Как бороться с осенней хандрой?

Ваше состояние связано сразу с несколькими факторами.
Во-первых, уменьшается световой день и меняется температурный режим. Во-вторых, у большого количества людей наблюдается авитаминоз, в частности недостаток витамина D.
Все эти факторы провоцируют стресс, а стресс, в свою очередь, является одной из главных причин тяжелых эмоциональных состояний: апатии, хандры и даже депрессии.
Чувствовать упадок сил, апатию и нежелание работать — нормально. Человеческий организм не машина. Это естественно, что после ярких и солнечных летних дней с приходом холодов может прийти меланхолия, которую люди называют осенней хандрой.
Прежде всего необходимо заботиться о себе, слушать свой организм. Следить за питанием, оно должно быть разнообразным. Выстроить правильный режим дня. Необходимо поддерживать себя и, как сейчас модно говорить, «быть в ресурсе», элементарно себя радовать.
Это может быть что угодно: чашечка кофе в любимом кафе или 30 минут чтения книги, прослушивание любимой музыки — любой доступный для вас способ получить радость от жизни.
Несмотря на плохую погоду, будьте физически активной и увеличьте количество прогулок на свежем воздухе. Дело в том, что ходьба способствует снижению стресса.
Многие могут чувствовать сонливость, подавленность, спутанность мыслей, вялость и так далее. На самом деле, ничего страшного не происходит. Нужно всего несколько дней переждать.
Психика и нервная система приспособятся.
Если вы замечаете у себя симптомы хандры длительное время и понимаете, что самостоятельно справиться с ними не удается, то это повод обратиться к специалисту.

Ваше состояние связано сразу с несколькими факторами.

Відредаговано автором 09-11-2025 19:47:34

Доброе утро!

Можно ли самому выпутаться из этого кокона?

Склонен думать, что самостоятельно вряд ли получится. Иначе бы Вы не обращались с вопросом на форум, поскольку, наверное, уже предпринимали собственные попытки.
Да и просто рекомендации кого би то ни было мало в чем помогают.
Нужен личностный контакт с психологом и весьма длительный опыт поддерживающего поведения.

Каждый год, начиная лет с 15, осенью меня накрывает непонятная тоска, смешанная с ностальгией (по прошлым годам, например)

Вот эта часть проблемы исключительно психологическая. Ее нужно исследовать, выясняя пока скрытые причины и мотивы сожаления о событиях прошлого, как чего-то ценного и утраченного.
Может, припомните - после каких событий или вследствие каких переживаний появилась тоска?
Этот же феномен говорит о слабом контакте с реальностью, точнее с переживаемым моментом "здесь и теперь". Будто он не стоит того, чтобы находиться в нем. И не только в нем, но и в будущем. Кстати, о будущем. Каким оно видится вам? Чем будет наполнено?

Особенно сейчас, когда я живу одна

Что можете рассказать о ваших родных и близких? Какие у вас с ними отношения? Интересуются ли они вашими делами,
настроением и жизнью в целом?

Не хочу выходить на улицу, ни с кем не разговариваю, перестаю отвечать на смс и звонки, откладываю встречи.

Подобным образом проявляет себя ваш протест или отказ от внешнего мира. Можно предположить, что вы не видите в нем нужные вам источники для общения, радости, подтверждения того, что вы есть, что вы ценны и важны другим людям. Этот глубинный аспект также лежит в сфере психологии.

Так что, выход видится в тесном сотрудничестве с психологом и восстановлении способности поддерживать баланс между внутренним и внешним миром.

Добрый день.

Ваше состояние связано как с состоянием физического тела так и с психическим состоянием.
С физиологической стороны коллега уже дала вам рекомендации.

С

Каждый год, начиная лет с 15, осенью меня накрывает непонятная тоска, смешанная с ностальгией (по прошлым годам, например).

Это похоже на повторяющийся сценарий в вашей жизни. У многих осень бессознательно связана с началом нового (учебного) года и соответственно подведение итогов прошедшего года.
К тому же сама природа замедляется и засыпает, чтоб переродиться и расцвести. Это время для замедления и переосмысления, как вы и описываете.

Не хочу выходить на улицу, ни с кем не разговариваю, перестаю отвечать на смс и звонки, откладываю встречи. Даже есть особо не хочется.

В нашей жизни все циклично - день сменяет ночь, за морским отливом приходит прилив, женщина живёт по физиологическому циклу и т.д. У природы свои циклы.
Разрешите себе отдыхать, грустить, ностальгировать. Расслабьтесь и почувствуйте себя, свои желания и чувства. Побудьте в этом расслаблении, я так понимаю оно вам приятно. Не гоните себя и не подстраивайте под других.

