Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 4 години тому: «Доброго дня Романе. Дуже співчуваю Вашому стану. Адже, коли так себе почуваєш, здається, саме життя зупинилося. Те, як Ви описуєте свій стан, дуже схоже на втрату сенсу життя і п»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 5 годин тому: «Доброго ранку! Ви пишете "В последние два месяца усились визуализации на различные негативные ситуации..." Я правильно Вас зрозуміла, візуалізації були і раніше? Просто тепер так»
Дмитро Олексійович Ратушний
Дмитро Олексійович Ратушний 6 годин тому: «Добрий день. Похоже вы пытаетесь и возможно в перспективе хотели бы посмотреть на себя и на отца реалистично, принять себя и его. На данном этапе, вы смотрите с позиции травмы. Опр»
Питання від: Nik9203 Вік: 20

Нікого не підпускаю до себе

Доброго дня, я увесь час не підпускаю до себе людей. Це стосується не тільки стосунків (ні разу не було справжнього хлопця), але й просто друзів, незнайомих, а іноді сімʼю. Навіть не можу співчувати, зазвичай намагаюсь промовчати… думала в мене немає емпатії, але я здатна уявити як людині боляче, не рідко навіть плачу, хоч намагаюсь цього не показувати, і якщо немає виходу намагаюсь дати пораду. Здається що мої співчуття не потрібні, що всі сприймають мене егоїстичною та зайвою, але хочеться спілкуватися не задумуюсь що зі мною щось не так. В своїх думках невпевнена, наче співрозмовник завжди має рацію. Увесь час ловлю себе на думці що я маю виглядати сильною, але виглядаю непотребом. Люди спілкуються, а я просто тікаю від них. У коледжі так за 4 роки ні одного імʼя не запамʼятала, не могла брати відповідальність за групу тому що нікого не знала і не вистачало сміливості познайомитися. Людина хоче поговорити з кимось або напряму пише мені, і все закінчується аналогічно (наче йому буде не цікаво, а із-за цієї думки розмова реально зі мною нудна, або тільки мені так здається). Для роботи це також заважає, дистанційна не рідко вижимає усі соки, а уявити собі виїзд з міста та спілкування с людьми просто не можу… Поруч можуть спілкуватися дві людини, які не проти щоб до їх розмови приєдналися, та не можу просто взяти і приєднатися навіть якщо тема розмови дуже близька і є про що поговорити та підтримати. Відчуваю себе одиноким непотребом, від якого нікому легше не стане, хоч і дуже хочу допомогти. Як з цим боротися?
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доброго дня!
цитата:
я увесь час не підпускаю до себе людей.

Якщо можете - уявіть, що станеться в разі, коли наблизитесь або підпустите до себе людей? Не будь-кого, а тих, хто вам важливий? цікавий тощо?

цитата:
а іноді сімʼю.

Може тут між рядками, як-то кажуть, стоїть питання психологічної безпеки? То в чому причина, на ваш погляд?

цитата:
Здається що мої співчуття не потрібні, що всі сприймають мене егоїстичною та зайвою, але хочеться спілкуватися не задумуюсь що зі мною щось не так.

Ймовірно, спрацьовує якесь самонавіювання... на підставі чого ви вирішили, що ваше співчуття не потрібне? Можливо, щось подібне траплялось в дитинтстві, коли співчуття не сприймалось або навіть засуджувалось кимось з дорослих?

цитата:
В своїх думках невпевнена, наче співрозмовник завжди має рацію.

А це вже ознаки відчуття меншовартості. То хто і коли їх заклав у вашій свідомості?

цитата:
Увесь час ловлю себе на думці що я маю виглядати сильною, але виглядаю непотребом.

Назвіть прізвище тієї людина, яка в останній раз вимовила, нібито вигдядаєте непотребом?

цитата:
Відчуваю себе одиноким непотребом, від якого нікому легше не стане, хоч і дуже хочу допомогти. Як з цим боротися?

Спочатку варто допомогти собі у відновленні власної самоцінності(!) Це про співпрацю з психологом.

Потім стане можливим допомагати іншим.

Від мене вам для роздумів і практичних вправ стаття
"Як це - полюбити себе"
https://upsihologa.com.ua/yak-ce---polyubiti-sebe--19-05vtarasenko.html
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 383864 для Володимир Анатолійович

Дякую за відповідь.

цитата:
Якщо можете - уявіть, що станеться в разі, коли наблизитесь або підпустите до себе людей? Не будь-кого, а тих, хто вам важливий? цікавий тощо?

