Крадіжка

Доброго дня, Ева.
«Ми не караємо, не кричимо, намагаємось пояснювати спокійно, але, на жаль, це не діє.»
Може тому й не діє, що дитина не бачить НІЯКИХ негативних наслідків своїх дій. А якщо нічого поганого за крадіжку з ним не відбувається, то й можна продовжувати це робити.
Неможливо навчитися відповідальності на словах, вона формується через дії. Тобто, син чітко повинен розуміти які наслідки будуть за ти чи інші дії, розуміти правила й почувати провину за їх порушення ( він це розуміє, тому й вигадує історії), вчити, що добре, а що погано. Але, говорити про відповідальність в цьому віці зарано. Внутрішня відповідальність починає формуватися в 10+ років.,а в 5( як це не прикро), більше діє страх покарання, бо немає розуміння моральних норм.

«Як правильно реагувати, щоб дитина зрозуміла, що це неправильно, але при цьому не формувалося почуття сорому чи страху»
Почуття сорому, страху, провини- це маркер, на який людина орієнтується, коли оцінює свої дії. Я зараз кажу про істинні почуття ( бувають ложні- це ті, які навʼязані і не відповідають дійсності). Тобто, якщо я навмисно образила людину, як я зрозумію, що вчинила погано- мені буде соромно. Це неприємно, тому мабуть я більше не буду ображати людину. А, якщо я не відчую цього, то скільки б мені не казали, що так не можна, я навряд чи це зрозумію й буду продовжувати це робити. Дитина повинна зіштовхнутися з негативними почуттями, щоб зрозуміти як можна робити, а як ні. Коли малеча лізе до вогню, навряд чи батьки будуть довго пояснювати чому не можна цього робити, бо маленькі діти цього не зрозуміють. Батьки їх лякають, дитина боїться та не лізе куди не треба. Так й з крадіжками, ви можете довго пояснювати, але це не дуже допоможе зараз. Дитина повинна відчувати кордони, які не можна перетинати та нести відповідальність за свої дії.

Здравствуйте!
Это НЕ нормально в любом возрасте. И в 3, и в 5, и в 7.
Дело в том, что далеко НЕ ВСЕГДА поведение детей связано с воспитанием и поведением родителей.
Ребенок - не робот и не дрессированный пони, который методом нажатия нужных кнопок или методом кнута и пряника поворачивается в "правильную" для родителей сторону.
Иногда бывает (и нередко) и врожденное поведение. У Вашего ребенка явно! наблюдаются две плохие склонности: к воровству и к обману. Вряд ли он внутренне поменяет свое видение после объяснений, нравоучений и прочего.
Но что Вы можете сделать, то это показать сыну НЕОТВРАТИМОСТЬ негативных последствий его поступков.
Например ту игрушку, которую он взял в магазине нужно было вернуть ВМЕСТЕ с ним в магазин - чтобы он САМ, ЛИЧНО возвращал игрушку и просил прощения за свой поступок - чтобы ему было стыдно, а также и СТРАШНО так поступать. Только тогда может подействует. Ведь он совершенно НЕ сожалеет о своем поступке, а продолжает врать и выкручиваться.
В этом случае стыд и страх просто необходимы. Откуда у Вас такая боязнь и того и другого?! Много стыдили и пугали в детстве Вас? Или это просто влияние книг по "правильному" воспитанию?
Скажу более, безотказное задаривание подарками после такого проступка - не только бессмысленно, но и вредно.
По идее, если он забрал чужое - то он просто ОБЯЗАН после этого ОТДАТЬ СВОЕ. То есть пострадать материально. А он наоборот - получает выигрыш. Подарки. Нонсенс.
И в этом случае не стоит обращать внимания на его слезы и умоляния этого не делать - не отдавать его игрушки. Последствия проступка должны быть НЕОТВРАТИМЫ. Только так подействует. Так и научите его ответственности.
Ну а будете мягкотело гладить и сдувать пыль с него после подобного - изуродуете его душу окончательно. Попустительством. Это уже будет ваша ответственность.

Доброго дня
Виховання дітей це нелегкий процес, тому хочу виразити вам свою підтримку. Бути батьками дійсно не просто.

Дітям важко стримувати свої імпульси, а розуміння морально-етичних концепцій лише формується. Тому і стаються подібні епізоди.

