Вопрос ориентации.

Здравствуйте, Соня.

Ваш запрос сложный и затрагивает несколько важных аспектов, поэтому постараюсь разобрать его максимально внимательно и осторожно.

Вы описываете спутанные чувства по отношению к мужчинам:

страх, треовга, злоба, ожидания, ощущение насильственности и нежелание

Но при этом, вы также отмечаете появление возбуждения, хотя оно сопровождается описанными негативными эмоциями. Это довольно специфическая реакция, которая может иметь разные причины, и важно внимательно рассмотреть, что за этим стоит.

Психика устроена так, что на травматичные события в нашей жизни она может реагировать двояко. Если в прошлом был негативный опыт, связанный с мужчинами (эмоциональное, физическое или сексуальное давление/насилие, нарушение границ, принуждение, угроза), то организм может бессознательно соединять возбуждение и страх.

Так, например, у некоторых людей, переживших травматический опыт, может возникать автоматическая реакция тела, даже если они чувствуют тревогу и дискомфорт. Это не о настоящем желании или влечении, а скорее, о защитной реакции организма, который "перепутал" эмоциональные сигналы.

Другой возможный вариант — если в семье или ближайшем окружении были установки, формирующие образ мужчин как опасных, агрессивных, подавляющих. В этом случае на уровне сознания может быть страх и настороженность, но тело все равно реагирует возбуждением как реакцией на сильные эмоции.

Еще вы спрашиваете:

возможно ли навязать самому себе иную так скажем ориентацию, но при этом, не ощущать ни удовлетворения ни в невозможноси в смирении/принятии

Сексуальная ориентация — это сложное сочетание биологических, психологических и социальных факторов. Она не формируется осознанным выбором, но может восприниматься по-разному в зависимости от внешних и внутренних влияющих факторов.

Если человек находится в длительном стрессе, имеет недостаток информации, опыта или несет в себе установки, продиктованные окружением, то действительно может испытывать сомнения и путаницу. Важно понимать: если ориентация является естественной, она приносит эмоциональное удовлетворение и ощущение гармонии с собой. Если же она ощущается как принуждение, насилие над собой или необходимость «соответствовать» чему-то, то это, скорее, результат влияния травмы, убеждений или внешних обстоятельств.

Попробуйте обратить внимание на следующие вопросы:
- Какие ваши самые ранние воспоминания о теме сексуальности? Как они были окрашены?
- Есть ли у вас в прошлом ситуации, где вам казалось, что вас принуждали или ожидали от вас чего-то, что вам было некомфортно?
- Испытываете ли вы удовольствие, комфорт и безопасность в тех моментах, когда у вас возникают такие мысли, или это всегда сопровождается тревогой и сопротивлением?
- Какую роль в вашей жизни играли установки о мужчинах, отношениях, сексуальности? Кто формировал ваше представление об этом?
- Были ли в вашей жизни ситуации, когда у вас было настоящее влечение, желание близости, комфорт в контакте с кем-то, и если да, то к кому это было направлено?

Понимание своей ориентации — это не быстрый процесс, особенно если в нем присутствует травматический фон или внутренний конфликт. Важно не давить на себя и не требовать немедленных ответов. Важно, что вы сейчас дали себе пространство на исследование своих чувств, не форсируя выводы и не насилуя себя никакими «должен».

Відредаговано автором 15-02-2025 01:33:35

Доброго дня, Соня

Чи можете, буд ласка, чіткіше сформулювати ваше питання? Важко зрозуміти питання і якої саме допомоги очікуєте тут на сайті.

Скажіть, буд ласка, чи є у вас реальний сексуальний досвід? Якщо так, то з людьми якої статі і позитивний чи негативний.