Если хотите глубже разобраться в этом чувстве, можно обратиться к психологу

Доброго дня!
Згодна з Володимиром Анатолійовичем Тарасенко. Ваш стан може бути наслідком якихось внутрішніх блоків, стресів, і, навіть, непрожитих дитячих чи підліткових травм, про які Ви можете навіть не здогадуватися. В тому числі, відсутність розуміння сенсу життя та свого місця в цьому житті.
Один з фактів, що може підтверджувати таку думку, Ваші слова "То что раньше раздражало, сейчас чаще безразлично. Не только в голове бардак, но и дома, но хотя бы не такой, какой допускался года 2 назад например. Это и вспомнить страшно, ступить было негде". Бардак навколо може бути прямим віддзеркаленням "бардака" в голові. А що таке бардак в голові? Це повне нерозуміння себе, свого призначення та мети свого життя.
Окрім того, Ви пишете, що раніше було багато того, що дратувало Вас. І те, що зараз замість роздратування у Вас байдужість, зовсім не означає, що причини роздратування перестали Вас "чіпляти". Швидше, невирішені внутрішні конфлікти "заморозилися" і пішли на рівень підсвідомості, на рівень психо соматики, проявляючись тепер у вигляді депресивно-меланхолічних станів восени. Чому тільки восени проявляються такі ознаки? На це може бути багато причин, одна з яких та, що саме восени ми несвідомо, на психо-емоційному рівні входимо в контакт з нашим минулим. І все, що було недопрожите, непропрацьоване внутрішньо, заявляє про себе станом знесилення та "бардаку" в голові.
Тоді як весною ми маємо контакт з нашим майбутнім.
Ви пишете: "..меня накрывает непонятная тоска, смешанная с ностальгией (по прошлым годам, например). Особенно сейчас, когда я живу одна".
Що відбувалося у Вашому житті такого, що могло створити внутрішні, психо-емоційні блоки і змушувати Вас жити минулим?
І ще. Як часто Ви займаєтеся спортом та рухаєтеся на природі (ходите, бігаєте)? Адже, сидячий спосіб життя та життя в замкнутому приміщенні виснажує нервову систему, змушуючи організм переходити в "сплячий режим" збереження життєвих ресурсів та енергії

Здравствуйте!

Доброй ночи, спасибо за ответ.

Здорово, что вы ответили про родителей и отношения с ними. Однако почему-то пропустили ряд других вопросов, например,

Может, припомните - после каких событий или вследствие каких переживаний появилась тоска?

И вот этот

о будущем. Каким оно видится вам? Чем будет наполнено?

Относительно

Под "негативный" я не имею ввиду, что я недовольна ими, потому что ничего не поменялось по волшебству.

Я правильно понимаю, вы были настроены на изменения по волшебству? Или я ошибаюсь?

Кто-то мне просто не подошел методикой, а кто-то позволял себе неприкрыто осуждать мое мышление и поступки, в общем по разному бывало.

Поиск СВОЕГО специалиста порой бывает не очень быстрым. Поэтому, если есть желание получить понимание, помощь и поддержку, пожалуй, стоит продолжать пробы.

Спустя годы я связываюсь, прошу прощения, но от этого все равно не легче. Кто-то запомнил меня ужасным человеком, и это факт, от которого уже не отмыться.

Похоже, на преследующее вас чувство вины. С ним тоже успешно работают в терапии. Так что ...

