Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
«Якими б корисними не були ідеї, лише глибокий контакт з іншими людьми мо...»
Питання від: Даня Вік: 15

Веду себя как родитель в отношениях

Здравствуйте я короче понял что если мне на человека хоть немного не все равно а особенно если мне он симпатичен,я начинаю вести себя как родитель,решать его проблемы даже если меня не просили ,опекать ,"заботиться" , я больше не прикалываюсь и не шучу ,и ещё я понимаю что такое не всем нравится и я это вижу но ничего не могу сделать.таким способом я типо показываю свою любовь и не безразличие.
почему такое происходит и что мне с этим делать?
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доброго часу доби, Даня. 👋

Те, що ти помічаєш і аналізуєш свою поведінку — уже дуже цінний і зрілий крок. Ти справді влучно підмітив: коли людина для тебе небайдужа, особливо якщо симпатична — вмикається певна внутрішня програма турботи, і ця турбота приймає форму «батьківської» опіки. Тобто ти починаєш вирішувати проблеми за іншу людину, піклуватися навіть тоді, коли тебе про це прямо не просили. І одночасно з цим зникає легкість, жарти, гра — те, що часто створює живий контакт.

👉 Це може бути твій спосіб показати любов: не словами, а діями. Турбота як доказ. Але проблема в тому, що не всі сприймають таку форму як щось приємне чи потрібне. І ти це бачиш, відчуваєш, але ніби не можеш «зняти з себе цей режим».

👉 Звідки це може йти? Іноді така поведінка формується ще в дитинстві, коли любов асоціювалася з обов’язком, відповідальністю, а не з легкістю й прийняттям. І тоді, коли з’являється хтось значущий — ти несвідомо починаєш «нести» цю людину, як ніби мусиш. Бо інакше — нібито не любиш. У таких випадках важливо вчитись відокремлювати: «це моє бажання допомогти» і «це потреба іншої людини» — вони можуть не співпадати. І важливо дати іншому простір — залишатися самим собою поруч, не «перетворюватися на батька/матір», навіть якщо емоції сильні.

👉 Що з цим робити?
Почати з малого: коли знову з’являється бажання щось вирішити за когось — зупинись і запитай себе: мене просили про це? Чи це моя ініціатива? Якщо ініціатива — чи не можу я просто побути поруч, не рятуючи? І ще: дозволити собі жартувати, бути легким, навіть коли хтось дорогий — це не означає бути байдужим. Це означає, що ти довіряєш — і собі, і цій людині.

👉 Цей механізм не «поганий», він — просто твій. І його можна переналаштувати, якщо ти цього хочеш.

Тепла тобі. І дякую, що поділився. Це важливо. 🌿
...
Добрий день Даня! Допомога іншим належить до так званої просоціальної поведінки, яку суспільство зазвичай оцінює позитивно і яку навіть очікує. Але, скотитися до ролі «рятівника» дуже легко. Така людина старається з усіх сил, жертвує, надає допомогу — іноді й непрохану, докладає максимальних зусиль, аби розв’язати проблеми інших. У цьому всьому дуже просто забути про себе й впасти в процес перейняття відповідальності за інших. Адже роль «рятівника» підвищує ваше почуття сили й корисності.
Формується такой стиль життя з дитинства. Діти, які відчували дефіцит уваги, прагнули бути «хорошими», щоб здобути похвалу батьків, найчастіше стають «рятівниками». Їм властива низька самооцінка та низькоресурсний стан. Роблячи добро, вони таким чином компенсують брак уваги з боку близьких та оточуючих. Це, звісно, не може завершитися добре.
Також, важливо добре знати свою мотивацію допомоги. Задайте собі питання:
• Навіщо Я допомагаю?
• Чи ця діяльність заповнює мою внутрішню порожнечу? А що Я хочу?
• А може Я не можу розв’язати власні проблеми, і мені простіше займатися кимось іншим?
Навіть найдобріші ваші вчинки можуть завершитися безпомічністю, коли ви відчуєте, що не маєте жодного контролю над своїм життям. Потім - депресивний стиль мислення. Все це може бути спусковим гачком інших психологічних проблем.
Що вам робити з цим? Раджу спрямувати власну енергію на розв’язання особистих питань та проблем, на здійснення власних мрій і бажань. Зосередження на власних бажаннях не означає, що ви від когось відмовляєтесь, та не робить вас егоїстом. Навпаки, ви даєте можливість іншій людині допомогти собі, взяти відповідальність за власне життя, змінюватись та розвиватись крізь власний досвід. Наостанок, так, допомогу людям надавати необхідно, але тільки якщо вас про це просять.
...
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.