Стосовно сексуальної орієнтації, то точної її визначити можна у віці орієнтовно 24-25 років. До того часу, молоді люди можуть досліджувати себе у стосунку, здобувати досвід, експериментувати, визначатися чого саме хочуть. Останнім часом це широко розповсюджено. Хоча, є багато людей, які у віці 15-16 вже чітко переконані у своїй орієнтації, як правило гетеросексульній. Тому, якщо ви поки що сумніваєтеся, то не хвилюйтеся, це нормально, з досвідом прийде розуміння.

Проте, що можна сказати зараз, у вас багато страхів та інших негативних емоцій, повʼязаних з чоловіками, хоч на раціональному рівні ви розумієте, що чоловіки бувають різними. Це потребує роботи з психологом, незалежно від вашої сексуальної орієнтації. Також, варто попрацювати з відчуттям низької самоцінності, це не ок, що ви себе відчуваєте недостойною дівчат, при чому, на скільки я розумію, не якоїсь конкретної, а в цілому. Це навіть має певні ознаки сексизму. Чому саме дівчат? Вони краща, достойна стать, навідміну від чоловіків? Мені здається, що достойною, людину роблять її особистість та вчинки, а не статеві органи.

Також, якщо у вас є досвід сексуальних домагань чи сексуального насильства, то це обовʼязково на роботу психотерапевтом. Такий досвід є справді травматичним.

Відредаговано автором 15-02-2025 16:25:07

Спробуйте писати конкретно про себе, власний досвід і як він на вас вплинув, а не абстрактні фрази про те, як щось міняє людей, адаптивну поведінку і т д. Так буде значно ефективніше.

Відчувається, що у вас багато напруги і тривоги в даній темі, думок з ознаками навʼязливості, які йдуть по колу. Тому, наполегливо рекомендую працювати з психотерапевтом, щоб розслабитися і насолоджуватися молодістю, а не хвилюватися і тиснути на себе. Таке враження, що за вами хтось женеться, ви треба спішити, бо за декілька днів мусите обрати партнера, з яким змушені будете прожити ціле життя.

Постарайтеся розслабитися і відкласти питання визначення орієнтації. Живіть собі спокійно своє життя, а коли на вашому шляху зустрінеться людина, яка вас привабить, зʼявиться взаємна симпатія, то проживете свій досвід, зробите з нього висновки, відчуєте себе і свої потреби, бажання. Головне, щоб все було невимушено і природно.

Ви абсолютно точно, не повинні, та ще й обовʼязково, ні з ким знайомитися, а тим більше змушувати себе до якогось досвіду. Очевидно, якщо ви цього не будете хотіти, не буде симпатії і потягу, то цей досвід буде негативний. І справа не в орієнтації, а в примусі.

Про які саме спогади і забуті емоції ви говорите? Якої події вони стосуються?
Які у вас стосунки з батьками? Які стосунки в батьків між собою?

Відредаговано автором 15-02-2025 19:12:55

Якщо в дитинстві прожили сексуальні домагання, то це обовʼязково на роботу психологом. Я вам співчуваю стосовно такого болючого досвіду. Це не та тема, з якою можна справлятися за допомогою перегляду відео чи пошуку інформації.
Саме цей досвід міг спричинити такі ваші страхи стосовно чоловіків і сумніви щодо орієнтації.

«Хочу розібратися з цим та розв'язати ще одне питання, яке стосується мого внутрішнього світу та гармонії з собою, тому, іноді я прикладаю велику увагу цьому питанню.» - я вас розумію, але це не питання, яке можна вирішити поспіхом. Трава не почне рости швидше, якщо ви її будете смикати. Потрібен спокій і час. Не вирішуйте дане питання, поки не пропрацюєте з психотерапевтом травматичний досвід.
Чим більше напруги, тим більший ризик прийняти не правильне рішення, не зрозуміти і не почути себе.

