Питання від:
Анастасія
Вік:
31
Донька постійно порівнює змагається з оточуючими
Доброго вечора.
Моїй доньці 5,5 років.
Вже ходить до школи (ми в Англії, тут нульовий клас з 4х років).
Донька дуже розумна і кмітлива, в школі навчається гарно, вчителі її хвалять і сама я помічаю, що вона розумна.
Також вона дуже комунікативна, легко йде на контакт, не сором'язлива.
Донька гарна і вона про це знає, бо і ми з чоловіком і оточуючі постійно їй говорими, що вона вродлива.
Але є одне велике АЛЕ, вона постійно з усіма змагається, наче її життя це суцільне змагання і вона обов'язково має бути всюди першою.
Я гадки не маю чому так.
Вона така егоцентрична, вимагає всю увагу на себе, постійно очікую від оточуючих схвалення.
Самооцінка в неї, я б навіть сказала б, завищена. Вона так і говорить, що вважає себе найгарнішою, найрозумнішою і т.д.
І ці її постійні змагання: ходить на гімнастику і якщо нагороду отримує не вона, то істерика. Якщо комусь зробили комплімент, а не їй - істерика .
Змагання з усіма: друзі, одноклассники і навіть ми з чоловіком.
Я була збільшила губи, так вона ридала, що тепер я гарніша ніж вона.
Чоловік швидше з'їв вечерю, то психує, що не вона.
Вона має перша зайти в ворота школи, в неї має бути найгарніший одяг і т.д.
Я розумію, що йде від сім'ї, але, мені здається, ми робимо по максимуму, щоб такого не було.
Ми не говоримо, що вона найгарніша, ми просто говоримо, що вона гарно, розумна і т.д.
Я завжди кажу їй, що вона не краще і не гірша інших, вона просто ІНША, бо всі люди різні.
Я говорю їй, що бути всюди найкращою не обов'язково, достатньо знайти, щось одне, в чому ти сильний.
Я говорю не порівнювати себе з іншими, а порівнювати тільки з собою раніше (раніше ти не могла читати, а зараз гарно читаєш і т.д.).
Ми не порівнюємо її з іншими, не вимагаємо гарно навчатися, не очікуємо якихось висот на гуртках (вона відвідує гімнастику і театрального).
Ми говоримо що любимо її дуже дуже часто, і що любимо просто так, а не за щось і що завжди любитимемо.
Але чим далі тим гірше.
Це помічаю я, мій чоловік, оточуючі.
Вона справді дуже егоїстична, самозакохана, але в той же час, дуже залежить від думки оточуючих.
Їй постійно треба схвалення.
Треба щоб на неї дивилися, її слухали, нею захоплювалися.
Вона одна дитина в нас, ми її любимо, піклуємося про неї, але в той же час можу сказати, що я сувора мама.
Не в плані навчання і бути найкращою, а в плані поведінки, здоров'я і виховання.
Я люблю свою дитину, але порушувати чужі кордони їй не дозволяю.
Чому так склалося, чому вона так себе поводить?
Моїй доньці 5,5 років.
Вже ходить до школи (ми в Англії, тут нульовий клас з 4х років).
Донька дуже розумна і кмітлива, в школі навчається гарно, вчителі її хвалять і сама я помічаю, що вона розумна.
Також вона дуже комунікативна, легко йде на контакт, не сором'язлива.
Донька гарна і вона про це знає, бо і ми з чоловіком і оточуючі постійно їй говорими, що вона вродлива.
Але є одне велике АЛЕ, вона постійно з усіма змагається, наче її життя це суцільне змагання і вона обов'язково має бути всюди першою.
Я гадки не маю чому так.
Вона така егоцентрична, вимагає всю увагу на себе, постійно очікую від оточуючих схвалення.
Самооцінка в неї, я б навіть сказала б, завищена. Вона так і говорить, що вважає себе найгарнішою, найрозумнішою і т.д.
І ці її постійні змагання: ходить на гімнастику і якщо нагороду отримує не вона, то істерика. Якщо комусь зробили комплімент, а не їй - істерика .
Змагання з усіма: друзі, одноклассники і навіть ми з чоловіком.
Я була збільшила губи, так вона ридала, що тепер я гарніша ніж вона.
Чоловік швидше з'їв вечерю, то психує, що не вона.
Вона має перша зайти в ворота школи, в неї має бути найгарніший одяг і т.д.
Я розумію, що йде від сім'ї, але, мені здається, ми робимо по максимуму, щоб такого не було.
Ми не говоримо, що вона найгарніша, ми просто говоримо, що вона гарно, розумна і т.д.
Я завжди кажу їй, що вона не краще і не гірша інших, вона просто ІНША, бо всі люди різні.
Я говорю їй, що бути всюди найкращою не обов'язково, достатньо знайти, щось одне, в чому ти сильний.
Я говорю не порівнювати себе з іншими, а порівнювати тільки з собою раніше (раніше ти не могла читати, а зараз гарно читаєш і т.д.).
Ми не порівнюємо її з іншими, не вимагаємо гарно навчатися, не очікуємо якихось висот на гуртках (вона відвідує гімнастику і театрального).
Ми говоримо що любимо її дуже дуже часто, і що любимо просто так, а не за щось і що завжди любитимемо.
Але чим далі тим гірше.
Це помічаю я, мій чоловік, оточуючі.
Вона справді дуже егоїстична, самозакохана, але в той же час, дуже залежить від думки оточуючих.
Їй постійно треба схвалення.
Треба щоб на неї дивилися, її слухали, нею захоплювалися.
Вона одна дитина в нас, ми її любимо, піклуємося про неї, але в той же час можу сказати, що я сувора мама.
Не в плані навчання і бути найкращою, а в плані поведінки, здоров'я і виховання.
Я люблю свою дитину, але порушувати чужі кордони їй не дозволяю.
Чому так склалося, чому вона так себе поводить?
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
