираєте бути? Відмова від ранніх стосунків — це не інфантильність, а здатність чути свою готовність.

Також варто дослідити образ дорослості, який у Вас сформувався. Часто підлітки сприймають її як набір зовнішніх ознак: зріст, сексуальність, серйозність, демонстративну «мужність». Та чи справді дорослість — це лише гормони й поцілунки? Чи, можливо, це здатність обирати, брати відповідальність, говорити «я не готовий»? Парадоксально, але Ваша позиція «я не хочу і не буду» звучить досить зріло.

Коли Вас сприймають молодшим, ніж Ви є, це може впливати на самооцінку. Важливо зрозуміти, що саме Ви відчуваєте в такі моменти: злість, сором, сумнів у собі? Тут поступово формується вміння спиратися не лише на чужий погляд, а й на власне відчуття цінності.

У роботі з підлітками часто звучить думка, що життя — це не змагання на швидкість. Ви маєте право вчитися, грати, малювати чи займатися тим, що відгукується саме зараз. Якщо уявити, що з Вами все гаразд і Ви розвиваєтеся у своєму ритмі, як тоді зміниться Ваше ставлення до себе?

Питання «як вирости?» можна трохи переосмислити. Вирости — це не прискорити гормони і не почати стосунки «бо вже час». Це поступово брати відповідальність за свої вибори: за навчання, інтереси, кордони, за те, з ким Ви спілкуєтеся. Невеликі самостійні рішення, виконані обіцянки, доведені до кінця справи формують відчуття внутрішньої дорослості значно глибше, ніж зовнішні ознаки.

З того, що Ви описуєте, не виглядає так, ніби з Вами щось «застряло». Радше Ви дуже чутливі до порівнянь і до того, як на Вас дивляться інші. Можливо, Ваше завдання зараз — не пришвидшувати себе, а зміцнювати внутрішню опору. І тоді відчуття віку наздожене Вас природно, без тиску й насильства над собою.

Бережіть себе. Ви маєте право на свій темп.

А что больше волнует - что все целуются и возможно сексом занимаются или что у вас ответственности меньше и больше легкомыслия?

Здравствуйте, Никита!
У каждого своя скорость взросления - одни взрослеют быстро, другие - медленно. Частично это врождённое!!!, а частично - результат условий развития в семье и обществе. Второе зависит в основном от родителей, от их отношения к ребёнку и к его "взрослости", потому что некоторым родителям НЕ хочется, чтобы их дети взрослели и они даже МЕШАЮТ этому взрослению, многое делая за них, чрезмерно опекая и пр.
Но ещё в большей мере это зависит от РЕШЕНИЯ самого подростка - взрослеть или нет? Некоторые предпочитают второе. По разным причинам. Не только из-за страха ответственности (это ограниченное представление), хотя и так бывает, но ещё например и из ПРОТЕСТА, направленного на родителей и других взрослых (или других подростков!), в виде НЕЖЕЛАНИЯ быть на них похожими. То есть, "не хочу взрослеть, потому что тогда могу вырасти в похожего на своего папу-маму-деда-бабу-дядю-тётю человека". Или "не хочу быть как другие подростки".
Бывает и так.

А потому есть смысл прислушаться к себе и почувствовать, что отзывается внутри из сказанного?
Просто такая врождённая скорость взросления? Или имеется нежелание?
И если есть нежелание, то по какой причине не хочу?