Колектив

Question

Доброго вечора. Буду рада, якщо хтось відгукнеться. Я вже достатньо довго працюю в новому колективі, але не відчуваю причетність до нього. Теми розмов мене не стосуються і мені не зрозумілі. Жарти я не можу сприймати належним чином, вони не викликають в мене сміх. Через мої реакції, які дуже відрізняються від інших людей я відчуваю смуток та порожнечу. Такі ситуації траплялися і в школі, коли мене не приймали в класі. А хотілося б хоча б раз в житті відчути себе частиною групи. Те, що моє сприйняття ситуацій може бути неправильно розціненим або незрозумілим викликає в мене тривогу та заставляє ще більше замикатись та сумніватись в собі. Дякую за прочитання.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Были ли у вас опыт положительный, где вы чувствовали бы себя частью группы и вам было комфортно?
Сколько человек в новом коллективе?
Общаетесь ли вы с кем-то вне группы, а один на один, пусть и только на работе?
Есть ли для вас там интересные люди?

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку!
[quote]Я вже достатньо довго працюю в новому колективі, але не відчуваю причетність до нього.[/quote]
Таке іноді трапляється, проте, схоже, що Вас це відчуття переслідує увесь час свідомого життя. На жаль.
Тож давайте разом спробуємо розібратись в тому, що відбувається. І водночас в тому, що НЕ відбувається. Обідві сторони однаково важливі для розуміння і подальших дій. Згодні?

Отже, Ви не відчуваєте причетність до колективу. Так? А саме причетність - це про що у Вашому розумінні? Дружні взаємини? Підтримка? Симпатія? Спільні інтереси? Відкритість? Довіра тощо?

Йдемо далі. Колектив - це зібрані в одному місці різні люди, які мають певні відмінності між собою. Усі без виключення. Ви їх помічаєте?

Ви теж маєте свої відмінності. Разом з тим, між учасниками колективу є багато спільного. Чи вирізняєте Ви серед членів колективу, хто був би Вам симпатичний хоч чимось? Чи виникає у Вас бажання бодай з однією людиною зблизитись, поспілкуватись, поділитись чимось особистим?

Як думаєте, яке послання іншим несе Ваш образ? 
Він, наприклад, може бути таким:
- "Не підходьте до мене, бо я боюсь"
- "Ви мені чужі, я буду триматись осторонь"
- "Я хочу бути з Вами, проте не знаю, як це зробити або не вмію"
- ... Замість трьох крапок напишіть свою версію.

[quote]Такі ситуації траплялися і в школі, коли мене не приймали в класі.[/quote]
У зв'язку з цим питання для спогадів і роздумів. Через що, на Вашу думку, Вас не приймали в класі у шкільний період?

[quote]А хотілося б хоча б раз в житті відчути себе частиною групи.[/quote]
Вважаю, що буде корисним, коли Ви змалюєте образ здійсненого бажання - Ви відчули себе частиною групи. 
Що будете відчувати? 
Чим будуть наповнені взаємини? 
Якою себе почуватимете?

[quote]Те, що моє сприйняття ситуацій може бути неправильно розціненим або незрозумілим викликає в мене тривогу та заставляє ще більше замикатись та сумніватись в собі.[/quote]
У цій Вашій моделі ставлення до групи можна помітити прояви механізму самопророцтва. Причому негативного забарвлення. Ще ніяк не провивши себе через побоювання можливого відторгнення, Ви вже замикаєтесь, стримуєтесь, напружуєтесь. Природно, що інші люди інтуїтивно зчитують Ваш стан і тому тримаються осторонь.

Як висновок - проблема цілком підлягає вирішенню. У співпраці з психологом, ймовірно, доведеться пропрацювати наслідки дитячих травм, коли шкільний колектив не приймав Вас до себе. Розібратись із станом почуття самоцінності, як основи впевненої поведінки і творчої адаптації до реальності. 
Тож оберіть фахівця тут на сайті та почніть по-справжньому собі допомогати.