Насправді, робота по трансформації Вашого стану вже почалася з моменту згадування про своє минуле,
"в голову лезет чувство вины, очень колючее и воспаленное. Я чувствую вину перед многими людьми из своего прошлого, в котором я была крайне агрессивно настроенным человеком, меня выводила из себя любая мелочь, я меняла людей как перчатки, потому что они быстро начинали меня раздражать. Спустя годы я связываюсь, прошу прощения, но от этого все равно не легче"
Те, що Ви вже, як людина доросла, усвідомили, що поводили себе не завжди тактовно - чудово! Але...
Почуття провини - з одного боку, необхідне для того, щоб переосмислити себе та свої.вчинки, але з іншого боку, може стати найбільшою проблемою в нашому житті. Чому?
Тому що стає якорем, тим самим блоком, який блокує нашу життєву енергію і не дає рухатися далі.
Отже, необхідно навчитися не лише усвідомлювати свої вчинки, але і вміти прощати себе та приймати події, як уроки, завдяки яким ми багато чому навчилися. І все б нічого. Здавалося б, поясни собі все і живи по новому. Але ж ні... Нами керує не наша свідомість, а наша підсвідомість, яка дуже глибока та інертна. Тому трансформаційні зміни щодо спрощення себе повинні відбутися на рівні тої ж підсвідомості, самотужки до якої ми не маємо доступу.
Окрім того, прослідковується наявність Ваших внутрішніх установок-штампів, як от "Кто-то запомнил меня ужасным человеком, и это факт, от которого уже не отмыться". Насправді, все не так, як Ви думаєте. Певне, якщо ми застрягли на почутті власної провини і з дуже приниженої позиції станемо вибачатися, нас не лише не пробачать, а стануть до нас ставитися ще гірше - без усілякої поваги. Адже, як можна поважати того, хто не поважає себе сам і перебуває весь час у стані провини, а отже, ненависті до себе? Тому просити пробачення правильно, ще потрібно вчитися.
Неприйняття себе, ненависть до себе - це ще один фактор, який може блокувати всі Ваші внутрішні ресурси.
Що підтверджують Ваші слова "ходить я вообще не люблю, потому что хоть и стараюсь выходить по темноте, а люди все равно везде есть. Не люблю с ними сталкиваться даже на уровне "пройти мимо". Не знаю как это объяснить".
Справа в тому, що оточуючих людей ми сприймаємо через призму ставлення до себе. І якщо я сама собою незадоволена, якщо не вмію себе пробачати і сприймати себе з недоліками, тоді:
1. Люди дзеркально почнуть так само сприймати мене.
2. Я почну сприймати людей так, як сприймаю себе: із зневагою, з претензіями, з критикою і небажанням нікого бачити.

У Вашому випадку, як на мене, все потрошку стає на свої місця. Ваш стан напряму залежить від Вашого абсолютно неправильного сприйняття себе і оточуючого світу.
Але ж все це можна виправити, почавши серйозну трансформаційну роботу над собою за допомогою психолога.
І ще. Щоб набратися енергії та поновити ресурс, потрібно почати повільно тривало бігати або швидко ходити ДО 12 ранку. Вечірні прогулянки можуть лише допомогти трошки зняти напругу і все. Але, знову ж таки, почати бігати стане можливим лише тоді, коли будуть зняті навіяні психологічні обмеження та установки.

Відредаговано автором 11-11-2025 11:16:31

Читаючи Ваші доповнення, одразу звернула увагу на деякі нові для себе деталі з Вашого життя.
От Ви пишете, що свого майбутнього боїтеся. "Потому что все планы, которые постепенно выстраивались, были связаны либо с человеком, которого в моей жизни уже нет, либо с работой, которой я тоже лишилась". Тобто, в один момент був зруйнований той фундамент, на якому Ви будували свої плани і хотіли втілювати свої мрії. А це повне розчарування, фіаско, відсутність перспективи життя - дорога закрита і далі немає куди іти... Власне - це той самий тупик, на якому тримаються всі депресії. Висновок який? - Основа життя вибудована неправильно. Отже, потрібно шукати ту опору, що залишиться непохитною з Вами за будь яких обставин, навіть на порозі переходу в інше життя.
Далі Ви пишете про техніку роботи з гнівом, і в кінці додаєте.: "Как будто моя злость - это что-то, что на само существование права не имеет..."
Насправді, ніякі такого типу виправдовувальні техніки, в принципі, допомогти не зможуть, якщо не знайдена первинна причина появи тих чи інших емоцій, в тому числі, гніву та роздратування. Намагання у такий спосіб подолати свій гнів - це ілюзія та повна профанація, дуже однобоке бачення важливих процесів.
"Как будто моя злость - это что-то, что на само существование права не имеет...". Це те ж саме, що намагатися сприймати біблійну істину "вдарили по лівій щоці, підстав праву" - дослівно та однобоко. Що призведе лише до придавлення та витіснення почуттів невдоволення, роздратування, образ і як наслідок або ж до повної апатії та депресивного стану або ж до неконтрольованих спалахів агресії.
Ваша проблема багатошарова. І як на мене, один пласт цієї проблеми полягає в тому, що Ви намагалися свої почуття та емоції придушувати, можливо, несвідомо, приховувати, замість того, щоб з ними розбиратися.

