Як знайти баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності?

Question

Я все життя переконував себе, що мені добре на одинці і це у мене майже виходило, через це самотність здавалось стерпною і завжди знаходив аргументи на користь того, що я нічого не втрачаю, оскільки неможливо втратити те, чого не було. 
Однак не так давно зробив помилку і зізнався самому собі, що десь глибоко в душі завжди хотілось товариства і я відкидав ці думки, намагаючись захистити себе від впливу самотності. Після цього зізнання захисні стіни впали і це призвело до пригніченого стану і образи на самого себе через втрачені можливості. 
Зараз не знаю що з цим робити, та й яких небуть можливостей для соціалізації немає, розумію звісно, що надто багато я пропустив. 
Хотілось би принаймні повернути все як було, вочевидь ці природні стіни виникли не ж просто так ? Звісно я розумію, що люди соціальні істоти і я в тому числі, від самотності не втекти, але навіть перебуваючи серед інших, вона відчувається більш гостро.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Доброго дня.

Спробуйте відповісти на запитання:
чому перебуваючи серед інших Ви більш гостро відчуваєте самотність, ніж коли Ви наодинці?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Что для вас означает одиночество?
Как складывались и как складываются ваши отношения с другими людьми?
Для чего вам возвращаться к прежнему состоянию? Возможно лучше все же строить отношения с другими людьми?

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку, Alex!
[quote]Зараз не знаю що з цим робити, та й яких небуть можливостей для соціалізації немає, розумію звісно, що надто багато я пропустив.
Хотілось би принаймні повернути все як було, вочевидь ці природні стіни виникли не ж просто так ?[/quote]
Останнє питання по своєму значенню нагадує бажання чим швидше гасити пожежу - аж так сильно проявилось хвилювання і [quote]і образи на самого себе через втрачені можливості.[/quote]

А перша частина обзацу про нарікання на обставини, які, на вашу думку, блокують прагнення "вийти з зв'язниці" самотності на волю(!)

Тому реальна допомога вам з боку психолога і з вашого власного боку полягає у дослідженні, КОЛИ, ХТО і З ЯКОЮ МЕТОЮ збудував [quote]ці природні стіни [/quote]
Після того стане зрозуміло [quote]ЯК ЗНАЙТИ БАЛАНС МІЖ ПОТРЕБОЮ В ТОВАРИСТВІ І ЗАХИСТОМ ВІД ВПЛИВУ САМОТНОСТІ?[/quote]

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Я думаю тому що, наодинці менше чинників, котрі нагадують про неї.
[/quote]
А які чинники нагадують про неї, коли Ви серед інших?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Что бы вам дало ощущение принадлежности к кому-либо?
Какие недоразумения возникали в общении с другими?
Что такого вы узнавали о людях, что вам хотелось держаться подальше от них?
Были ли люди, с кем хотелось общаться и строить отношения?

Какой опыт отношений в школе, в дальнейшем в учебе, работе?
Какие отношения с родителями?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]взаємодії між людьми, розмови, емоції, невербальна поведінка[/quote]
Коли Ви спостерігаєте взаємодії між людьми, розмови, емоції, невербальну поведінку, що відчуваєте в такі моменти? Які думки виникають про себе і про інших?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

[quote]Відчуття приналежності дало б надію, мабуть...[/quote]
Надежду на что?
Хотя я имела в виду, что должно произойти или как бы вы почувствовали, что есть принадлежность к кому-либо?

[quote]Найбільше мене відвернуло від людей лицемірство і осудливість, мені здалось, що це частина людської природи і щоб бути прийнятим, потрібно бути таким же.[/quote]
В каждом человеке есть темные стороны.
Да и люди разные.
Если постоянно попадаются одни и те же люди, например, лицемерные и склонные осуждать, то это повод задуматься, как вы выбираете людей, замечаете ли что-то положительное в них, почему замечаете только одно?
Психика так устроена, что у человека есть картинка мира какая-то и важно найти подтверждение, что так и есть. Потому и получается, что видим одно и то же. Чтобы изменить это, нужно тщательно пересомтреть эту картинку - как она сформировалась, почему, какие другие варианты возможны.