У ваших текстах багато інтелектуалізації, але майже немає згадок про власні почуття та тілесні відчуття. Це може свідчити про механізм захисту – спосіб захистити себе від глибокого контакту з болісними переживаннями від досвіду травми, про який ви розповідаєте досить відсторонено, ніби про щось чуже. Ви згадували, що намагалися повернути собі емоції, але це не вдавалося, і що ваш досвід травми, хоча і не сильно вас «ранив», залишив слід у вигляді замороженості. Ця замороженість (дисоціація) – поширена реакція психіки на пережитий біль. Вона дозволяє вам функціонувати, але віддаляє від власних відчуттів. Так, свого часу це могла бути необхідна адаптація — дисоціюватись від болю, бо з ним важко було впоратись, але кожна адаптація має свою ціну. Те, що колись було вашим захистом, з часом може стати перешкодою для контакту з собою. І можливо, саме там – у цьому замороженому досвіді – є ключ до ваших почуттів і до розуміння себе.

Помітила, що ви пишете про навʼязливу манеру роздумів/думок: ідеї, що ви повинні спробувати бути з хлопцем, страх, що ваша орієнтація може бути навʼязаною. Як часто ці думки з вами? Чи відчуваєте ви, що можете їх зупинити, чи вони повторюються та виснажують? Нав'язливі думки можуть бути частиною обсесивно-компульсивного паттерну, де бажання "знати напевно" змушує вас шукати відповіді через логіку, а не через відчуття. Але орієнтація – це не про раціональність, а про близькість, комфорт і ваше відчуття себе у стосунках.

Ви також згадуєте про збудження як до чоловіків, так і до жінок, але чи це однакове збудження? Якщо спробувати відкласти ідею статі партнера, що для вас важливо у стосунках з іншою людиною: тепло, довіра, безпека, контакт, підтримка?
При тому, що ви розмірковуєте про варіант того, що можете мати нетрадиційну орієнтацію, все ж зазначаєте, що вам не по собі, коли вас оцінюють жінки. Що саме ви маєте на увазі? Це дискомфорт від уваги, від самої ідеї оцінки чи від почуттів, які ця увага може викликати? Чи це пов’язано з відчуттям своєї недостойності, про яке ви писали? І що це для вас означає - недостойність?

Хочу ще звернути більше увагу на згадану вами думку «спробувати з чоловіком, щоб зрозуміти», подумайте: як на вас вплине досвід близькості, якщо він відбудеться не з бажання, а з примусу? Що тоді станеться з усіма вашими почуттями: страхом, тривогою, злістю, небажанням?

Ще ви розмірковуєте про те, що "гетеросексуальні люди не будуть задаватись такими питаннями". Та хочу зауважити – люди різні. Існує різноманіття орієнтацій: гетеросексуальність, гомосексуальність, бісексуальність, асексуальність та інші варіанти, які є природною частиною спектра людської сексуальності. Деякі гетеросексуальні люди можуть відчувати потяг до своєї статі – це не робить їх іншої орієнтації, а говорить про спектр людських почуттів. Світ набагато ширший за дві крайнощі, і ваша дослідницька позиція абсолютно природна.

Ваш пошук відповідей є глибоким і важливим, але, можливо, найцінніші відповіді знаходяться не у думках, а у ваших відчуттях, у тілі, у тому, як ви реагуєте на людей і контакт з ними. І в тому, як ви самі хочете до себе ставитися – з повагою, бережністю і без примусу.

Тому що це травматичний досвід, який згодом може давати в знаки в неочікуваних ситуаціях, деструктивно впливати на різні сфери життя. Ймовірно, ваші тривоги і сумніви, навʼязливі думки, невротичне збудження теж повʼязане з тим, що ви пережили. Поки ви цього не пропрацювали, ви не зможете спокійно в розслаблено підійти до теми власної сексуальності, щоразу будете отак сумніватися, чи ви дійсно зараз хочете чогось з цією людиною, чим саме реагуєте романтичним, сексуальним потягом чи травматичним досвідом.

