Проблеми в інтимі

Доброго ранку, Nika!

Я просто закрилася в собі я вже задовбалася просити його піти до лікаря, зараз я після нервового зриву на ліках і в мене немає бажання, але ж із сексом зникло тепло і підтримка і відчуття безпеки і в цьому стані це теж мене добиває.

Прийміть мої слова співчуття і підтримки.

Щодо вашого питання

Як ви думає чому мій чоловік так діє і не намагається це лікувати?

, то з цим питанням розбиратись потрібно точно не психологам на форумі, які не знають вашого чоловіка та усіх його внутрішніх процесів, включно з причинами та мотивами. От коли б він звернувся сюди, тоді був би шанс, а так ...

Позначене вище питання вирішується у ЧЕСНІЙ і ВІДКРИТІЙ комунікації між вами(!) Проте її не відбувається. Тож давайте поглянемо, що ж насправді відбувається в реальності.

Ось яку позицію зайняв чоловік -

він мені кожні 5 днів обіцяє що через 5 днів воно саме вилікується і буде секс, так вже півроку.

Тобто він ухиляється від відповідального кроку - зайнятись лікуванням. Замість цього "годує" вас марними обіцянками. А ще напускає туману

цю дисфункцію він почав компенсувати увагою інших жінок і почав мені розповідати як та чи інша дама хотіла його звабити

і цим штучним шляхом ніби покращує власну самооцінку, а, по суті, травмує вас ще більше.
А до того ось яким чином ставився до своєї хвороби і, відповідно, проблеми з інтимом -

Він довго не хотів лікуватися і терпів біль, я його насильно записала до лікаря і він не долікувався.

Це що - поведінка дорослої особистості? Навряд чи.

Не менш важливо, як це все сприймаєте ви... Ви страждаєте, переживаєте, закриваєтесь і ТЕРПИТЕ. От запитайте себе, з чого складається ваше довготривале терпіння? На що розраховуєте, ЗВАЖАЮЧИ на

останні три місяці ми взагалі не займаємося сексом.

зниклого тепло у відносинах, обійми, сміх, перестали робити щось разом. Він перестав мені говорити що я гарна, а я зараз навіть краще виглядаю ніж півроку тому.

???

Дивлячись на ознаки охолодження, можна припустити, що проблема, окрім, сфери інтиму, поширилась і на взаємини між вами як такі. Мені особисто важко сказати, що так сильно повливало на поведінку чоловіка... Здається, якщо людина мала справді щирі почуття і повагу до партнера, то через хворобу вона б не мала геть втратити добре ставлення. А ви як вважаєте?

Як мені допомогти йому з цим? Я просто вважаю що це неймовірно важлива тема для чоловіка, ну як життя і смерті і не розумію чому він так пасує з вирішенням цього питання.

Вихід, яким би важким він не був або не сприймався таким, пролягає через визначення проблеми в усіх її вимірах(!)
Тут, зокрема, йдеться не лише про зовнішні прояви, про які ви вже зазначили. Більшою мірою варто досліджувати і розглядати внутрішні складові. Тобто мотиви, бажання, страхи чи сумніви, механізми психологічного захисту і так далі.
Знову-таки потрібно виходити на позицію ДОРОСЛОГО, називати речі своїми іменами, не ховати емоції і почуття, доносити їх чоловікові у прийнятній формі і окреслювати свою рішучість в разі відсутності адекватних дій з боку чоловіка.

Так, це не легко, особливо, коли подібного досвіду бракувало в минулому. На цьому шляху неминуча зустріч із складними і не дуже приємними почуттями, проте саме цей шлях веде до вирішення(!)
Скажіть, чи розглядаєте ви можливість звернення до психолога, що працює з парами?
Як до цієї ідеї ставиться чоловік?
Якщо він не погоджується, то було б доречно, аби ви узяли кілька сесій з психологом. Це точно допоможе вам опанувати себе і визначитись з доцільними рішеннями і діями.

Доброго дня!

Тема не простая.
Пасует потому что, так реагирует его психика - у каждого свои особенности психики - на стресс и новые перемены в жизни - не самые простые.
Вы оба проходите кризис - только вы по своему - а он по своему.
Скорее всего - он еще надеется что само наладится... не хочет до конца признавать что он в проблеме.
( темболее тема очень деликатная)
Живет надеждой скорее - плюс ему скорее всего стыдно... стыд его держит... идти к врачу с такой проблемой - это надо очень мощно себя пересилить... определенные внутренние барьеры.
Легче - отгораживаться от проблемы... плюс усталость моральная.
( там много чего намешано у него)
Но а вы устали очень... морально тоже... ждать.