[quote]Так, були люди, з котрими хотілось взаємодіяти. Але нічого не вийшло, не те щоб це було негативним досвідом, просто нічого не відбувалось. У мене не було уявлення як це працює.[/quote]
Что значит ничего не вышло, ничего не происходило?
Кто эти люди были - сокурсники, одноклассники, коллеги? Как происходило общение?

Как сейчас вы работаете - онлайн или оффлайн? Как складывается общение с коллегами?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Що Ви хотіли б отримати в контакті з людьми: щоб як вони поводилися, що говорили, і щоб як Ви себе почували в контакті?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Вони не повинні поводитись відповідно моїх очікувань[/quote]
Згодна, вони не повинні, і Ви не можете змусити людей поводитися відповідно до Ваших очікувань. 
Але розуміючи свої потреби, Ви могли б знайти для відносин таких людей, які Вам підходять за своєю природою. Що думаєте про це?

 [quote]нічого хорошо не очікував від них[/quote]
А чого очікували?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Противопоставление себя другим "я не такой как они", "они все одинаковые, а я совсем другой" это обычно защитная реакция, чтобы справиться с неприятными переживаниями, которые неизбежно возникают, когда ребенок не может ни с кем подружиться, когда его не принимают. Тогда легче возвыситься над ними и сказать себе, что они просто подстраиваться, они лицемерные, а я не такой, поэтому со мной не дружат. 
Но ведь все разные.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]вони робили крок вперед, а я крок назад[/quote]
Яке відчуття чи думка змушували робити крок назад?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Коли людина не має позитивного досвіду міжлюдських відносин з дитинства, і далі почувається прибульцем серед інших, не може проявити ініціативу, а від ініціативи інших захищається уникненням контакту, при цьому в глибині душі хочеться товариства, але здається, що немає можливості для цього, це може бути дуже сумно і прикро.

Питання мабуть в тому, чи справді хочеться. Чи сильніше бажання не ризикувати.

