Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Валентина Михайловна Жемчужникова
Валентина Михайловна Жемчужникова 3 години тому: «Сочувствую, это тяжелое состояние. Как давно вы так себя ощущаете? Что происходило в вашей жизни до того, как потеряли интерес и вкус к жизни? В таком состоянии важно не остават»
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 4 години тому: «Вітаю ! Іноді людина втрачає не лише сили, а й відчуття живості всередині. І тоді світ справді стає тьмяним, ніби Ви дивитеся на нього крізь скло. У такому стані важко розуміти, х»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 5 годин тому: «Дякую Вам за відвертість. Ви пишете "..дитинства- воно було емоційно холодним ( базові потреби задовольнялись - нагодувати, вдягти. ) в безпеці не почувалася- батько військовий бу»
Питання від: Оксана Вік: 41

Як допомогти сину?

Добрий день. Мене звати Оксана, мені 41 рік. Я власниця кафе. У мене є син 17 років, виховувала його сама. Чоловік покинув мене з дитиною відразу після її народження і сином ніколи не цікавився. З самого першого класу я привчала сина гарно вчитися, щоб досягти успіхів у житті. Задля цього я його ніколи не пускала гуляти, возила його сама в школу і забирала, що він не потрапив у погану компанію. Мої зусилля виправдали себе. Мій син і був у кожному класі відмінником, переможцем олімпіад. Вчився навіть влітку, без вихідних. Зараз вже вільно володіє двома іноземними мовами. Але починаючи з 7 класу почались проблеми, я змінила йому вже кілька шкіл. Проблема у булінгу з боку однолітків. Я думаю ви у курсі, що більшість підлітків зараз страждають алкогольною та наркотичною залежністю. Так само і у його класі наркомани почали знущатися над ним за те, що відмінник. При кожному переводі до іншої школи ситуація повторювалась - знову у класі одні наркомани, знову мій син приходить додому у сльозах та розбитим обличчям. Але всі мої скарги до директора школи і у районо ігнорувались - наді мною ніби насміхались, казали, що мій син сам провокує своїх однокласників на побиття. Але мій син усього лише вчив своїх однокласників правильно розмовляти, вони допускали у своїй мові граматичні помилки і мій син усього-навсього їх поправляв.У жодному разі не принижував нікого. Я його так виховувала, поважати себе, дбаючи про якість і чистоту свого мовлення. Але нікому нічого не доводеш. Щоразу це закінчувалось переведенням до іншої школи. І у цій школі, де зараз вчиться мій син, булінг повторюється. І я не знаю, що вже з цим робити. Разом з тим, тиждень тому з сином почалось відбуватись щось дивне. Він не може вчити уроки. До прикладу, якщо потрібно щось читати, він кожен абзац перечитує по 500 разів у прямому сенсі цього слова. І не може зупинитись. Я питаю, що сталось, він відповідає, що йому приходять в голову думки, які вимагають читати кожен абзац 500 разів, і погрожують, що якщо він цього не зробить - він стане двієчником і не вступить до вишу. Через це вже тиждень не ходить до школи, бо матеріал не запам'ятовується, а він боїться отримати двійку. Паралельно сняться жахіття, де він у школі отримує двійки. Я просто не знаю, що далі з цим робити, чи треба сина вести до психіатра. Тільки що потім про нас скажуть, був відмінником, а опинився у психушці. Допоможіть, будь-ласка, плачу цілими днями, вже сил нема. За що таке моєму синові. Хто довів його до такого? Що нам тепер робити?
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Оксана, насамперед, заспокойтеся. Ваш емоційний стан передається синові.
У вашого сина на основі постійного булінга сформувався тривожний розлад, наслідком якого є ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)..
З таким діагнозом до психіатричної лікарні не направляють. З ОКР успішно працюють психологи. Але слід усунути основну причину проблеми. Потрібно знайти хорошу гімназію для сина чи перевести на домашнє навчання..
До того ж стрес додає і те, що у сина сформовано "синдром відмінника". У нашому суспільстві панує тотальна настанова на успішність, і цей соціальний невроз проявляється і по відношенню до дітей. З самого раннього віку ми налаштовуємо їх, що потрібно отримати лише позитивні оцінки.
У результаті такого тиску дитина відчуває сильний стрес, від якого його інтелектуальні здібності помітно знижуються. Розвиток дитини відбувається з точки спокою, безпеки. Тільки так може проявитися природний інтерес до того, що вона робить. А невроз, страх, паніка сильно знижують процес навчання.
Якщо не вдається взяти високу планку, то у дитини розвивається почуття провини і відчуття безсилля. Краще виростити щасливого самовпевненого двієчника, ніж закомплексованого невдаху.
Вже не кажучи про те, що ніде, а тим більше у нас, хороша освіта сама по собі не гарантує успіху. Ми знаємо безліч прикладів, коли відмінники з червоним дипломом нічого не досягли, а ті, хто перебивався з трійки на четвірку, раптом вириваються вперед.