Тим не менш, показувати, що так не варто робити - потрібно. Як сказали колеги вище, крім пояснень повинні бути наслідки. Я не закликаю кричати на дитину, але повернути разом з нею іграшку та/або відмінити наступного разу похід в ресторан чи купівлю подарунків - необхідно.

Хочу ще спитати, чи був який момент після якого почалась подібна поведінка?

Ева, доброго дня.
Насправді, в такому віці, діти, як правило, визначають для себе ті межі та правила, за якими будуть жити в майбутньому. І така поведінка - це не ознака девіантності, а, швидше, інтерес, цікавість, визначення власних кордонів та меж дозволеності. Це перше.
Друге. Є певні особливості чоловічої та жіночої природи поведінки. Якщо дівчинці, як правило, достатньо просто пояснити, що можна і що не можна ( бо у жінок совість розвинута вже з дитинства). То для хлопчики суто пояснення та слова - це пустий звук, на який не варто звертати увагу. Особливо, якщо мама і батько багато говорять, але ніяких дій не застосовують. Хлопчики реагують лише на конкретні дії, які дадуть йому зрозуміти, що можна робити, а чого неможна. Але замість того, щоб спокійно пояснити, що так робити неприпустимо і підтвердити свої дії чіткими обмеженнями його поведінки, Ви закріпили неправильну поведінку, купивши у той день речі. Тобто, на рівні дій похвалили його і показали, що неправильна поведінка призводить до подарунків! Адже, діти, особливо, хлопчики, реагують саме на дії дорослих: "... того дня, коли це сталося востаннє, я купила йому кілька речей, ми добре провели час разом, були в кафе, тобто ні в чому не було відмовлено".
І нарешті, третє. Діти не вміють контактувати з оточуючим світом. Тому дуже тонко налаштовані на те, що і як роблять та говорять значимі дорослі. Адже, сприймають дорослих як тих, хто все знають та вміють, і хто повинен їх вчити правильно жити у цьому світі.
І от тут криється, як на мене, найбільша небезпека. Бо ті ж самі значимі дорослі також колись були дітьми. І якщо у дорослих, особливо, у мами, з дитинства залишилося щось недовирішене, щось таке, що на рівні установок чи поведінкових моделей, або переконань зазнало певних травм та викривлень, коли вони самі були маленькими - це все буде несвідомо дуже сильно впливати і на їх дітей. Адже, нам тільки здається, що ми все вирішуємо тут і зараз. Тоді, як насправді, нами керує наша підсвідомість. І якщо там застрягли психотравми, недовирішені питання, неправильне сприйняття себе та оточуючого світу, це все безпосередньо почне впливати і на наші дії та наше ставлення до рідних людей, особливо, дітей.
Підкажіть, будь ласка, як в дитинстві батьки поводили себе з Вами? Чи не були занадто категоричні, критичні, вимогливі? Чи не обмежували Вас у всьому, чи не застосовували якісь надмірні покарання щодо Вас?

Відредаговано автором 12-07-2025 13:23:22

Отже, він вчинив крадіжку після Вашої прогулянки. Дякую за уточнення.
Отже, необхідно щоб кожний такий вчинок у дитини фіксувався як неприпустимий. А для цього після пояснень, чому саме Ви змушені його обмежити у тому, що він дуже любить і до чого сильно прив'язаний, обов'язково озвучити час на який ви з чоловіком його обмежите. Окрім того, в такі моменти необхідно показати, що ви дуже розчаровані ним і показати своєю поведінкою деяке емоційне відсторонення від дитини. Повірте, таке відсторонення діє сильніше за крики та залякування. При чому, можна обговорити з дитиною кількість часу, на яку ви йому, наприклад, не дозволяєте дивитися мультики, чи грати в якусь гру. Щоб це зафіксувалися в його пам'яті.
Загалом, спробувати один раз зробити недозволене - це ще не злочин. І якщо ви правильно реагуєте, як правило, у дитини більше немає бажання щось красти. Адже, гарні стосунки з тою ж мамою набагато цінніші.
Єдине, у мене все одно складається відчуття, що проблема може бути трохи глибшою. І як варіант, стосуватися вашою внутрішньою надмірною психо-емоційно залежністю від дитини. Адже, діти такі речі миттєво відчувають і цим користуються. При чому все відбувається автоматично.
Я все одно схильна Вам радити індивідуально звернутися до психолога.
Бо є багато речей, які надзвичайно складно побачити, але які впливають на поведінку дитини.