Алла Григорівна Веленко · Answer

Доброго вечора Alex.
Якщо я правильно зрозуміла, Ви хочете знайти "...баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності" після того, як дозволили собі бути з собою чесним?
Тому, перечитавши Ваш діалог з колегами, і отримавши деяку інформацію про Вас та Ваше життя, спробую коротко визначити те, що на мою думку, може допомогти в цьому питанні.
Погодьтеся, щоб вирішити проблему, насамперед, потрібно знайти "коріння" самої проблеми. Тобто, для того, щоб знайти баланс, необхідно, як на мене, зрозуміти, як сформувалася от та сама відгородженість від оточуючих і  от те саме небажання соціалізуватися. Щоб знайшовши причину, спробувати весь деструктивний досвід трансформувати у досвід конструктивний. А отже, дати можливість собі обирати той спосіб життя та стосунків, який принесе Вам найбільше відчуття гармонії, насамперед, з собою.
На моє тверде переконання, найголовніша причина всієї проблеми криється в Вашому дитинстві, а саме, в стосунках з Вашими батьками: "Відносини з батьками мабуть найтемніша частина, це було постійне маніпулювання , критика, нехтування, порівняння з іншими, перекладання провини і найголовніше навіювання відчуття провини як спосіб отримання бажаного".
Чому я дійшла саме такого висновку?
Справа в тому, що одразу після народження дитина ще не має напрацьованих механізмів взаємодії з оточуючим світом. Тому вона відштовхується від досвіду батьків: їх способів спілкування, ставлення до себе та оточуючих і їх реакцій на події... І тоді всі свідомі та несвідомі спостереження автоматично фіксуються на рівні підсвідомості аж до моменту підліткового віку.  Саме в цьому віці з'являється здатність критично мислити. І якщо стосунки між дорослими і підлітком не набули до цього моменту довірливості, тепла, порозуміння, щирості, з боку підлітка може початися повне відторгнення всього, чим жили його батьки. У такий спосіб, несвідомо, підліток намагається сепаруватися від дорослих і стати окремою одиницею зі своїм світоглядом, змоделювавши свій стиль взаємодії з оточуючим світом.
І от тут криється пастка. Чим сильніше неприйняття поведінки батьків, їх стосунків, способів взаємодії, чим сильніше презирство, осуд, критика, відторгнення по відношенню до них та їх поведінки, тим менше шансів дійти гармонії з собою та оточуючим світом.
Бо батьки і діти мають спільне "коріння", завдяки якому живиться і саме життя.
І як на мене, у Вашому випадку, сталося от те саме відторгнення не лише неправильної поведінки батьків (що насправді, цілком логічно та справедливо у разі деструктивності їх способів життя), а категоричне відторгнення самих батьків, як частини того самого дерева, коріння якого і живлять всіх членів родини. 
Що призвело до блокування вміння контактувати з оточуючими, певної самоізоляції в сукупності за страхами самотності.
Відгороджуючись від усього, що не подобалося в батьках, Ви, не розуміючи цього, автоматично відгороджувалися і від всього оточуючого світу. При цьому, поглиблювалося почуття самотності, від якого Ви намагалися втекти.
Висновок такий.
Щоб знайти "золоту середину" і навчитися жити в гармонії з собою та оточуючим світом, насамперед, потрібно "розгрести" от ті всі психо-емоційні "завали", які накопичилися з роками.
Бо, як на мене, навіть та ж сама емоційна нечутливість та несприйнятність - це ніщо інше, як захисний несвідомий бар'єр від душевного болю. 
Все Ваше життя - це "кругова оборона", укреппозиція, броня, самозахист від усього того, що раніше приносило нестерпний біль і тому в теперішньому житті може "зчитуватися" навіть там, де болю ніколи не було і немає...
Плюс, у Вас, як на мене, є ознаки повного психо-емоційного виснаження. Бо саме в такому випадку відбувається те, що Ви описуєте. "Я відчуваю що люди емоційні, живі, наче ними керують емоції. І це втомлює, наче вони позбавляють мене енергії, навіть коли вони просто спілкуються одне з одним десь позаду".
Коли любе "живе" спілкування дуже втомлює, адже, для спілкування потрібні сили. А де їх брати і як, Ви не навчені.  
Як часто Ви буваєте на природі? Чи займаєтеся Ви якимось спортом?