Відредаговано автором 19-11-2025 18:33:23

Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387075 для Ирина Константиновна

Ірино Костянтинівно, можливо Ви не повірите, але я вже переводила свого сина до гімназії. Булінг був і там. Тому що у гімназіях, як з'ясувалось, можуть навчатись не лише обдаровані діти, але й діти мажорів, яким все сходить з рук. Навіть якщо вони заб'ють мого сина до півсмерті - їхні батьки їх все одно відмажуть. Вони спокійно дозволяють приносити наркотики до "гімназії" і дирекція "гімназії" просто заплющує на це очі. У яку б школу чи гімназію я не перевела свого сина - всі на нього починають дивитись як бик на червону ганчірку. Так, він сором'язливий, небагатослівний, майже не спілкувався з однолітками. Але це ж не привід його бити ледь до струсу мозку. І у нього вже 11 клас, скоро складати НМТ. А як він його складе - якщо читає кожен абзац по 500 разів? Руйнуються всі мої мрії. Я вже обрала сину університет куди він буде вступати і не пробачу собі, якщо він туди не зможе вступити. І тоді я не знаю, що я зроблю з тими наркоманами та їх батьками
Вашему сыну нужна помощь психотерапевта, а возможно и психиатра.
Вам тоже нужна психотерапия, чтобы перестать за сына все решать и дать ему какую-то свободу, разобраться со своими страхами и попыткой сделать из сына отличника любой ценой.
Жертвами буллинга часто становятся те, кто не способен дать отпор, отстоять границы, имеет низкую самооценку.
Вы спрашиваете
цитата:
Хто довів його до такого?

Ответ в этом
цитата:
Задля цього я його ніколи не пускала гуляти, возила його сама в школу і забирала, що він не потрапив у погану компанію.

цитата:
Вчився навіть влітку, без вихідних.

цитата:
Я вже обрала сину університет куди він буде вступати


Какой толк быть отличником, если ты не знаешь, как общаться и не способен выстроить отношения в коллективе?
Чтобы изменилось что-то в школах, надо чтобы для начала дома что-то поменялось и ушел прессинг.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387077 для Ирина Константиновна

У Києві
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387078 для Валентина Михайловна

Тобто Ви мене звинувачуєте у тому, що це я довела сина до такого стану? Я правильно зрозуміла?
Доброго вечора, пані Оксано!
цитата:
Допоможіть, будь-ласка, плачу цілими днями, вже сил нема.

Шкода, що з сином відбуваються такі негативні процеси, і шкода вас. Ви дуже переживаєте, знаходитесь у розпачі і поки що не знаходите прийнятного рішення насправді багатошарової проблеми.
Однак застерігаю вас від здійснення в реальності жахливого сценарію, про який вище написали -
цитата:
Руйнуються всі мої мрії. Я вже обрала сину університет куди він буде вступати і не пробачу собі, якщо він туди не зможе вступити. І тоді я не знаю, що я зроблю з тими наркоманами та їх батьками

Йдучи цим шляхом, тільки зруйнуєте і своє і синове життя(!)

Що робити, спитаєте Ви?
По-перше, вам самій потрібно узяти індивідуальну консультацію психолога. Питань буде піднято багато і вони переважно стосуватимуться ваших поглядів на виховання сина і загалом вашої моделі, згідно якої ПРАВО вирішувати долю сина узяли собі(!)

Вам буде боляче визнавати, але те, що відбувається зараз, у значній мірі є наслідком ось такого підходу -
цитата:
З самого першого класу я привчала сина гарно вчитися, щоб досягти успіхів у житті. Задля цього я його ніколи не пускала гуляти, возила його сама в школу і забирала, що він не потрапив у погану компанію. Мої зусилля виправдали себе. Мій син і був у кожному класі відмінником, переможцем олімпіад. Вчився навіть влітку, без вихідних.