Не важливо, чи ви гетеро, чи лесбійка, чи бі, сексуальність (на кого б не була спрямована) не має бути повʼязана з тривогою, напругою, страхом та ін.

Як написала колега вище, з вашої розповіді відчувається багато раціоналізації, інтелектуалізації, що може свідчити про такий спосіб захисту вашої психіки. А сексуальність - це не про раціональне, а про спонтанність, розслабленість. Не думки, а проживання моменту тут і тепер. Тому вам на роботу з психотерапевтом, бо вам не вдасться пізнати по справжньому свою сексуальність, допоки ви на неї дивитесь через призму болючого досвіду.

Коли в ситуаціях спілкування з потенційним романтичним партнером чи партнеркою, виринають емоції, які стосуються не ситуації, що відбувається в актуальний момент, а ситуації болючого досвіду в минулому. Це несвідомий неконтрольований процес.

Головне, щоб ви зрозуміли, що спочатку потрібно впоратися з минулим, а тоді здобувати досвід романтичних стосунків, експериментувати, досліджувати власну сексуальність.

На жаль, не всі психологи працюють однаково, і трапляється, що висновки робляться передчасно або однобоко. І ваша реакція на слова психолога цілком зрозуміла. Адже це прозвучало як спроба звести все ваше «Я» до однієї події, ніби це все, що вас визначає. Це справді відчувається як знецінення. Ваше роздратування — є цінним сигналом. Сигналом про те, що ви відчуваєте, що є щось більше, ніж просто відбиток цього болісного досвіду. Навіть якщо травма вплинула на ваше сприйняття себе, це не означає, що вона визначає вас чи вашу особистість повністю або «пояснює» вашу орієнтацію. Ваші почуття мають право бути такими, як вони є, незалежно від їхнього походження.

Хочу сказати вам важливу річ: ваша травма — це частина вашої історії, але не вся історія. Вона не має права вирішувати, хто ви, але й ігнорувати її теж неможливо.

Тому, я погоджуюся з колегою, що робота з психотерапевтом може бути корисною, оскільки пережитий вами травматичний досвід відчувається у всьому, про що ви пишете тут: ваші думки, почуття, сумніви, реакції. Цей досвід як тінь, проступає у ваших роздумах і відчуває, що ця історія має великий вплив на вас. Тут дійсно можна говорити про реагування травмою (через травматичний досвід).


___Спробую одразу пояснити весь цей процес___

Травма — це психічна рана, яку залишає досвід, що був надто болючим, страшним або непосильним для опрацювання психікою у момент його переживання. Вона виникає, коли наша психіка не в змозі впоратися з тим, що сталося.

Прояви подібної травматизації можуть бути різними: від замороженості почуттів, уникання певних тем або ситуацій до нав’язливих думок, тривоги чи тілесних реакцій. Це не означає, що людина «зламана» чи «неправильно реагує» — це означає, що психіка захищається найкращим способом, який змогла знайти у той момент.

Також варто розуміти, що у кожного буде своя реакція на травму, бо це дуже індивідуальний процес. Те, що для однієї людини може стати глибоким потрясінням, для іншої — лише важким епізодом. І навпаки, іноді неочевидні події можуть залишити глибокий слід.
Так само і вплив травми на життя — індивідуальний. Для когось вона може формувати страхи чи патерни у стосунках, а для когось — викликати сумніви, пошук відповідей або потребу глибшого розуміння себе.

Коли ми кажемо, що реакція йде через травматичний досвід, це означає, що наші відчуття, думки чи поведінка Тут і Зараз частково чи повністю формуються під впливом минулого болісного переживання. Тобто людина, реагує не відповідно до актуальних подій.