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Дякую, що поділилися. У вашому тексті багато щирості і болю. Це досвід повторного неприйняття, який зачіпає старі рани з дитинства. Коли ми питаємо себе -"моє сприйняття ситуацій може бути неправильно розціненим або незрозумілим", ми ніби порівнюємо себе на ринку, де хтось судить, а хтось змагається. Можливо, реальність інша?
В нашому житті хотим ми того чи ні присутствуют так звані круги спілкування.
Близьке коло-ті, з ким ми вільні, природні, нас розуміють.
Соціальне коло- колеги, знайомі.
Функціональне коло- люди, з якими нас поєднує завдання, а не цінності.
Колектив на роботі здебільшого друге або третє коло. Очікувати від нього глибокої причетності часто означає очікувати більше, ніж він може дати. Можливо, ви прагнете тієї причетності, яку дає тільки перше коло. Яке у вашому житті це близьке коло? Чи були моменти у родині, коли вас приймали або навпаки не приймали?
Ніхто не на рівних завжди, хтось досвідченіший, хтось впевненішій  і це нормально.  Більш корисна установка: У чомусь я сильніша. У чомусь слабша. І це нормально.
Коли ми це усвідомлюємо, змінюється комунікація. не намагаємося сподобатися чи  закриватись через страх бути нижчою, дозволяємо собі інші реакції. Ви можете не сміятися з жартів і не розділяти теми  і при цьому залишатися включеною.
Можливо, питання не в тому, щоб стати частиною групи, а в тому, як бути собою в групі? А роздуми про сімейні стосунки допомагають зрозуміти, яку причетність ми шукаємо, і як зміцнити свою самооцінку та самоповагу, це добре опрацьовується в терапії.

Татьяна Александровна Ищенко · Answer

Вітаю &#128075;

&#128313; Те, що ви описуєте, насправді дуже боляче.
Не лише через жарти чи теми розмов. А через глибше відчуття — «я ніби не своя».

І особливо болісно те, що подібне вже було у школі. Тоді, коли дуже хотілося бути частиною групи — але не вийшло.

&#128312; Важливо сказати головне: з вами не «щось не так».
Люди можуть по-різному відчувати гумор, по-різному реагувати, мати інші інтереси та глибину сприйняття. І це не робить когось кращим чи гіршим.

Але…

&#128313; Коли досвід неприйняття повторюється, всередині може сформуватися тривожне очікування:
«мене знову не зрозуміють»,
«я реагую неправильно»,
«краще мовчати»,
«краще не проявлятися».

І тоді справа вже не лише в колективі. Тоді включається страх бути відкинутою. Через це з’являється надмірний самоконтроль, сумніви в собі, замикання. І це ще більше посилює відчуття віддаленості.

&#128312; Спробуйте чесно відповісти собі на питання:
це дійсно «не ваші люди»?
чи всередині є страх показати себе справжню?

Бо це різні речі.

&#128313; Не всі колективи стають «своїми». І це нормально.
Ми не зобов’язані підлаштовуватися під будь-яке середовище. Але якщо відчуття «я не частина» тягнеться ще зі школи — це вже про глибше: про самоцінність і відчуття безпеки в групі.

Ви маєте право:
– не сміятися, якщо не смішно
– не підтримувати теми, які вам не відгукуються
– мати свій стиль спілкування

&#128312; Питання не в тому, щоб навчитися «правильно реагувати».
Питання в тому, щоб внутрішньо відчути: навіть якщо я інша — я достатня.

Якщо ж тривога та смуток сильні й повторювані — з цим варто працювати глибше. Бо це вже не про конкретний колектив. Це про внутрішнє переконання «мене не приймуть».

І з цим можна працювати. Це змінюється. &#127807;

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

"Якщо вони для мене перше коло, то я для них четверте чи п’яте" тут ніби ви вкладаєтесь глибше, ніж отримуєте у відповідь.
Тема кіл спілкування справді багато що пояснює. Коли людина перебуває у другому колі, але очікує рівня першого, виникає напруження. Ви чекаєте близькості й підтримки там, де від вас очікують радше роль або функцію і неминуче розчаровуєтесь.
Ви пишете, що причетність для вас це спільне розуміння і підтримка. Це високий рівень зв’язку. Але більшість соціальних груп існують на іншому рівні жарти, ритуальні теми, поверхневий контакт.
Уявлення про те, якою має бути близькість, формується ще в батьківській сім’ї. Чи було там відчуття, що ви для когось важлива, своя? Чи, можливо, доводилося виборювати увагу й місце? Ці ранні моделі сильно впливають на те, як ми будуємо зв’язки, якщо свідомо з ними не працюємо.
Тому зараз звучить не стільки проблема навичок, скільки питання внутрішньої цінності. Вам може бути корисною терапія як простір, де можна краще зрозуміти себе й свої моделі близькості, переглянути очікування та поступово навчитися будувати більш взаємні й безпечні зв’язки.

