Не можу прийняти поведінку і спосіб життя сина

Наблюдать, как ребенок, пусть и взрослый, портит себе жизнь, это тяжело.
И тут много бессилия, когда понимаешь, что не достучаться.
Вы описываете сына так, что возникает мысль, что не депрессия ли у него? То, что ему нужна помощь психотерапевта, а возможно и психиатра, это точно. Что-то произошло с ним 2 года назад и вопрос что?
Как он переживает войну и что он уже призывного возраста?
30 лишних кг сын набрал за последние 2 года или всегда была проблема?
Кем сын работает?
Какие у вас отношения?
Как раньше у сына обстояли дела с увлечениями, питанием?
Я предположу, что проблема все же более давняя, чем последние 2 года. Просто обострилась сейчас.

По поводу высшего образования и необходимости учиться, то это стереотип. Учиться надо тогда, когда в этом есть потребность, желание, а не просто получить "корочку". Она ничего не дает и уже мало кто смотрит на это. Практические навыки и опыт работы намного важнее.
И на сейчас важнее психологическое состояние сына. "Воспитание" сейчас ни к чему. Во-первых, поздно, а во-вторых, это ни к чему не приведет, кроме ухудшения отношений. Оно вам надо?

Доброго дня!

Дитина у великій упаковці, не можу до нього достукатись щодо зловживання їжею, замкненого життя. Він просто нічого не хоче. Каже лишить мене в спокої, не хоче думати за майбутнє... А мене розриває з середини, бачу свою дитину яка байдужа до всього, крім їжі та ігор.

Дійсно, є від чого хвилюватись. У зв'язку із цим хочу висловити вам всебічну підтримку!
А окрім неї, допомогти відтворити цілісну картину вашого з сином буття і взаємин, щоби привідкрилися відповіді на ваші питання -

Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз? Яка ж мати це витримає?

А тепер до суті справ.
Ви зазначаєте, що

Це триває майже два роки, як почав робити...

Отже, виходить, що син проявляє самостійність і відповідальність - працює, значить, не байдикує(!) До речі, варто уточнити: чим він займається? Чому не поставити перед ним практичне питання - аби частину заробленого віддавав на комунальні послуги? Вас щось зупиняє вчинити саме так?

Він має середньо- спеціальну освіту ( вчився дуже погано ледве закінчив). В ВНЗ не вступив з власної халатности і безвідповідальности. Дуже я тяжко це переживала, і наполягаю зараз на вищий освіті, він каже що вступить, але бачу по ньому, що бажання вчитися нема.

Цей аспект теж принициповий. Наполягання обов'язково на вищій може сприйматись сином, як спосіб тиску і поневолення, який полишає його права вибору(!) Ви з цим згодні?
Натомість запитаю у вас - як було раніше? В його дитинстві? Скільки і чи був примус? Як часто ви давали синові право обирати їжу, одяг, спосіб проведення часу і таке інше?

( родина займається спортом, рахує калорії, стежить за виглядом, але його це не цікавить)

Виглядає так, ніби родина окремо, а син окремо. З якого його віку ви почали помічати синову відокремленість? З чого все почалося?
Так само варто прояснити, які стосунки у батька з сином? Як батько розцінює теперішній стан справ в сім'ї і положення сина, зокрема? Чи не було в минулому гострих і прикрих ситуацій, коли на фоні спортивних батьків, син відчував свою фізичну слабкість і безпорадність?

Руйнує своє здоров'я, не має друзів, деградує.

Щось із ним відбувається і це щось потрібно встановити. Маю на увазі його бажання і потреби, домінуючі почуття та емоційні стани. З того опису ситуації, можу зробити припущення, буцімто він своєю поведінкою щось важливе маніфестує, якусь незгоду з заведеним в родині перебігом подій. Ці процеси відбуваються на символічному рівні, проте мають цілком земне, матеріальне підгрунтя, починаючи з того, чи була дитина бажаною, скільки тепла і любові і в якій формі отримала від значимих людей, передусім, матері й батька...

Додатково уточню - чи переживав ваш син так званий підлітковий бунт, як закономірний етап особистісного становлення, під час якого формується здатність покладатись на себе, приймати самостійні рішення, навіть коли вони суперечать "здоровому глузду" усталених соціальних норм?

Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз? Яка ж мати це витримає?

Зроблю ще одне припущення. Чи може поведінка сина бути помстою батькам за якісь важливі речі, в яких він не був свого часу почутий і прийнятий?

Ви, ймовірно, спитаєте, навіщо стільки уточнень та з'ясувань? Я відповім? Без цього не може бути в принципі просування вперед, оскільки шкідливо оминати історію ваших взаємин з моменту народжння сина і формування його характеру, приховані або непроявлені бажання та мотиви тощо.

Знаючи це все, отримаємо ключі до щирого діалогу та обміну почуттями, до налагодження КОНТАКТУ на рівні дорослі люди мати і батько та доросла людина син(!) Де усі сторони не грають якусь свою особисту гру. Де є ВЗАЄМНА повага і співчуття, розуміння і бажання вести щирий діалог без тиску і звинувачень.