Павел Леонидович Басанский · Answer

[quote]Я все життя переконував себе, що мені добре на одинці і це у мене майже виходило, через це самотність здавалось стерпною і завжди знаходив аргументи на користь того, що я нічого не втрачаю, оскільки неможливо втратити те, чого не було[/quote]
Что ж, данный самообман вполне понятен, Вам не хотелось переживать внутренний конфликт и ощущать дефицит общения потому и срабатывала подобная защитная реакция. 
[quote]Однак не так давно зробив помилку і зізнався самому собі, що десь глибоко в душі завжди хотілось товариства[/quote]
Только это была НЕ ошибка, а правдивое! признание в своих потребностях и желаниях. 
[quote]Найбільше мене відвернуло від людей лицемірство і осудливість, мені здалось, що це частина людської природи і щоб бути прийнятим, потрібно бути таким же.[/quote]
На самом деле это часть НЕ человеческой природы в целом, а часть именно нарциссической природы и быть таким же нарциссичным как кто-то вовсе НЕ обязательно.
[quote]Так, були люди, з котрими хотілось взаємодіяти. Але нічого не вийшло, не те щоб це було негативним досвідом, просто нічого не відбувалось. У мене не було уявлення як це працює.[/quote]
Тем более, что существуют и другие люди - совершенно иного устройства - условно нормального, НЕ нарциссического. Вы их встречали, но только отношения по каким-то причинам не заладились. И такое бывает.
[quote]Відносини з батьками мабуть найтемніша частина, це було постійне маніпулювання , критика, нехтування, порівняння з іншими, перекладання провини і найголовніше навіювання відчуття провини як спосіб отримання бажаного[/quote]
А это основа, причина защитного поведения - наличие у Вас родителей-нарциссов.
В данной статье:
ЯК ВИЗНАЧИТИ У СЕБЕ ЧИ ІНШИХ НАЯВНІСТЬ НАРЦИСИЧНОЇ ЧАСТИНИ?
https://upsihologa.com.ua/yak-viznachiti-u-sebe-nayavnist-narcisichno-05-02pavelbasan.html
Вы можете почитать о характерных проявлениях подобных людей.
В результате вырастания с такими родителями Вы имеете так называемую "нарциссическую травму", прочитать про проявления которой можете в моих следующих статьях:
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ?
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-21-02pavelbasan.html
(эта статья не до конца отредактирована администрацией сайта и редактирование НЕ по моей вине задерживается, прошу прощения)
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЧИ ПЕРЕЖИЛИ ВИ В ДИТИНСТВІ НАРЦИСИЧНУ ТРАВМУ? ЧАСТИНА ДРУГА
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-22-02pavelbasan.html
Отсюда и подобная защитная реакция:
[quote]Це швидше був інстинкт, самозбереження мабуть . Наче зачепити пальцем голку, а він інстинктивно відсмикнеться назад[/quote] 
Для самосохранения, на всякий случай. Результат нарциссической травмы.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Чтобы изменить те убеждения, которые вам внушили родители, а также получить другой опыт общения с людьми, заметить, как вы строите коммуникацию, нужна психотерапия. Это будет то безопасное пространство, где вы сможете и с собой хорошо познакомиться, и увидеть, как вас с другим рядом, получить обратную связь и новый опыт взаимоотношений.

Алла Григорівна Веленко · Answer

Дякую. вам за щирі відповіді.
Моє припущення, що всі Ваші проблеми з соціалізацією пов'язані з Вашим дитинством, лише підтвердилися  розповіддю про Ваших батьків. Цей ефект називається "навіювання". Маленька дитина не має ніяких навиків комунікування з оточуючим світом. Тому все, що говорять батьки, сприймається як абсолютна істина і миттєво фіксується як поведінкові моделі на рівні підсвідомості. Бо дитина  абсолютно довіряє дорослим. 
"Ще до шкільного віку, батьки не ладнали з іншими 
людьми, казали що люди злі і мені не слід 
наближатись до них..."
 Людина дорослішає, але установки та поведінкові моделі залишаються. А ми навіть не розуміємо,чому саме так реагуємо та сприймаємо себе і все навколо себе. Тому для того, щоб почати жити своє життя, а не те, яке запрограмували батьки, необхідно провести повний "перезапис" батьківських нав'язаних установок. І стати самодостатнім, тобто, щасливим і реалізованим в усіх сенсах життя.
Окрім того, як на мене, Вам була передана "у спадок" тенденція до деякого ідеалізованого сприйняття як людей, так і оточуючого світу вцілому. 
Тобто, людина сприймається або як повністю ідеальна, або як неідеальна, і цим одразу відштоавхує. Що призводить до категоричності сприйняття. Що також може відзеркалюватися на сприйняття себе. Тобто, надмірна вимогливість до себе, намагання підсвідомо завжди бути "зе бест", і як результат, неприйняття себе недосконалого та неідеального з помилками та невдачами. Що у свою чергу, може також призводити до дуже швидкого психо-емоційного виснаження.  Бо це називається "самоїдство", коли людина сама себе потихеньку знищує. Тоді як насправді, у цьому світі ідеальних людей просто немає. Ми всі прийшли сюди, щоб вчитися та розвиватися.
Тому психо-емоційне виснаження не стосується лише якогось окремого типу нервової системи. Вигорання може статися будь з ким. А, щоб мати в собі сили не лише існувати, а і щасливо жити, в тому числі, спілкуватися, необхідно вміти ці ресурси поповнювати 
Насправді, те що Ви займаєтеся спортом - чудово. Тобто, у Вас вже є внутрішнє певне налаштування. Розумію, що є певні неприємні згадки щодо лісу, все ж я б Вам порадила займатися спортом на свіжому повітрі, ( це може бути просто вулиця, двір, сквер чи парк), або ж після занять спортом в залі обов'язково виходити на прогулянку, пробіжку хоча б хвилин на двадцять. Бо існує певний механізм "накачування" нас життєвою енергією.
А ще краще, просто почати зранку бігати хоча б по пів години. Або ж можна по годині, півтори раз на п'ять днів, чи по дві години раз на тиждень., знову ж таки, на свіжому повітрі. Ви себе зовсім по іншому почнете почувати, повірте.
Резюме.
На мою думку,  є всі можливості,  щоб не лише знайти щось середнє з того, що в Вас вже є, і заспокоїтися, але і навчитися жити повним життям, тобто, стати щасливим.
І щоб це сталося, потрібно зробити повне "перезавантаження" як "навіяних" батьками поведінкових програм, так і ідеалізованого сприйняття себе та оточуючого світу. А це робота ж формування гармонічного світогляду. 
Якщо нам щось дається, нам даються і внутрішні сили для того, щоб з цим впоратися.
Я б Вам радила іти в індивідуальну роботу.
 Відредаговано автором 03-03-2025 12:01:23