З вашої подачі син виріс неначе теплична рослина.
Здається, від нього вже нічого як не залежало раніше, так тим більше не залежить і тепер. І, на жаль, в процессі формування характеру і особистості в цілому у нього не були розвинені такі якості, як змога і здатність позначати свої психологічні кордони, захищати себе і свою гідність, вибудовувати контакти і взаємини з однолітками, в усякому разі, адекватними хлопцями і дівчатами. Ви ж не будете заперечувати, ніби повсюди в гімназіях, школах і будинках по сусідству немає нормальних дітей. А є виключно негідники.

Так вийшло, що він по суті став вашим розширенням і продовженням. Не буквально вас физічно, а ваших мрій і сподівань...
Багато чого, ще можна було б розкрити з цього приводу, проте, вважаю, краще це зробить психолог під час зустрічі.

Щодо сина. Судячи з писаного стану, варто було б отримати консультацію психіатра або невролога, а потім організувати йому відвідування психолога.

Відредаговано автором 19-11-2025 19:03:41

Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387078 для Валентина Михайловна

Про який пресинг Ви говорите? Я свого сина не пресую, а його люблю як рідна мати
Лишать ребенка общения, не давать ему летом отдыхать, выбрать за него ВУЗ это не прессинг?
Любить ребенка можно по разному. Можно любить себя в материнстве.
Я читаю ваши слова и в них много про то, что вы хотите, про ваши мечты, планы, цели - и должен это все реализовать ваш сын. Он выглядит как проект, которым вы гордитесь, но что-то пошло не по плану. И вы переживаете, вдруг он в ВУЗ не поступит.
Да, мои слова резки. Но искренне хочется, чтобы вы задумались над тем, что происходит с сыном и что он правда нуждается в длительной психотерапии, и консультации психиатра возможно. И не в буллинге первично причина. И что дальше, если вы не измените свое отношение и не отпустите сына, будет еще хуже.

цитата:
Тобто Ви мене звинувачуєте у тому, що це я довела сина до такого стану? Я правильно зрозуміла?

Я бы предложила заменить слово вина на ответственность.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387083 для Валентина Михайловна

Ну знаєте, мене також у дитинстві не пускали гуляти. Я теж була відмінницею. І нічого, виросла нормальною людиною. Почала гуляти вже після отримання диплому. І нічого, у мене є власний бізнес і ніхто не може сказати про мене, що я невдаха. Те, що я не відпускаю сина гуляти - це прояв моєї любові до нього, я не хочу, щоб він став наркоманом. А наслідки наркоманії, думаю, Ви і самі знаєте. Ну за мене досить. Підкажіть, будь-ласка, якщо я відведу сина до психіатра - йому призначать групу інвалідності і він буде вживати ліки упродовж усього життя?
И как долго вы планируете не пускать никуда сына? Или считаете, что нельзя стать наркоманом после 25-30? Можно еще спиться. Возможны самоповреждения. Масса страшных вещей может происходить.
А можно просто быть отличником, но быть в постоянной депрессии, иметь ОКР, тревожное расстройство, а еще быть одиноким - ни друзей, ни семьи.
Вам нужно работать со своими страхами и своей тревогой. Потому что вы это решаете за счет сына - не давая ему свободы. Он уже не умеет общаться, уже есть проблемы в социуме. Про мне запрещали и ничего. Не все одинаково реагируют. Возможно он более чувствителен.
Повторюсь - я пишу резко, искренне хочется, чтобы вы посмотрели, насколько возможно, трезвым взглядом на то, что происходит с вашим сыном и помогли ему. Ваши желания оградить его от наркомании, вылилось в ограждение его от нормальной жизни с общением с ровесниками, в непомерные требования учиться и быть отличником, не давая расслабиться даже летом. И его психика не выдержала. Потому пока совсем не дошло до более серьезных последствий, то стоит кардинально поменять свой подход. И работа с психотерапевтом нужна не только сыну, но и вам. Потому что у вас слишком много тревоги и страхов.
По поводу психиатра, то никаких групп инвалидности и пожизненного приема препаратов не надо. Иногда достаточно курса лекарств (если они нужны) и 3-6 месяцев, может год-полтора. А ОКР, тревожность и тп это не про инвалидность. Разве он инвалид? Не способен самостоятельно себя обслуживать и невменяем периодами? Это будет просто поддержка психики, чтобы снизить напряжение, тревогу. А основная работа это будет психотерапия.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387081 для Володимир Анатолійович