Доброго вечора!
Ви пишете, що такий стан речей триває вже більше двох років. "Це триває майже два роки, як почав робити..."
Тобто, якщо я правильно Вас зрозуміла, два роки тому було все по іншому?
А як було два роки тому? Що тоді відбувалося? Які події чи ситуації були, що могли б так вплинути на сина?
Далі, Ви пишете: "Дуже я тяжко це переживала, і наполягаю зараз на вищий освіті, він каже що вступить, але бачу по ньому, що бажання вчитися нема".
Тобто, якщо я правильно зрозуміла, у Вас є певна установка, що син обов'язково повинен мати Вищу освіту? Власне, а для чого? Що це дасть саме Вам? Адже, це Ви, а не син дуже тяжко переживаєте відсутність ВО. Тоді, як син цілком може реалізувати себе та себе забезпечити всім необхідним без ВО "Що маємо: вчитися не хоче, але працює! Гроші всі витрачає на шкідливу їжу, комп'ютерні ігри. Живе з батьками, але у власному світі...".
Що таке комп'ютерні ігри? Це певна залежність, несвідома втеча від реального життя... Що таке шкідлива їжа і небажання займатися своїм здоров'ям? Це механізм самознищення... А як Ви думаєте, людина почне "тікати" від реального життя і руйнувати своє здоров'я, якщо почуватиметься спокійно, захищено та щасливо?
Певне, зрозуміле Ваше хвилювання і бажання лише добра своїй дитині, але...
Дайте відповідь собі: Ваша критика, примус і постійні нарікання дають якийсь позитивний результат? І що, насправді, відбувається з Вами та Вашим сином? Ваш син не хоче мати ВО, але цього хочете Ви. То чиї мрії та бажання Ви намагаєтеся втілити через свого сина? Звідки така потужна установка про обов'язкове ВО? У Вас є вища освіта? Як Ваші батьки ставилися до ВО?
Як Ви думаєте, як почуває себе син під постійним тиском та наріканнями з боку батьків? Вам не спадало на думку, що ігри та руйнація власного здоров'я - ніщо інше, як певний пасивний протест, опір Вашому постійному психо-емоційному тиску на нього? Адже, по іншому син опиратися Вашій нав'язливій поведінці просто не в щмозі. І чи не тому він живе поруч з Вами, але у власному світі, що замість розуміння, тепла, підтримки, отримує лише постійну критику, невдоволення та претензії приправлені примусом?

Відредаговано автором 16-04-2025 20:12:33

Вітаю .
«Я не знаю що мені робити.»
Для початку перестати робити те, що робили завжди, бо завдяки цій роботі ви маєте те, що маєте. Й почати будувати нові стосунки зі своїм дорослим сином.
«Розмови вже не працюють»
Ось й перестаньте « розмовляти «, бо від цих розмов ( скоріше за все, дуже правильних), тільки « упаковка « стає більшою.
«Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз?»
А з чого Ви взяли, що після того, як Ви його залишите в спокої, відбудеться саме так? Вже був такий досвід? Ви повністю зневірилися в ньому? Як на вашу думку почувається ваш син, коли рідні люди транслюють йому, що він- їхнє розчарування?
Яка ж мати це витримає»
Та мати, яка бачить в своїй дитині окрему особистість, яка дозволяє їй жити своє життя й допомагає тоді, коли її про це просять.

Все, що Ви написали- це проблема не тільки вашого сина, а всієї родини( якщо звісно у хлопця не має якихось негараздів із здоровʼям у фізичному або психічному плані), навіть тоді, краще її вирішувати в сімейній терапії. Його поведінка - це симптом родини, тому раджу звернутися до сімейного терапевта.

Прекрасно, що відповіді допомогли розібратися в тому, що відбувається з сином, але...
Не хочеться Вас засмучувати, і все ж повинна написати Вам.
Якщо Ви так реагуєте, наприклад, на те, що син не вчиться, на те є якісь глибинні причини. Тобто, є якась внутрішня установка, закладена, швидше за все, дуже давно... Можливо, ще у Вашому дитинстві. А це рівень рефлексів. Тобто, впевнена, що Ви будете з усіх сил намагатися стримувати себе. Але чим сильніше
стримуватися, тим швидше можете "зірватися", коли не побачите суттєвих змін в поведінці та житті сина.
Сім'я - це єдине ціле, де діти лише "віддзеркалюють" своїх батьків, вірніше, внутрішній стан батьків і їх життєві установки.
От Ви писали, що з чоловіком рахуєте кожну калорію... Отже, швидше ша все, дуже, навіть надмірно, залежите від певних потреб свого тіла та свого здоров'я...
А син, у свою чергу, внутрішньо реагуючи на таку залежність, "дзеркалить" вас і зовсім "плює" на своє тіло і своє здоров'я.... І так у всьому. Тобто, прийняти рішення по іншому себе поводити - чудово. А от насправді, поміняти свою поведінку на рівні рефлексів без серйозної роботи з внутрішніми установками та моделями поведінки - практично неможливо. Бо ми не керуємо своїми почуттями. Згадайте, чи можете Ви себе стримувати, коли Вас щось дратує в синові?
І що буває, коли Ви пересилюєте себе, стримуючись?

Відредаговано автором 19-04-2025 18:06:23

Розумію ваш біль, це справді важко. Але щоб краще зрозуміти ситуацію, важливо уточнити: чи було щось подібне в його підлітковому віці? Якими були ваші стосунки до того, як він почав працювати, і як вони виглядають зараз? І що саме могло підштовхнути його до такого замкненого способу життя? Відповіді на ці питання можуть підказати, з чого починати шлях до змін.