Навіть пробувала і до сих пір намагаюсь. Раніше було набагато важче, а зараз можу бути відкритою день або два, а потім знову на тиждень два або на місяць замикаюсь. Це наче не від мене залежить. Типу не задумуючись спілкуюсь і навіть приємно від цього, а потім різко бац і все, батарея на нулі… Для мене навіть в магазин піти травма, як уявляю що прийдеться бачити людей прям істерика починається, а сімʼя вважає це дурницею і навіть сміється. Деякий час ходила у 5 ранку, типу людей небагато а графік сну був збитий. Із-за стресу сидина час від часу, гризу губи або нігті, безкінечний тонус обличчя, пробувала АД і вони допомагали лише під час прийому (2 місяців мінімум приймала), потім наче зовсім перестали допомагати. У моїх батьків самих важке життя, намагаюсь їм допомагати та підтримувати, сама ж не хочу ні про що розповідати, тому що… матері не раз казала о своїх проблемах, але вона їх якось не запамʼятовує, у самої купа. Один раз в мене була істерика тому що думала наче непотрібна навіть батькам, вона по-справжньому підтримала а через деякий час знову та сама реакція. Я працюю в своїй кімнаті (намалювала картину — відправила, і так по колу), якщо щось їй не подобається то одразу «нащо вилізла, коли заспокоєшся — виходь». Від цих слів прям все сжимає… Ми один одного любимо, не кидаємо, тільки час від часу сваримося. Але я можу її зрозуміти, їм насправді важко, батько й зовсім рік тому ледь не загинув, на щастя витягли.

На протязі року навіть пробувала побудувати дружбу з хлопцем, усе було чудово і навіть дуже, але в решті решт все скінчилося маніпуляцією так як він хотів щоб я допомагала йому в одній не дуже хорошій справі, а після неодноразової відмови звалив все на мої психічні травми, а мене ж добре осінило. До сих пір думаю що я винна, багато чого було спільного, але повертатися не хочу із-за кількох речей. Якщо друг знає що тобі боляче від якоїсь теми, але на протязі кількох днів розмовляє тільки про неї і намагається контролювати, це лише мої догадки? Або коли просить виправдовуватись за кожне слово та хоче знати усі мої соц мережі? Ми багато разів говорили про це, і все знову повторювалось, я до сих пір не злюсь на нього але здається що його зрадила, у нього раніше були такі ситуації і він боявся що зі мною станеться те саме. І це сталося сумно Інший друг ні з того ні з чого припинив розмовляти а потім і зовсім сказав що мене ненавидить, на той момент я сама припинила розмовляти з ним, тому просто не розумію в чому справа. Якщо бачу що людина віддаляється, я просто залишаю її в спокої, але тут ще й ненависть з часом…

цитата:
А це вже ознаки відчуття меншовартості. То хто і коли їх заклав у вашій свідомості?

По суті в останні роки (~6 років) друзі лише онлайн. Зараз просто спілкуюсь в чатах або по роботі, але мені важко якщо хтось називає мене другом, одразу «це починає заходити занадто далеко»... З трьома моїми клієнтами побудувала дружбу і вже довгий час спілкуємось, боюсь що знову все рухне, адже було декілька разів коли просто не виходила на звʼязок або відповідала крізь зуби (я розуміла що це виглядає грубо), вони все одно не покинули і до сих пір як ні в чому не бувало... Не розумію, нащо їм потрібна. Ті хто мене знають завжди казали що я дуже добра людина або ж зовсім вперше бачуть таку доброту, але ні, знову відчуття що їм просто нічого сказати або зі мною щось не так. Можливо це все із-за школи, я с першого класу потрапила в токсичний колектив, у звʼязку зі здоровʼям неможна було ходити в дитячий садок і тому не була підготовлена, а вся група була із дитсадка і висміювала мої проблеми аж до випуску, була увесь час на моральному та фізичному прицілі. Наче в тераріумі якомусь чи цирку, де я їжа та клоун.


цитата:
Може тут між рядками, як-то кажуть, стоїть питання психологічної безпеки? То в чому причина, на ваш погляд?

Це точно воно, але не знаю як від цього позбутися або переосмислити життя. Вже 20 років пройшло, боюсь що помру так і не відчувши життя, з думкою «моє життя повинно тільки початися, а не закінчиться». Хочеться просто звалити кудись далеко, впевнено встати на ноги, почати все с початку, допомагати важливим для мене людям, знайти нових і самій не горювати. Зараз думаю зʼїхати на кілька місяців в інше місто, як раз відпочину та зможу заробити, але страх бере гору. Якись панічний страх що мене вбʼють, забудуть, заблукаю в невідомому місті, або що… Цей страх переслідує навіть в рідному місті, повсюди. Просто відчуття небезпеки, а якщо все добре — ненадовго.
цитата:
Зараз думаю зʼїхати на кілька місяців в інше місто, як раз відпочину та зможу заробити, але страх бере гору. Якись панічний страх що мене вбʼють, забудуть, заблукаю в невідомому місті, або що… Цей страх переслідує навіть в рідному місті, повсюди. Просто відчуття небезпеки, а якщо все добре — ненадовго.

Дійсно, страх може бути ворогом, який паралізує і знесилює... Водночас він же, як не дивно, може підказати, над чим варто замислитись і попрацювати(!)
На мою думку, ваше зцілення від страху може відбутись у тривалому і безпечному контакті з людиною, яка вас ПРИЙМАЄ. Підтримує, розуміє, співчуває і надає можливість поступово наростити внутрішню опору. Шукайте таку людину. Серед психологів також - в центрах соціальних служб у справах сім'ї, дітей і молоді, в інших закладах, волонтерських і громадських організаціях, на групах психологічної підтримки.
...
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.