Володимире Анатолійовичу, справа у тому, що мій син не хоче обирати виш сам. Я у нього питала куди він хоче вступати, натомість отримала відповідь: "куди ти скажеш - туди я і вступлю". Тому доведеться усе вирішувати мені
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387085 для Валентина Михайловна

Взагалі планувала не відпускати до тих пір, поки він не закінчить університет і не піде працювати. Складний вік варто пересидіти вдома. Мій син не знає ким хоче стати, тому сказав, щоб професію я йому обирала сама. Я готова його і в університет возити, і забирати якщо треба. І якщо його і там будуть принижувати - то я дійду не тільки до ректора, а й до міністра освіти. Стосовно наркоманії. Ну як правило відмінники ніколи не стають наркоманами, ними стають лише двієчники та трієчники. Це моя суб'єктивна думка, маєте право з нею не погоджуватись. До психіатра я сина відведу, вже записалась на прийом у приватну клініку. Якщо вживання препаратів не пожиттєве - то я згодна, не хочу, щоб моя дитина мучилась. Тільки підкажіть, будь-ласка, Валентино Михайлівно, що робити з наркоманським оточенням мого сина у його класі? Як тепер ходити йому до школи, щоб його там не били? Я не хочу позбавляти свого сина можливості спілкуватись будь з ким. Але хочу, щоб його оточували лише правильні люди з високими моральними принципами. І дуже не хочу, щоб мій син пустився в усі тяжкі
Доброго часу доби, Оксана.
Зовнішній контроль блокує розвиток префронтальної кори - тієї частини мозку, яка відповідає за самостійні рішення, регуляцію емоцій і здатність справлятися зі стресом. Якщо цю роботу постійно робить дорослий, мозок дитини не формує ці функції повноцінно. І коли така дитина входить у підлітковий вік, вона стикається з ситуаціями, де потрібна власна опора, але її просто немає.
У цей момент психіка починає шукати хоч якийсь спосіб утримати стабільність.
Так з’являються компульсії - штучні механізми контролю, які мозок включає, коли внутрішнього контролю бракує.
У підлітка немає автономії, немає досвіду власних рішень, немає розуміння своїх можливостей. Тому, коли життя стає непередбачуваним і тривога різко зростає, ритуали, повтори, перечитування й перевірки стають способом хоча би тимчасово знизити напруження.
Це спроба мозку повернути собі відчуття контролю, якого давно не було всередині.
Брак автономії має й інший наслідок. Коли дитині не дозволяють робити свій вибір, мати свої кордони, помилятися і відновлюватися, вона виростає з глибоким переконанням, що сама не впорається, що завжди потрібен хтось інший - сильніший, впевнений, той, хто вирішить за неї.
Саме так формуються залежні стосунки.
І саме тоді зростає ймовірність того, чого ви найбільше боїтесь, що дитина стане залежною - від людини, яка буде контролювати її життя, або від речовини, яка даватиме швидке відчуття полегшення там, де внутрішньої опори так і не сформувалося. Тому ця ваша схема виховання, яка здається вам захистом і способом уберегти сина від помилок та небезпек, насправді працює навпаки. Вона забирає в нього внутрішню опору, посилює тривогу, блокує розвиток самостійності й змушує психіку шукати штучні способи контролю - компульсії, ритуали, нав’язливі дії.
цитата:
справа у тому, що мій син не хоче обирати виш сам.

У вашому сприйнятті він не хоче, а насправді він НЕ МОЖЕ(!) Бо ви його позбавили такої здібності. Чим, спитаєте? Та відомо чим - надмірною любов'ю, яка сповнена вашими власними страхами і тривогами.
В психології є навіть спеціальний термін - "нарцисичне розширення". Якщо буде не ліньки, загугліть і прочитайте уважно. Багато чого вам відкриється про ваш спосіб виховання сина.