Ірина Миколенко · Answer

Доброго дня!

"Після цього зізнання захисні стіни впали і це призвело до пригніченого стану і образи на самого себе через втрачені можливості." - иногда то что падает - очень хорошо! 

Это означает - что вы можете теперь выйти из тюрьмы одиночества - тюрьмы своих же иллюзий.
И по другому посмотреть и на себя - и на людей - и на Одиночество!

Нужна переоценка ситуации в целом - переосмысление - то в чем оказались... и почему, и как с этого выходить.

Главное не бойтесь нового - идите даже на ощупь ... зато выходите в новое восприятие себя, и мира.
Это здорово - хоть и не привычно - по началу - трансформация всегда непривычна.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

Ви не відповіли, чи Ви все ж таки хочете вирішувати питання щодо відносин з іншими?
 Чи яку допомогу від психологів хотіли б отримати? 

Зважаючи на те, що ми справді не можемо Вам допомогти витісняти потребу в стосунках.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

быть в полной изоляции никто не может, поскольку люди существа социальные. И потребность принадлежности к какому-либо обществу, иметь пару/друзей/знакомых это естественные потребности.
Те, кто говорит, что им никто не нужен, говорят так после болезненного и плохо опыта, и скорее всего, неоднократного. И страх испытать снова эту боль заставляет человека выбирать одиночество. Но счастья в таком состоянии и изоляции нет особо.

А почему вы не видите для себя путей изменить ситуацию и построить отношения с кем-то?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Спочатку я хотів відповісти, що я не знаю що відповісти на це, я не бачу доступних для себе варіантів, я хотів спочатку дізнатись чи можливо жити в комфорті лише з собою, примиритись із цим. Адже багато хто про це каже, що інші їм не потрібні, але мабуть не всі вони надто щирі перед собою.
Але відчув внутрішній конфлікт цьому, мабуть це говорю не я а оті налаштування. Я б хотів мати інші відносини з людьми, хоча й не бачу шляхів для цього, мабуть це когнітивний десонанс чи щось таке.[/quote]