Наприклад:
- Людина може припинити їздити на автівці після ДТП. Це класична реакція уникання — психіка асоціює машину з болем і небезпекою. Хоч і не кожна поїздка небезпечна, та тіло і розум реагують так, ніби небезпека існує завжди.
- Неприязнь чи тривога до незнайомої людини, через схожий тембр голосу чи стиль одягу кривдника. Мозок “поєднує” подібні сигнали з минулим болючим досвідом. Об’єктивно ця людина нічого не зробила, але тіло і психіка реагують тривогою, бо певні речі нагадують минулу загрозу.
- Паніка або страх при вигляді собаки після нападу в минулому. Це реакція через тригер — звук, образ або навіть запах запускають автоматичний цикл реагування і відправляє нас в регрес. Об’єктивно ця собака не загрожує зараз, але для тіла сигнал небезпеки реальний.
- Перевірки партнера через досвід зради у минулих стосунках. Психіка намагається запобігти болю, який був пережитий раніше. Теперішній партнер може бути чесним і не робити взагалі нічого, щоб змусило виникнути подібні підозри, але тіло живе у минулому досвіді втрати довіри.
- Якщо на радість або гордість за досягнення дитина чула: "Не хвалися, це некрасиво" — у дорослому віці виникає сором за свої успіхи або страх бути відкинутим за свою радість. Або, Якщо за прояв гніву було покарання: "Злися — значить поганий" — людина може "вимкнути" злість, але натомість мати пасивну агресію або підкорятися там, де потрібно захистити себе.

Все це є реакціями непропрацьованої (непрожитої травми). Травма змушує нервову систему жити у режимі постійної загрози. Вона не "перевіряє", чи справді ситуація небезпечна — вона реагує так, ніби загроза вже відбувається. Такі реакції є автоматичними, емоційними, і часто нераціональними щодо дійсної ситуації, тому здаються нелогічним: ми можемо розумом розуміти ситуацію, але тіло й емоції реагують інакше.

Психіка ніби застряє у досвіді минулого, переносячи його на теперішнє, навіть якщо умови змінилися. Це не про "вигадку" чи "перебільшення", а про незавершену реакцію організму на біль та небезпеку, яка колись була реальною. І тому робота з травмою — це не стирання минулого, а повернення собі права жити у теперішньому, де можна побачити реальність без старих страхів.

Ось чому це називають травматичною реакцією: вона більше про минулий досвід, ніж про теперішній момент. І саме тому робота з травмою полягає не лише в аналізі події, а й у дослідженні того, як вона живе всередині — у відчуттях, реакціях, уявленнях про себе та світ.


___продовження далі___

___ Продовження___

Ваші слова: «Я думаю, що все неправда, що це все гра, що я собі це пов’язала» звучать як типовий наслідок травми — сумнів у власній правді, у праві на власні почуття. Це не дивно, бо під час насильства людина втрачає контроль над своїми межами (думками, почуттями, діями, тілом), а іноді — над самим відчуттям реальності. Тому після травми так часто з’являється відчуття: «Я не можу довіряти собі. А раптом я все собі придумала?». Травма буквально навʼязує ідею: «Те, що ти відчуваєш, не має значення».
Тому цілком зрозуміло, чому зараз вам так важко повірити у свої почуття. Але те, що почуття виникають — означає, що вони справжні. Ви маєте на них право, незалежно від того, що вам довелося пережити.

Часто люди отримують травматизацію через патерни поведінки стосунків у сімʼї, які були присутні у дитинстві і це має значний вплив на формування особистості і те, як людина буде реагувати у дорослому житті. І ваша згадка про стосунки з батьками, де ви сказали, що «бачите в них дітей», наштовхує на роздуми про те, наскільки взагалі надійні були “батьківські” фігури у вашому житті? Що вони вклали у вас?
Іноді, коли ми були змушені рано «дорослішати» поруч із батьками, стати тими, хто більше дає, ніж отримує, обмежувати чи забороняти собі щось (в тому числі почуття), то це може впливати на те, як ми пізніше сприймаємо близькість, турботу і довіру. Якщо у стосунках із важливими фігурами було більше обов’язку і обмежень, ніж підтримки, це могло навчити вас ставити потреби інших вище за свої, відчувати себе відповідальною за емоції інших і губити себе у цьому всьому.