А скажите - у вас до этой проблемы - в отношениях с мужем, все было построено - только на сексе? ( как база)
Чтото еще вас объединяло? ( умственный, духовный - психологический уровень)

Доброго дня, Nika.
Мабуть, Вам було не легко звернутись за допомогою на форум, враховуючи делікатність вашої з чоловіком проблеми. Думаю, що Ви вже використали всі можливі способи вплинути на чоловіка, але нічого не допомогло. Давайте, спробуємо розібратися, чому «чоловік так діє і не намагається це лікувати?»
Хвороба чоловіка приводить до еректильноі дисфункції ? Після лікування вона повинна повністю відновитися? ( ви повинні бути впевнені в відповіді, тобто не чоловік сказав, а лікар). І вже після цього думати « чому» чоловік так себе поводить. Бо, як говориться « не все так однозначно «
Але, що точно однозначно, так це те, що
« Я просто закрилася в собі я вже задовбалася просити його піти до лікаря, зараз я після нервового зриву на ліках і в мене немає бажання»- не ок. Тобто, зовсім. Зрозуміло, така ситуація не є гарною, але ж звʼязувати свою самооцінку, самоповагу, самовідчуття з іншою людиною ( хоч і з коханою) не є правильним ( зараз це слово доречно). Не повинно це все залежати від наявності або відсутності інтиму в вашому житті.
« і з сексом зникло тепло і підтримка і відчуття безпеки і в цьому стані це теж мене добиває» Я б звернула на цю фразу більше уваги та дослідила її .
Як повʼязані секс і тепло у ваших стосунках ? Як проявлялося це « тепло « за межами спальні ? Як Ви відчуваєте відсутність « тепла» між вами?
Як повʼязані секс і підтримка? Чому « підтримка без сексу не працює?
Як проявляється відсутність безпеки, коли не має сексу? Що тоді відбувається? Що ви відчуваєте?

Хто з вас більше зацікавлений в повернені сексу у стосунки?

Вы здесь берете слишком много ответственности.. (и за себя, и за мужа тоже).
Да тема важная - есть проблема - которую нужно решать.
И ваши чувства понятны - вы переживаете.
Но вы должны понимать - это его жизнь - это его здоровье - это его тело - это ему делать выбор прежде всего - что с этим всем делать. Не берите за него полную ответственность ( как мама - за сына)
И человеку обычно нужно время, пройти определенные стадии принятия проблемы - он пока застрял на определенной из стадии - потому что стыдно ему и неловко - это уже проблема психологическая - которую нужно решать с психологом.
Какими бы вы близкими не были за 10 лет... и друзьями и партнерами да - но есть уже, опять же не ваша зона ответственности - вы же не психолог ему. ( к тому же некоторые темы и вопросы тяжело с близкими людьми обсуждать)
А вы с желанием ему помочь - взяли уже функцию психолога на себя.

И хоть вы говорите, что тема секса, для вас - не столько важна всегда была - но просто перечитайте свой первый пост, и второй - они явно разнятся по ответам - там вы пишите что
"Для нього раніше це була дуже важлива тема і в нас було все чудово.
Я просто закрилася в собі я вже задовбалася просити його піти до лікаря, зараз я після нервового зриву на ліках і в мене немає бажання, але ж із сексом зникло тепло і підтримка і відчуття безпеки і в цьому стані це теж мене добиває."
и этот ответ - "а інтим це було чи не останнє в стосунках."
Может увидите сами разность ответов.
Секс и для вас, и для него важен на самом деле - и возможно даже для вас важнее, чем для него. ( хотя тут - без общения именно с вашим мужем - нельзя точно сказать).
Да и вцелом для многих людей секс - важен и это норма.
Но иногда, жизнь преподносит такие вот сюрпризы... которые нужно пройти - поменять свой образ жизни вынужденно - адаптироваться к новым обстоятельствам.
Весь вопрос - хватит ли вам и мужу сил и терпения - этот этап вместе пройти?
( так как, решение проблемы требует времени, и терпения - и гораздо больше, чем вы сейчас думаете)

Самое главное, что эта болезнь лечится - и тут да, главное не затягивать с лечением - чтоб не усугубить ситуацию, чисто по здоровью сначала - а уже потом все остальное.
Но с другой стороны - и не надо насильно человека заставлять торопить - он должен пройти определенные стадии в проблеме - адаптироваться к ней.
"Щодо хвороби - це все виліковне, лікар сказав треба вилікувати те і те і ще походити на процедури - а чоловік одному лікарю ледь взяв духу щось сказати, а серед кількох пасує. Ну я ж не поведу його в лікарню і не скажу лікарю за нього."
Правильно не можете - без его нато воли и согласия - это уже его ответственность - вы же можете только пытаться поддерживать и уговаривать - но не заставлять ( как бы не хотелось помочь решить эту проблему)
Он же взрослый мужчина и это его здоровье - это его выбор напоминаю.

Иногда нужно оставить в покое человека - чтоб он сам все взвесил, и сам принял решение - созрел к этому решению.
Иногда нужно пасовать - чтоб передохнуть - а не сразу с наскоку все решать... дайте возможность мужу по пасовать - пусть если ему это сейчас надо - он не всегда должен быть сильным и все сразу решать - иногда просто нет сил - видимо эта вся ситуация его глубоко травмировала - потому тут и спешить торопить не надо - но и затягивать тоже сильно не надо, и на самотек пускать - баланс важен и взрослая позиция что мужа, что ваша.