Оксана Юрьевна Селезнева · Answer

Доброго вечора.
Уважно прочитала ваш лист і відповіді психологам, й мені прийшла думка, що приймає або ні нас середовище, залежить ще від того, наскільки ми самі готові та дозволяємо цьому середовищу прийняти нас. Навіть, якщо « на поверхні « є бажання бути « причетною», в середині ( на підсвідомості) стоїть блок. Він може бути з різних причин, але він точно є, якщо протягом всього життя зберігається така ситуація. Й саме неприємне, що з роками відбувається « кристалізація « цього симптому « чужа, зайва, інша», бо знову й знову знаходяться цьому докази й зберігається внутрішній конфлікт. 

Може, той дитячій страх, розчарування, образа й досі заважають й зупиняють дати « дозвіл» оточенню прийняти вас в своє коло?

Маргарита Старченко · Answer

Вітаю! Прочитала Ваші повідомлення і у мене виникли припущення щодо перетину Ваших спостережень щодо себе і ознак нейровідмінності (РАС високофункціональної форми). В таких випадках люди часто відчувають  себе і отримують зворотній зв'язок, що "вони дивні"; складнощі з соціальними взаємодіями спостергіаються з дитинства; поверхові розмови та жарти не дуже цікаві, а натомість цікаве глибоке занурення в улюблені теми, що також викликає непорозуміння у багатьох людей. Такі повторювальні патерни з дитинства природньо розвивають соціальну тривожність, яка посилює складнощі. Оскільки я не психіатр, це звісно тільки гіпотеза, але можливо Вам буде цікаво подивитися з цієї точки зору і можливо проконсультуватися зі спеціалістом.. 

Також можна розібрати  потребу у спілкуванні і приналежності до групи. Ця потреба є природньою, але Ви зазначаєте, що розмови та жарти  конкретних людей Вам не дуже близькі. Тому можна подумати, до чого призведе гіпотетично ситуація, де ви будете своєю для цієї групи, яка не розділяє Ваші інтереси та цінності? Можливо можна знайти більш близьку Вам спільноту через акцент на теми, у розмовах про які Вам хотілось би брати участь?

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Я чую, що вам важлива проста підтримка й розуміння, і що пасивна агресія чи нерозуміння вас дуже виснажують.
Коли ми очікуємо від людей  близькості, яку вони не можуть дати, нажаль завжди виникає розчарування. Я помітмла, що ви уникаєте питань про сім’ю й узагальнюєте , це природна реакція захисту себе, коли досвід показує, що підтримка не гарантована.
Які думки виникають в цей момент?  як думаете можна реагувати інакше?
Можемо разом розібрати, які ситуації найбільше викликають відчуття односторонності і знайти практичні способи реагувати на них по-новому.

Оксана Юрьевна Селезнева · Answer

Коли я писала про « образу «, це не мала бути конкретна людина, це образа на « всіх однолітків «, всіх тих, хто не прийняв вас в дитинстві в свою компанію, хто» поранив « , показавши вам, що ви якась не така.
 Може, і так було страшно знайомитись, а тут ще й не приймають. 

«Але я нормально відношусь до людей якщо їх розділяти окремо.»
А якщо не розділити?
Це  все так, але конкретна людина є частиною того кола, де вас не має. І проявляєте ви себе більше в колективі, й враження про вас складається теж там.

«…люди мають право на свою точку зору, мають право поводити себе так як хочуть. Я їх змінити не можу. Тому, все нормально»
Дуже зріла й доросла позиція, яка знаходиться на свідомому рівні. 
А звідки взялася недовіра світу та як вона проявляється в повсякденному житті?

Оксана Юрьевна Селезнева · Answer

«Недовіра проявляється в тому, що я не думаю, що мені хтось допоможе якщо трапиться щось погане»
І тоді, коли існує така» установка « якою ви себе відчуваєте в цьому світі?
Що ви транслюєте « при спілкуванні з людьми, якщо впевнені в тому , що « я не можу ні на кого розраховувати»?

Якби я мала таку думку, я була би  дуже обережною при спілкуванні, відчувала недовіру до людей і мабуть, була б не дуже з ними щира  та відверта. Мені потрібно б було себе постійно контролювати , щоб не підпускати їх занадто близько , бо «Я довіряла, але мене кидали коли мені потрібна була підтримка.». Я повинна бути завжди « зібрана «, тому що в любий момент повинна бути в змозі сама себе захистити ( я ж не розраховую на допомогу, все сама) . Як результат- в мене росте напруга, постійний контроль, підвищення тривоги, ну і ще на додаток якісь соматичні проблеми ( безсоння?). Але це, та частина айсберга, яка під водою, а на поверхні- бажання йти в контакт, дружити, мати відносини.  Моя свідомість « приймає « людей такими, якими вони є, а « знизу» стукають та кажуть @ не, то є небезпечно «
Це мої фантазії, мої думки, це про мене.
А як було б про вас?