Ви говорите, що наче хотіли б мати відносини, але не знаєте чи це для Вас можливо — я чую що Ви ніби не зовсім впевнені в своєму бажанні, бо посилаєтеся на обставини. І це закономірно. Схоже, що Ви від своїх близьких з дитинства інтроектували зовнішнього критика. Спробую пояснити що це таке більш менш нормальною зрозумілою мовою — у взаємодії зі значимими дорослими психіка дитини отримує певні моделі поведінки, які стають її часткою, відповідають за певну сукупність психічних функцій, і значна частка яку Ви отримали від своїх батьків — це та, що критикує інших людей та світ. Ми це обговорюємо не для того щоб лаяти батьків чи Вас за недосконалість, а щоб краще розібратися як це влаштовано і працює. Те що Вам здебільшого транслювали батьки - це критикування інших та недовіра до світу, а Вас як особистість мало помічали, і Ви це засвоїли, бо це природні механізми в кожної людини. Як закономірний результат Ви зараз знаходитеся у вакуумі, бо не набули навички помічати себе, Ви мало в контакті з собою, зі своїми відчуттями і потребами, і також здебільшого ваш фокус уваги спрямований на зовні, тож Ви найбільше занепокоєні тим, який цей світ негарний і люди якісь нещирі та недосконалі (і Вам  здається що може насправді в цьому проблема... але може насправді в тому, що Ви від себе відвертаєтесь?). І з такими обставинами, щоб направду захотіти щось змінити, мати на це вдосталь мотивації щоб взяти відповідальність за це і бути включеним в процес, має бути якась вагома причина. Наприклад, та, що цей негарний світ робить Вам дуже боляче, аж так боляче, що вже нестерпно. Бо якщо все ще працює, то нічого й не треба фіксити. Але виглядає, що вже не зовсім працює, правда? І щоб ми могли Вам чимось допомогти, це має бути Ваше свідоме і щире прагнення, щоб вже бути готовим здатись і включитись у взаємодію та отримати допомогу. Бо досі, як на мене, ми тільки ходимо довкола. І це теж норм, якщо наша мета розважити себе балачками на навколопсихологічні  теми. Але якщо ми намагаємося Вам допомогти, то Ви маєте бути достатньо зацікавленим в цьому і включеним в процес. Ризикнути довіритися. Звісно, якщо Вам то дійсно треба.

Павел Леонидович Басанский · Answer

Я и не сомневался, что описание подойдет.
И увы, но подобное расстройство не только существует, но и весьма распространено - больше, чем многие думают.
Но, Вы почему то прошли мимо "нарциссической травмы", описанной в двух других статьях. Что из перечисленного в них нашли у себя? И КАК намереваетесь с этим работать? Или желаете оставить у себя все "прекрасные" моменты, потому как они, возможно, не сильно Вам мешают?

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Вибачте будь ласка, я розумію як це виглядає, ходіння навколо куща, у мене не було такого наміру . Мені дуже шкода, що так здалось і це справедливо так думати.
Я не турбуватиму у вас і ваших колег більше.[/quote]
Вам немає за що вибачатися, Ви робите те, що можете. Але якщо відчуєте в собі потребу і готовність, то Вашу проблему можна вирішити. Питання справді не в обставинах чи якихось зовнішніх ресурсах, а в тому, наскільки й до чого Ви вже готові. 
Можете нас турбувати, якщо маєте таку потребу. Ми тут якраз і для того, щоб допомагати. Поки що Ви послуговуєтесь звичною стратегією — крок назад. І ми цього не змінимо без Вашої участі. Принаймні, намагаємося донести, що зміни можливі.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Думаю, чтобы найти час в неделю для личной терапии, возможности и ресурс найдутся, если правда хотите решить данную проблему.

Ірина Василівна Гуральчук · Answer

[quote]Дякую вам, це дуже цінно знати, що зміни можливі, це вже дозволяє якось легше дихати. Не те що я шукаю гарантій чи надмірних очікуваннь.

І так, я знаю, що моя участь ключова, вже доводилось переконатись.

Хотілось би сподіватись, що можливо в кращий час, коли обставини були б більш сприятливими.

Вдячний всім вам за ваш час.[/quote]

Відверто кажучи, я думаю, що Вам і не потрібно квапитись.
Ви вже зробили великий крок, сприймаючи те, що ми намагаємося Вам донести. 
Зернятку потрібен час, щоб прорости. 
Все буде поступово, і поки що Ваша психіка дає Вам час побути з цим як є, скільки буде потрібно. 
Коли буде потрібно, ми тут в разі чого.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Як знайти баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності?

Відповіді психологів