цитата:
Я у нього питала куди він хоче вступати, натомість отримала відповідь: "куди ти скажеш - туди я і вступлю"

А як інакше він має вчинити? Ви ж для нього і Бог і цар, і начальник і вказівник, і суддя і наглядач... Це я перелічую психологічні ваші ролі.

цитата:
Тому доведеться усе вирішувати мені

Знаєте, іноді людині так зручно затуляти очі і жити у невіданні того, чого вона, за великим рахунком, хоче. І це не про вас.

У вас інше. На жаль, поки що ви несвідомо реалізуєте вельми шкідливий сценарій. Причому як для себе, так і для сина. Замість того, аби налагодити своє особисте життя, ви узялись автоматом дублювати у сина свій власний сценарій дитинтства. І вже очевидно усім (вам в першу чергу) до яких жахливих наслідків цей сценарій призвів.
До межі прірви залишилось зовсім трохи для вас обох. Можуть настати незворотні зміни. Тому негайно треба рятуватись - звернутись на психотерапію кожному, окремо вам, окремо сину.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387103 для Володимир Анатолійович

А незворотні зміни - це які? Просто, щоб я розуміла
цитата:
А незворотні зміни - це які? Просто, щоб я розуміла

Йдеться про погіршення психічного стану сина і, відповідно, наслідки - його тривале лікування, соціальна ізоляція і так далі, що може вилитись у необхідність вашого ПОСТІЙНОГО догляду за ним як недієздатним хворим.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387106 для Володимир Анатолійович

Зрозуміла Вас, дякую. Звичайно, я не хочу таких наслідків для мого сина. Буду щось робити. До психіатра вже записалась, буду потім паралельно шукати психотерапію для нього.
цитата:
Звичайно, я не хочу таких наслідків для мого сина. Буду щось робити. До психіатра вже записалась, буду потім паралельно шукати психотерапію для нього.

Це необхідні кроки. Цілком підримую вас.
...
Оксано, в ваших дописах відчувається велика любов до сина і висока тривожність щодо того, щоб з ним нічого прганого не сталося.
Але сам спосіб турботи про сина, який був Вами інтуітивно обраний на основі вашого власного досвіду та для запобігання вашого страху про "поганий сценарій "- виявився дещо неповним, і частково помилковим.
Ваша готовність бачити свої помилки - дуже важливий знак щодо майбутніх змін. І тут важливо пам'ятати, що психотерапія потрібна не тільки сину, а, можливо навіть в першу чергу і Вам, адже змінювати "систему координат " , яка була зрозуміла і вивірена- дуже непростий шлях. То ж сил Вам на цьому шляху.
Первый важный момент. Подавляя волю ребенка, не давая ему возможности общаться, строить отношения, решая все за него, вы как раз создаете намного бОльшие риски для проблем в будущем. Ведь ребенок, который не умеет сам ничего, не способный выбирать, давать отпор, намного более подвержен влиянию других людей. Не бывает так, что дома ребенок во всем слушается маму, а с другими людьми способен отстаивать границы и уметь анализировать, выбирать. Нет. Одинаково послушное, безвольное поведение везде. А такими людьми легко манипулировать, вовлекать их в сомнительные дела и зависимости.
Поэтому ваш контроль сослужит вам плохую службу.
И повторюсь, помимо наркомании полно других проблем, которые могут случится. Не менее страшные.

Второй важный момент.
Психотерапия нужна в первую очередь вам. Сын еще несовершеннолетний и вы как начнете его терапию, так и заберете оттуда.
Ведь в терапии пойдет процесс его сепарации от вас. А вам же это не нужно. Вы его тут же заберете, со словами какой ужасный терапевт и учит мальчика плохому.
Плюс, как я понимаю, он вряд ли в 18 лет сможет начать работать, чтобы оплачивать терапию, слишком уже подавлена воля. Он зависим полностью от вас.
Потому менять мышление нужно вам в первую очередь. Без этого результата не будет. Только усугубление проблемы.
Добрий вечір, Оксана. Я підтримую ваше рішення записати сина до психіатра і до психотерапевта. Також я би рекомендувала вам також підтримати себе роботою з психотерапевтом. З вашого описаного досвіду я розумію, що ви людина, яка звикла робити все сама і нести повну відповідальність,при чому не тільки за себе, але сильні люди мають свої вразливі і неідеальні місця,які часто залишаються неусвідомленими і часто заважають жити якісно,і навіть мають зворотні наслідки.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387139 для Валентина Михайловна