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Згодна з вами, іноді пасивна агресія  це просто пасивна агресія, і якщо вам було неприємно це вже достатній факт. В момент таких фраз реагує тіло, стискається, напружується, з’являється одразу розгубленість.
 Тому я запитала про ваш досвід дитинства, так як наша нервова система формується як раз там. Ви не шукаєте винних. Це зріла позиція. Але досвід усе одно формує наші очікування й реакції. 
І справа не лише в окремих словах. Болить не автобус і не жарти. Болить відчуття "я не своя", яке повторюється в різних ситуаціях. І якщо всередині є ця біль, тоді будь-який коментар може зачіпати.
Тому робота не стільки в тому, щоб навчитися правильно відповідати. А в тому, щоб поступово зміцнювати  внутрішню ценность і відчуття безпеки.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

[quote]Причетність це для мене спільне розуміння ситуацій, коли є підтримка.[/quote]
Та хіба спільне розуміння ситуацій має відбуватись завжди? А якже власне бачення? Що з ним робити, коли воно відмінне від розуміння інших?
Мені здається, що ця вбудована в Вас установка суттєво погіршує комунікацію з колегами та спричиняє негативні відчуття. Реальне життя і практична психологія стоять на фундаменті погляду, згідно з яким СПРАВЖНІЙ контакт між людьми відбувається за умови прийняття відмінностей. За його відсутності мимоволі йде тяжіння до злиття (коли втрачається власна думка індивида) або ізоляція/відторгнення.
З огляду на таку модель, якою, скоріше за все, Вам бачиться власна схильність? 

[quote]Я не знаю що несе мій образ, напевно дисонанс.[/quote]
Поясніть, будь ласка, що з чим дисонує? Можливо, бажання близькості, відчуття себе "своєю, прийнятою" з опасінням бути зрадженою і відкинутою?

[quote]Чому самопророцтва? Я проявляють, просто це важко коли мене не розуміють.[/quote]
Спробую розкрити розуміння цього феномену. 
За звичкою з дитинтства (перебування в сім'ї, шкільного періоду) Ви вже на старті роботи в новому колективі очікуєте несприйняття від колег. Це у свою чергу формує Ваш настрій і налаштованість. Наприклад, до певної міри закритість, недовіру, готовність захищатись від недружніх реакцій...щоби захистити себе вже напрацьованим раніше чином.
Відповідно, колеги считують Ваш стан і поводять себе по відношенню до Вас стриманно. А Вам залишається упевнетись у висновку - "я була права, коли передбачала, що буду чужою для них. Мої очікування справдились."

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Я чую, що вам хочеться відчути себе частиною групи, і це цілком природно. На консультаціях ми можемо разом подивитися, що зараз для вас важливіше: отримати підтримку чи навчитися залишатися собою.
Також можна спробувати нові шляхи спілкування та знайти однодумців: поза межами роботи волонтерство або онлайн-спільноти за інтересами. Активний пошук контактів допомагає відчути приналежність і поступово зміцнити внутрішню впевненість.

Маргарита Старченко · Answer

[quote] А як перевірити чи є в мене РАС? Прийти і сказати, щоб перевірили? Буде тест? Якщо я і піду то до якогось іншого психіатра.[/quote]
Так, для цього проводять велику бесіду/клінічне інтерв'ю, і воно скоріш за все  триватиме декілька відівідувань. На мій погляд, краще спочатку за відгуками дізнатися, чи проводить певний лікар/центр таке діагностування, тому що не всі психіатри можуть хотіти або вміти діагностувати РАС у дорослих. Тим більше що цей діагноз сам по собі не лікують медикаментозно, він потрібен для того, щоб людині було легше зрозуміти себе, адаптуватися, можливо спиратися на досвід інших. 
Для того, щоб трохи зорієнтуватися, Ви можете самі пройти скрінінговий тест RAADS-R, його можно знайти в українському та англійському варіанті. Але він дає багато хибнопозитивних результатів. Тобто, якщо набрати кількість балів нижче поріга - РАС майже точно немає, а якщо більше - то може бути РАС або наслідки травми, тривожний розлад. 