Тому ваша внутрішня напруга у темі орієнтації може бути не стільки про орієнтацію як таку, скільки про сам дозвіл на власні бажання, симпатії, вибір — без тиску «повинна» чи «зобов’язана».


Зараз ви у дуже складному процесі — знайти себе у просторі між болем, сумнівами та пошуком істини. Це важкий шлях, бо у вас є багато шарів: біль від травми, звичка сумніватися в собі, досвід «недостойності» та напруга від бажання довести собі «істину». 

І можливо, зараз найважливіше — дозволити собі трохи змінити фокус. Не шукати «істину», а слухати себе. Не воювати з сумнівами, а побачити, що за ними стоїть. Бо за ними стоїте ви — жива, чутлива, справжня. І не важливо, що там «правда» — важливо, що там ви.


І останнє: Ви заслуговуєте на підтримку. Працювати з травмою важко самому, і це не питання вашої сили чи слабкості. Це питання безпеки. Ви вже надто довго самі несли цей біль. І ваша злість на той "діагноз-печатку" — це теж голос вашого «я», який каже: «Я більше не хочу, щоб мене зводили до травми. Я хочу, щоб мене побачили цілком».
І ви маєте на це повне право.


P.s. Я могла пропустити якісь частини, бо важко охопити і дати повноцінну відповідь на таку кількість роздумів. Та сподіваюсь, ви знайдете щось корисне для себе у цих відповідях (як моїх, так і колеги).

Закриття базових потреб — це справді важливо, але далеко не все, адже окрім дому, їжі та одягу батьки мали б дати більше:
- Безумовне прийняття. Відчуття, що вас люблять і цінують не за досягнення чи правильність, а просто за те, що ви є.
- Емоційна підтримка. Здатність бути поруч із вашими почуттями, визнавати їхню важливість і навчити вас розуміти себе.
- Безпека та захист. Впевненість, що поруч із ними вам нічого не загрожує і що світ може бути місцем, де можна жити без постійної тривоги.
- Повага до ваших меж. Розуміння, що ваші «ні» та ваші почуття мають значення, навіть якщо вони незручні чи неочікувані.
- Приклад здорових стосунків. Можливість бачити, як можна вирішувати конфлікти без знецінення, як просити підтримку і як проявляти любов.

Але ви також уже бачите, що отриманої основи недостатньо для внутрішнього відчуття цілісності. У ваших словах звучить більше — потреба зрозуміти себе глибше.

Ви прийшли до цінного усвідомлення, що варто помічати свої автоматизми та намагатися зрозуміти їх. І ви вже робите це — ви помітили, як легко ставите власні потреби на паузу заради інших. Цей автоматизм — не просто поведінка, він має свою історію. І, можливо, ваша потреба відійти від спілкування та зануритися у внутрішній світ — це якраз спроба дістатися до кореня цього механізму. Запитати себе: чому це відбувається? Яка потреба чи яка частина вас живе під цим автоматизмом? І які почуття є справжніми, автентичними? Це глибокий процес, і він рідко буває швидким. Ви рухатиметеся ніби шарами — крок за кроком, відкриваючи те, що лежить під поверхнею.

Водночас важливо пам’ятати: всьому свій час і своє місце. Вміння поставити проблему "на стоп" — це теж навичка турботи про себе, особливо коли сил недостатньо. Це не втеча, а спосіб дати собі ресурс. Головне — повернутися до цього питання тоді, коли будете готові.

І нарешті — вам не потрібно нести все це самій. Ви заслуговуєте на підтримку. Сподіваюся, у майбутньому ви знайдете того терапевта, з яким почуватиметеся у безпеці. Там, де вас побачать не через призму болю, а цілісно — вас справжню.