Валентино Михайлівно, я Вас почула. Проте у мене залишились питання. Вчора я була з сином у психіатра. Він поставив йому діагноз ОКР як ви всі тут і казали. Прописав йому антидепресанти, проте сказав, що перший ефект від них буде лише через 3-6 місяців. Це мене налякало. Тобто, мій син не зможе ходити до школи півроку? Але психіатр сказав, що так діють таблетки, і іншого шляху немає. Тільки додаткова психотерапія. А у нього випускний клас, йому потрібен гарний атестат. Я то звичайно записала сина на психотерапію на наступний тиждень, і себе окремо. Але Ви тут кажете, що я заберу сина з психотерапії одразу. Так що мені його не водити до психотерапевта? Тільки самій ходити? Сину просто пити пігулки. І як бути зі школою? Мій син вже майже два тижні не ходить туди, та і вдома навчатися не може через свій розлад. Ліки, ясна річ, ще не подіяли. І як йому далі взаємодіяти з однокласниками? Я то вже розумію, що це я винна у його розладі, але його однокласники і справді наркомани. Це видно з їхньої поведінки. Постійно бігають по школі як скажені, сміються постійно, жарти якісь дурні. Одним словом, як обкурені. Як захистити сина від них? Керівництву школи начхати, вони заплющують очі на процвітання наркоманії у навчальному закладі. На всі мої скарги мені навіть у районо відповіли, що у мене хвора фантазія. Мабуть усі вони мають певний відкат від збуту наркотиків у навчальних закладах. Я у розпачі просто, у мене весь світ перевернувся, нікому я не потрібна зі своїм психічно хворим сином. Вибачте, що це все пишу, але мене вже розриває зсередини, я не можу працювати вже кілька днів, навіть не цікавлюсь діяльністю свого кафе, всі справи залишила на помічників. Як жити далі? Чи є шанс у мого сина одужати? Чи ОКР з ним на все життя?
Оксана, Вы обратились к Валентине Михайловне, но позвольте мне Вам ответить тоже.
Не называйте своего сына психически больным. ОКР - не болезнь, а следствие тревожного расстройства. Я уже писала, что с ОКР эффективно работают психологи, но не все, а только те, кто учился работать с тревожными расстройствами.
Психолог найдет конкретную причину ОКР у Вашего сына и поможет справиться с проблемой. ОКР, конечно же, не на всю жизнь.
Психологическое сопровождение лечения - возможность справиться с возникшими трудностями и повысить качество жизни. Психолог помогает подростку разобраться, откуда берутся разные чувства и обучает правильно их выражать, понимать и принимать себя. Помогает развить привычки здорового образа жизни, обучить навыкам эффективной коммуникации и совладания с тревогой и стрессом, что в свою очередь способствует повышению самооценки, улучшению отношений с людьми.
Что касается обучения. Обратите внимание на Европейский университет.
При Європейському університеті в Києві існує гімназія під назвою "Гімназія Європейського університету Евролэнд", яка розташована за адресою вулиця Литвиненко-Вольгемут, 1Г. Цей приватний навчальний заклад забезпечує безперервну систему освіти від ясел-садка до аспірантури.

.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387154 для Ирина Константиновна

Ірино Костянтинівно, дякую за Ваші пояснення. Трішки легше стало після них. Звісно, що я не хочу, щоб мій син був психічно хворим і я дуже рада, що це все-таки не так. Просто у мене вже весь світ перевернувся, абсолютно на все починаю по-іншому дивитись і від цього виникає стрес. Дякую за Вашу пораду стосовно університету!
Сыну тоже нужна психотерапия. Я просто написала вам, чтобы вы понимали, что сын не будет удобным и послушным, и качественная хорошая психотерапия как раз будет идти на то, чтобы он перестал быть таким, а начал выставлять границы и отделяться от вас.
По поводу наркоманов, то ощущение, что у вас панический страх этого. Но бегать по коридорам и смеяться не признак наркомании. Если вам не понятны шутки или кажется, что дети не так себя ведут, это не делает их обкуренными.
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 387164 для Валентина Михайловна

Зрозуміла Вас, дуже дякую за пояснення!
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.