[quote]але чомусь завжди думаю що інші люди в цій темі розбираються краще ніж я, що я не достатньо розумію цю тему. Це завжди перетворюється на те, що мені наче доводиться гнатися за знаннями інших людей. Це виснажливо.[/quote]
Ось з цим на мій погляд варто працювати. Розглянути, що трапиться, якщо дійсно Ви розумієте тему гірше ніж інші люди? (При цьому це може бути Вашим перфекціонізмом, а не об'єктивним станом речей). Можливо цим людям (хоча б деяким з них) було б приємно поділитися своїми знаннями, і відповідати на запитання?  Соціальна тривожність в такому випадку може застерігати і навіювати багато "а якщо мене засудять?" "а якщо наді мною будуть сміятися" і т.п.  Натомість можна уявляти собі ситуацію, чи засуджували Ви б людину з близькими інтересами, якщо б вона знала менше ніж ви, але б була зацікавленою у спілкуванні? 

[quote]Жарти, які я не розумію мене зачіпають найбільше.[/quote]
Можливо тут варто звернути увагу, на думки, які виникають у Вас в подібній ситуації? Найбільш зачіпає власне нерозуміння або те, що жарти можуть зробити комусь боляче?
 
[quote]Я коли приходжу в нову групу людей я більш відкрита з ними, більш дружелюбна, і думаю що на цей раз все буде нормально. Але потім виникає оцей дисонанс і я більше замикаюсь в собі.[/quote]
Історія відторгнення і почуття себе відчуженою може робити перенесення цього етапу дуже складним і спонукати завершити спілкування. Але певний дисонанс, помірні конфлікти - це нормальна частина дружніх стосунків. Мені здається, що важливо розвивати навичку витримувати певний рівень взаємної незгоди, не відмовляючись від свої поглядів, але й не відкидаючи можливість подальших стосунків. При цьому інші люди теж зі своїх причин можуть не переносити неспівпадіння поглядів і швидко відкидати Вас після дисонансу, і це не означає, що з Вами щось не так. Відредаговано автором 13-02-2026 14:04:18

Маргарита Старченко · Answer

[quote]Я не відкидаю. Я намагаюся все зробити щоб зрозуміти інших і якщо щось не так то я вибачаюсь. Здебільшого це мене відкидають.[/quote]

Тобто Ви вчиняєте, як зріла людина, яка цінує стосунки і спілкування. Але на жаль стикаєтесь з тим, що люди, що люди не готові до цього з якихось своїх причин. Можливо це їх незрілість і нерозвиненість, можливо якісь різні "хвилі", на які ви налаштовані. Тому що з того, що Ви розповідаєте, нічого некоректного або дивного Ви не робите. На мій погляд, тут важливо відпускати такі ситуації для того, щоб рухатися далі. Хоча безумовно, чим більше такх повторювальних ситуацій, тим важче. 

У контексті гіпотези РАС можливо в нагоді буде, якщо Ви подивитесь спільноти дорослих людей з РАС і яким досвідом там діляться. Наприклад в фейсбуці є така група "Спитай аутиста". В англомовному реддіт низка спільнот, наприкад - AutismInWomen, aspergirls.

[quote]А можливо я просто надаю дуже велике значення фразам інших людей або не так інтерпретую.[/quote]
Може бути так, що якась група насправді іраціонально Вас відкидає. Ви переживаєте це, і при наступних взаємодіях розглядаєте будь-які сигнали через призму відкидання.

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Доброго ранку.
Якщо ваша мета  відчути себе частиною компанії через спільні теми, для цього більше підійдуть тематичні спільноти або живі групи за інтересами (як вам уже пропонували). У Telegram також є багато таких чатів. А ця платформа  простір саме для психологічної підтримки.
Я читаю ваші приклади й розумію, наскільки це неприємно, коли ви намагаєтеся знайти щось спільне, а у відповідь виникає пауза. У групах часто є негласні правила, тон, швидкість реакції, рівень залученості. Пауза може бути не відторгненням, а просто динаміка конкретної компанії. Це теж інформація про середовище.
У ваших словах немає нічого дивного чи неправильного. Важливо не поспішати з висновком "зі мною щось не так".
Водночас, якщо такі ситуації повторюються, нервова система може почати очікувати відторгнення. Тоді навіть нейтральна реакція сприймається як підтвердження -"я знову не вписалась". Це автоматичні думки, і з ними справді варто працювати глибше вже в індивідуальному форматі, а не в межах переписки на сайті.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Колектив

Відповіді психологів