И как я говорила - да стыд его держит - проблема намного глубже, чем вам кажется на первый взгляд.
( хотя вы многое и сами видите уже - как ваш мужчина проявляется психологически)

И еще -
"Мені треба його дістати із своїх огороджень, але не методом матері-сина, а як партнер у мене не виходить розуму донести. "
Иногда важно уметь переключать роли психологические - иногда и мамой надо побыть, и партнером или дочкой - роли психологические.
В зависимости от ситуации - что лучше сейчас работает, и нужнее для человека. ( какая роль)
А не упрямо стоять на своем - тут все очень так деликатно должно быть.
Может вашему мужу сейчас - как раз и нужна психологически мама - но не в плане, что все за него решает ( как пытаетесь действовать вы) а в плане сочувствия - что я с тобой, я рядом, я готова ждать.

Вопрос только в том, готовы ли вы ждать с ним?
И хватит ли у вас терпения... все это с ним пройти ( на что тоже имеете право - себе честно в этом признаться - и тоже не действовать уже в ущерб себе лично)
Для этого, вам лучше всего обратиться к психологу - и вам и мужу ( но лучше раздельные психологи - для личной проработки и попутно еще найти парного психолога - для уже налаживания взаимосвязи и контакта между вами)

Поділюся з вами враженням від вашої відповіді.
Мені здалося, що ви з чоловіком дуже схожі у своїй реакції на гостру проблему. Що він, що ви носите довгий час біль і сумніви в собі. Схильні годувати себе і партнера ілюзіями на швидке вирішення і не вдаєтесь до справжніх дій, аби розв'язати таки складний вузол. Очевидно, не вистачає в характері того, що зветься відповідальністю дорослої особистості. На жаль.

Тобто він не йде від мене до когось думками, він просто закривається від мене зі своєю проблемою.

Ви нічого не плутаєте, хоча б зважаючи на

він цю дисфункцію він почав компенсувати увагою інших жінок і почав мені розповідати як та чи інша дама хотіла його звабити

?

Якщо визнаєте таку реальність

Мені треба його дістати із своїх огороджень, але не методом матері-сина, а як партнер у мене не виходить розуму донести.

, то чому не дозволяєте собі йти у практичну площину, де відкриваються можливості вирішити проблему -

Знову-таки потрібно виходити на позицію ДОРОСЛОГО, називати речі своїми іменами, не ховати емоції і почуття, доносити їх чоловікові у прийнятній формі і окреслювати свою рішучість в разі відсутності адекватних дій з його боку.
Так, це не легко, особливо, коли подібного досвіду бракувало в минулому. На цьому шляху неминуча зустріч із складними і не дуже приємними почуттями, проте саме цей шлях веде до вирішення(!)
Скажіть, чи розглядаєте ви можливість звернення до психолога, що працює з парами?

?

«…він просто закривається від мене зі своєю проблемою. «
Що це для Вас означає?
І як Ви тоді себе почуваєте, коли він закритий? Що Ви думаєте? Що починаєте робити?
Чи має чоловік право на щось своє, особисте, про що Ви не знаєте?

«…мені довелося вибивати інформацію..»
?
Коли Ви не хочете чогось казати зі своїх особистих причин, а з Вас це « вибивають», як Ви :
1. Себе при цьому відчуваєте?
2. Як Ви будете відноситись до людини, яка Вас психологічно « гвалтує»?
Маю таку фантазію, що для Вас це не вперше, Ви знайомі з такою практикою причинення добра. Мабуть, хтось з близьких не міг витримувати власної тривоги та « добував» інформацію таким чином, маючи ілюзію, що так можна контролювати ситуацію.
Але, ж це не про любов та турботу, це про власну тривогу та страхи, які маскуються під виглядом хвилювання за близьку людину. Бо, якщо я поважаю право людини на усамітнення, право людини вирішувати самій, що їй робити з власним тілом, то я буду пропонувати допомогу, а не намагатися «його дістати із своїх огороджень». Чоловік намагається самостійно впоратися з цією проблемою, як може. Дайте йому цю можливість. Звісно, Ви можете щось йому пропонувати, запитувати, але не намагатися за нього вирішувати питання власного здоровʼя. Бо, таким чином , Ви стаєте в позицію дорослого ( матусі), а його ставити в позицію дитини( хоч Вам цього й не хочеться).

«…як партнер у мене не виходить розуму донести»
В тому й справа, що Ви або не в позиції « партнера «, або в позиції партнера, який тисне, тому й не виходить « донести «. Бо, коли на людину тиснуть, навіть з « благими» намірами, вона, зазвичай, чинить супротив.

«Ну я ж не поведу його в лікарню і не скажу лікарю за нього.»
Мабуть, якби могли, зробили б і це?
А так, Ви примушуєте його це зробити: « ти ж дорослий «

Взагалі то, це складне питання. Це про Вас, як особистість, вашого чоловіка та те, як ви будуєте стосунки. Хвороба чоловіка підняла питання, які спокійно лежали на « дні» психіки кожного з вас. І зараз ви маєте шанс позбутися « привидів минулого « та вийти на новий особистісний та сімейний рівні. Тому, раджу Вам все ж звернутися до фахівця.