Залежність у стосунках

Доброго дня Ірино.
Розумію, що Вам дуже складно зараз розібратися з усім, бо Ви психо-емоційно виснажені. Адже, дуже довгий час намагалися пливти за течією сподіваючись, що воно якось саме вирішиться. Та, насправді, такі проблеми не "розсмоктуються" самі по собі. Бо, судячи з усього, Ви перебуваєте у співзалежності з близькою людиною. А такий тип стосунків не з'являється сам по собі, а найчастіше формується з дитинства під впливом стосунків значущих дорослих.
Які стосунки були між Вашими батьками в Вашому дитинстві?
Те, що я напишу далі, може дуже не сподобатися. Але в стосунках "танго танцюють вдвох". І зважаючи, що Ви просите допомоги розібратися в тому, що відбувається, я спробую написати те, як все виглядає зі сторони.
Такому типу стосунків властиві "гойдалки", де "жертва" та аб'юзер періодично міняються місцями. І якщо роль аб'юзера у чоловіків, зазвичай, дуже помітна через природні чоловічі особливості, жіночий аб'юз практично невидимий. І він може бути, у тому числі, у вигляді намагання сльозами та плачем змусити чоловіка поводити себе по іншому, при цьому ще й вдаючись до певних погроз, на кшталт "я від тебе піду з дітьми", при цьому усвідомлюючи, що піти не зможе.Особливо, якщо жінка одразу знову згоджується на інтимні стосунки.
Насправді, у Вашому випадку консультації замало, потрібна тривала психотерапія. Адже, питання не лише в тому, як собі дозволяє поводитися Ваш чоловік, а ще й у тому, як Ви сама ставитеся до себе.
Насправді, Ви дуже "залипли" на чоловікові, і повністю себе втратили. Тому весь час перебуваєте в очікуванні щастя та турботи з боку чоловіка. Але ж він не батько та мама, правда ж? А Ви - не маленька дитина.
Жінка, яка постійно плаче, і тільки принижено просить поговорити, нічого окрім жалості та зневаги викликати у чоловіка не може.
Насправді, для того, щоб до себе повернути повагу, зовсім не обов'язково тікати в нікуди з дітьми.
Навчіться нічого не говорити просто так, якщо не впевнені, що слів дотримається. А якщо говорите, то вже ідіть до кінця. Окрім того, це Ваш чоловік, який зобов'язаний Вас з дітьми забезпечувати. Тому, якщо чесно, викликає дуже сильне здивування, що Ви не можете знайти гроші на психолога. Хто в Вашій сім'ї веде господарство? Хто робить закупки? Люба жінка, яка займається хатніми справами, може так розподілити виділені чоловіком фінанси, що вистачить ще і на психолога. Головне, дуже захотіти. Тому виникає логічне питання: а чи насправді, Ви хочете працювати над собою? Адже, навіть, коли Вам запропонували безкоштовну зустріч, Ви відмовилися, мотивуючи, що діти вдома. Але хіба не можливо було знайти вихід? Наприклад, попросити когось посидіти годину з дітьми? Або чимось дітей зайняти на ту ж годину?
У Вашому випадку єдиний шлях стати щасливою ; це стати самодостатньою (не плутати із самостійністю), тобто, знайти опору в собі і почати самій собі бути цікавою. Як давно Ви, наприклад, вранці виходили в парк і робили зарядку, або бігали?

Я Вам дякую за доповнення.
Отже, мої припущення, що тип взаємозалежних стосунків у Вас сформувався ще в дитинстві. Підкажіть, будь ласка, як давно Ви не працюєте і скільки років Вашим дітям? І чи були коли небудь між Вами та чоловіком по справжньому теплі та довірливі стосунки? Чому ці запитання?

Мені дуже шкода, але, на мою думку, Ваші зусилля "дуже довгий час я працювала над собою. Може і хотіла б розслабитися і пливти..."
швидше за все, були марні через те, що просто немає розуміння, що таке працювати над собою. Адже, насправді, робота над собою життя людини покращує, а не робить його гіршим. Тому виникає закономірне питання, а якою була Ваша робота над собою? Що Ви маєте на увазі під цими словами?
Окрім того, повільний біг вранці або ж зарядка на природі додає сил, а не виснажує людину. Певне, якщо Ви намагалися робити рухи вдома, то це просто трата сил, яких у Вас і так замало. Адже, потрібна енергія природи, а не повітря в приміщенні.
Окрім того дуже хибна думка, що сльози та прохання можуть будь якого чоловіка змусити жінку кохати, а отже, турбуватися про неї та бути до неї уважним. Уявіть, що це не Ви, а чоловік весь час залежить від Вас, ходить за Вами плачучи та намагаючись змусити Вас сльозами до себе ставитися уважно... Не думаю, що Вас би на довго на нього вистачило і Ви б одразу захотіли його кохати більше.
І ще. Як на мене, у Вашій останній відповіді є багато невідповідностей. З одного боку Ви ображається на очевидне, а з іншого - сама визнаєте, що не доклали зусиль навіть для того, щоб організувати час на зустріч із психологом.

Так, Ви рухаєтеся в правильному напрямку і, певне, результати мали б бути.
Та, якщо я все правильно розумію, у Вашому випадку це все спрацювати може лише тоді, коли "коріння" сформованої в дитинстві поведінкової моделі буде трансформовано. Ви дуже сильно "залипли" на чоловікові. А так буває лише тоді, коли в дитинстві дитина не отримала необхідної любові, підтримки та тепла від батьків. Дитина виросла, а потреба залишилася. І цю потребу можна "закрити" лише почавши працювати з от тою самою дитиною.

Сочувствую, что вы в таком состоянии, где уже нет сил терпеть.
Но давайте все же попробуем разложить все по полочкам.
Какой возраст детей?
Как давно вы не работаете?
Кто вы по специальности, по опыту, что можете делать?
Чье жилье? Куплено до брака или во время?
С одной стороны, вы сказали мужу, что больше терпеть не будете, а с другой стороны, за словами должны быть действия. Иначе это пустая угроза и это прекрасно понимает ваш муж.
Вы не будете терпеть, но если продолжиться его такое поведение, то что тогда? На какие шаги вы готовы пойти, чтобы не терпеть больше такого?