Відредаговано автором 11-11-2025 19:45:23

Насправді, "піднімати тему запиту" повинна сама людина, а не психолог. Тому що єдиний, хто може відчути рівень "болючості" проблеми є лише сама людина. І в такому випадку відпадає необхідність боятися, що буде зачеплене щось таке з чим людина впоратися не зможе. Чому? Тому що те, з чим людина на даному етапі впоратися не зможе, буде блокуватися самою підсвідомістю, буде приховане за іншими, менш болючими питаннями. Так працює система самозбереження нашої психіки, і особливо, якщо "коріння" проблем сягає дитинства. До речі, як на мене, все, що з Вами відбувалося і відбувається вже в достатньо зрілому віці, може бути пов'язане так, чи інакше, з Вашим дитинством. Адже перші типи реакцій на людей та події засвоюються автоматично від батьків, я вже не кажу про несвідомі установки та поведінкові моделі, які включаються безпосередньо в контакті із значними для дитини дорослими та потім керують автоматично самою людиною в дорослому віці.

Отже, якщо на рівні відчуттів сама людина декларує якусь проблему, саме з неї і потрібно починати. Це буде тим кінчиком, "потягнувши" за який, вдасться розплутати поступово і весь клубок застарілих проблем.
У Вашому випадку, ніякі антидепресанти, які прописує психіатр, і ніякі техніки, які застосовуються лише на рівні свідомості - не допоможуть, хіба що на якийсь час приглушать проблеми, заганяючи їх ще глибше на рівень підсвідомості. Звідки "дістати" їх буде надзвичайно складно, бо, як правило, в таких випадках, непрожиті стреси та травми переходять на рівень психо соматики. А це, як Ви розумієте, проблеми зі здоров'ям. Єдиний дієвий спосіб раз і назавжди позбутися депресивних станів та всього, що накопичилося невирішеного - це комплекс практик, які торкаються покращення, як фізичного, ментального так і обов'язково духовного рівня, тобто, рівня підсвідомості, Вищого аспекту "Я" людини. Без цього жодна робота із любим спеціалістом так і залишиться поверхневою, неефективною, і в більшості випадків, навіть небезпечною. Бо "зажене" проблеми ще глибше, як я вже і написала вище. Адже, для щасливого, гармонічного життя вкрай важливо не лише розплутати застаріле, але і навчитися жити в гармонії з собою та оточуючим світом, тим паче в наші часи, коли все дуже швидко змінюється. І щоб вижити, потрібно мати неабиякі адаптивні ресурси. Певне, думайте, з ким би Вам хотілося почати працювати. Але те, що все таки потрібно починати працювати і працювати на більш глибинному рівні - це однозначно.

Приклад Вашого знайомого, то швидше виключення, а не правило. АД можуть на певний час допомогти людині протриматися, щоб допомогти розібратися з внутрішніми проблемами. Це як милиці, які можуть допомогти людині шкандибати, поки кістки зростуться, але не допоможуть людині повноцінно рухатися. Найчастіше, людина просто стає залежною від антидепресантів і без них вже просто не може жити. Тоді, як сама проблема, що викликала депресію, залишається не вирішеною.
Певне, якщо Ви сприймаєте людину лише як тіло та свідомість, як такий собі біологічний матеріал, тоді можна враховувати лише біологічний аспект депресій.
Насправді, таке сприйняття себе, може свідчити лише про світогляд, в якому людина не є цілісною істотою. Власне, такий світогляд найчастіше і стає причиною депресивних станів. Адже, депресія - це зупинка в розвитку і не розуміння шляху, яким людина має іти. Депресія - це сон душі. А душу, як відомо АД не лікує. 😉
Та, власне, любий шлях, то шлях. Для Всесвіту байдуже, коли ми прокинемося і скільки життів для цього знадобляться нам. Тому, робіть так, як вважаєте за потрібне. Бо ми робимо висновки лише тоді, коли самі робимо вибір і несемо за нього відповідальність.

Доброе утро!

Про пост перед глазами - я с телефона печатаю, поэтому пролистываю, запоминаю вопрос и отвечаю, он немного подглючивает)

Теперь ясно, что и почему.

Нет, находить выхода злости я вообще не умею. Чтобы не нарваться на скандал в общественном месте, обычно я просто терплю и молчу.

Конечно, когда в опыте нет приемлемых способов для выражения гнева (да и все равно какого чувства или эмоции), то они либо подавляются внутри, либо выражаются архаичным способом - вот как у вас

могу толкнуть, плечом зацепить, на ногу наступить, по детски "отомстить" короче

И поэтому, естественно, эти способы

не помогает вообще

А что может помочь? Вот реально? Думаю, может помочь осознание контекста конкретных ситуаций, вашего восприятия и оценки события, существующих ограничений реагирования и открытие новых, боле адекватных механизмов выражения эмоций и соответствующих действий(!) Длинно написал, вижу. Однако раскрыть суть процесса посчитал важным, поскольку этапы и детали наглядно показывают, с чем будете иметь дело в терапии.

И стоило бы, по правильному, для начала поговорить с соседями и высказать претензию, но вот этого делать я уже не умею.

Видимо, есть препятствия на пути умения. Их в свое время вольно или невольно помогали сформировать близкие и окружающая среда. Что-то подавляли, чему-то не давали хода проявиться - то ли критикой, то ли стыжением, то ли буквальным запретом...
Если оглянуться в прошлое, что-то из этого перечня припоминаете?

Я не знаю, как это - проживать чувства после расставания. У меня единственный понятный механизм - подавить, заглушить, спрятать, чтобы оно не ныло.

Этот ваш механизм обусловлен, как мне видится, рядом факторов. Среди них опасение/недоверие другому человеку, с которым можно безопасно поделиться своими переживаниями. То есть разделить боль пополам.
Этот же механизм напрочь отсекает возможность получить понимание, сочувствие и поддержку. Иными словами, почувствовать, что вы не одна в этом мире, что вы важны и ценны, что жизнь в конце концов не остановилась - она продолжается не смотря на боль(!)

Отсюда вытекают неутешительные последствия -

сейчас это уже не работает, ноль эмоций как от общения, так и от близости... Если что, я никому не обещаю в таком случае серьезные отношения и не имею в рукаве еще с десяток мужчин, с которыми параллельно вижусь.

Так все же - что значит проживать боль/сложные чувства? Это значит быть в контакте с ними, не убегать от них, сознавать, чем они вызваны, исследовать зоны своей уязвимости, установки и взгляды, что "позволили" что-то переоценивать, а что-то попросту не замечать или не предавать ему значения. Говорить о своих эмоциях непосредственно адресату, а в случае невозможности - выражать чувства его образу.
Весь этот процесс направлен и призван не останавливать жизнь внутри себя. Учиться выдерживать напряжение и действовать вопреки ему, реализуя свои цели и смыслы.

Відредаговано автором 12-11-2025 10:28:44

Я уже честно говоря это и забыла, вот это вы попали в яблочко.

Как видно, "яблочко" оказалось не то что не вкусным, оно буквально несъедобно. А, по сути, мамин насильственный "гипноз" продолжает делать свое пагубное дело. У вас же с обращением на форум начинает вызревать желание "проснуться" и выйти из-под влияния маминого гипноза.

Я не видела в этом причинно-следственную связь до нынешнего момента.

Теперь понимаете, что и отчего возникает.

Да, я теперь вижу, что это "замри и молчи" запускается в жизни до сих пор, и это получается не моя суть, а просто рефлекс.

Не буквально рефлекс, конечно. Но в каком-то смысле близко. Механизм гораздо сложнее. Он как следствие бессознательных решений в детсткие годы по обслуживанию вашей тогдашней потребности не потерять любовь и контакт с мамой. Любовь, правда, специфическая.

Стало немного понятнее

А дальше-то что собираетесь делать?

Немає сенсу вести дискусію на цю тему. Кожний живе своїми віруваннями. Якщо Ви вірите, що внутрішні проблеми можна вирішити за допомогою пігулок, то нехай так і буде.
Я не знаю, що відбулося з Вами в дитинстві, але те, що причину потрібно шукати саме там - я ще більше впевнилася.
Бажаю Вам якнайшвидшого одужання.

Как вы считаете, к кому именно мне лучше обратиться с таким набором?

К тому профессионалу, с кем сложится доверительный и эффективный контакт.

Коли будь яка людина звертається на форумі з проблемою, вона, швидше за все, має якісь очікування. Тобто, намагається в анонімному режимі знайти для себе відповіді на ті питання, які її турбують.
При чому відповіді очікуються від різних психологів, кожний з яких працює в своєму напрямку і використовує свої наробки та методики, які вважає найефективнішими.
І тоді людина, яка звертається за допомогою сама вирішує, яка інформація для неї важливіша.
Тобто, психологи озвучують своє бачення проблеми відповідно тому напрямку, в якому працюють. А вже анонім сам обирає, що йому підходить. Тим паче, що у кожного психолога є об'єм досвіду в роботі, який дозволяє робити певні висновки, в тому числі і стосовно АД. Такого роду препарати можливо і потрібні на етапі, коли людина не може сама впоратися з гострим перебігом проблеми. Але вони не вирішують самої.проблеми. Про що я і говорила раніше. Тому все що стосується таких препаратів, то особиста сфера відповідальності кожного.
Власне, тому я і написала Вам, що не бачу сенсу в дискусії, що поважаю Ваш вибір і Ваше бачення себе та оточуючого світу, і право вибору свого шляху зцілення, при цьому бажаючи якнайшвидшого одужання.

Відредаговано автором 12-11-2025 21:49:00