Що робити, якщо стосунки з сестрою зайшли в глухий кут, а щиро поговорити вона відмовляється

Доброго дня.

Чи є для мене якась рада, як поступати, щоб дров не наломати.

Що саме в цій ситуації для вас означає не наламати дров?
Також багато пишете про те, що самі допомагали сестрі, без її прохань. Але мені це виглядає як порушення кордонів сестри, сприйняття її як нездатної дати собі раду.

На протязі довгих років я власним прикладом старалась показати, як хотіла б спілкуватись, допомагала, займалась маленькою дитиною, поки вона шукала роботу, щоб стати на ноги.

Чи правильно розумію, що ви таким чином не отримували того, чого хотіли, тобто такого ж ставлення у відповідь? Давайте тоді подивимося, а що тоді ви отримували від цих стосунків, раз багато років продовжували робити те саме, а воно не працювало?

Але я не відповідала тим самим, бо боялася втратити стосунки (ми ж сестри), бо не хотіла прикрості мамі робити.

Що для вас означає втратити стосунки з сестрою? Лише прикрість мамі чи ще щось? І варто подивитися, які були стосунки з батьками? Як ви взагалі будуєте стосунки з людьми? Чи не намагаєтеся заслужити їх любов? Схоже, що ви намагаєтеся догоджати, щоб з вами зберігали стосунки. Тому що тут можна припустити, що у вас наявний сильний страх бути залишеною. Якщо це так, то варто звернутися до психолога, системно пропрацювати це питання.

Доброго ранку!
Те, що Ви людина емпатійна і вмієте прощати - величезний плюс Вам. І те, що забрали своїх рідних у безпечну зону, також, бонус Вас за Вашу щирість та людяність, але... У цій всій історії є один маленький, але дуже суттєвий нюанс - це Ваше дитинство. Запитаєте чому? Справа в тому, що коли в дитинстві ми недоотрмуємо любові, ми несвідомо, всіма своїми діями та вчинками намагаємося весь час бути "хорошими". І це відбувається автоматично. Бо така
"програма" записувалася, швидше за все, тоді, коли
Ви були маленькою дівчинкою і ніяк не могли второпати, чому батьки не дають того тепла, на яке кожна дитина має права. Так працює психіка дитини, що вона ніколи не звинувачує нікого, окрім... Себе самої. Дитині здається, що то вона якась не така, не так себе поводить, а от якщо почне турбуватися про всіх, всім допомагати, її обов'язково полюблять!
Власне, що сталося, як на мене, і з Вами.
Ви до цих пір живете в тих самих дитячих установках, про які навіть не здогадуєтеся. Але ж і Ви і Ваша сестра вже давно виросли і маєте самі турбуватися про себе та свої родини. А що виходить? Що своєю постійною материнською сліпою опікою Ви не лише не допомагаєте сестрі, а лише її та її дітей розбещуєте і робите ще більш черствими та егоїстичними.
І все б нічого, от зрозуміли, що неправильно себе поводите і почали все робити по іншому... Але... Все не так просто. Насправді, можна докладати неймовірні зусилля щоб помінятися, та все одно, на рівні рефлексів, Вами стануть керувати от ті самі несвідомі установки до тих пір, поки вони не будуть трансформовані в нові, зрілі, вже дорослої людини, а не дитини, яка буде страждає без любові. Бо це рівень емоцій та почуттів, які змінюються лише тоді, коли ми глибинно пропрацьовуємо свої, як це не дивно, дитячі травми.

Відредаговано автором 24-01-2025 11:15:16

Судячи з написаного вами, ваша сестра займає щодо вас споживацьку, тобто по суті дитячу позицію. Отримує і не дає нічого натомість. Допомагаючи їй, ви підтримуєте таку установку, підтримуєте таку дитячу позицію.

Для мене не наламати дров - це не зробити якийсь дурний вчинок, після якого повороту назад не буде.

Чи правильно розумію, що ви в будь-якому випадку хочете зберегти стосунки. А чи хоче ваша сестра? Для стосунків потрібні двоє. Якщо все іде тільки з вашого боку, то це не є здорові стосунки.

мама емоційно протестувала і нічого з тим не робила

На мій погляд, ви у стосунках із сестрою поводитеся подібним чином. Чи готові ви робити у цих стосунках щось по-іншому, так, як не робили раніше?
Як уже написала вам колега, у вас працює установка "я буду хороша і мене полюблять". І вона іде з дитинства, з ваших стосунків з батьками. Її варто змінити на більш дорослу, на вміння будувати стосунки, де є баланс "брати-давати". Для цього не потрібно ставати черствою та егоїстичною, бо це інша крайність. Варто навчитися балансувати турботу про себе та про інших. І щоб виробити таку установку, змінити ту, що зараз є у вас варто попрацювати з психологом.

Из вашего текста чувствуется, что вы долго и много старались быть удобной, отзывчивой, всегда приходящей на помощь. И в ответ ждали того же. Но, увы, чаще всего, подход "я отдам последнее" не вызывает восторга у людей, а как раз наоборот- раздражение. Потому что потом приходит запрос на оплачу по счетам - я тебе помогала, теперь твоя очередь. Обидно, безусловно, и хочется помощи и поддержки, но ее нет.

На протязі довгих років я власним прикладом старалась показати, як хотіла б спілкуватись

И тут получается, что много лет вы пытались не замечать реальность - сестра другая, нет отношений тех, что вам хочется. А вы прикладывали силы там, где давно пора бы уже увидеть истинную картину и оставить попытки ломиться в двери, которые закрыты.
О чем сами и пишите

Від цих стосунків, коли я нічого не отримувала взамін доброго, я тільки мала надію, що вона колись це зрозуміє і оцінить.

Большое заблуждение ждать, что если кровные родственники, то все, значит надо любой ценой поддерживать отношения. Нет, не надо. Не всегда и не со всеми отношения можно выстроить хорошие.
Тем более вы описываете изначально нездоровые отношения в вашей семье (я про родителей).
И эти отношения по разному повлияли на вас с сестрой - она выросла более закрытая, вы стараетесь быть удобной и открытой.
Отношения всегда стоят двое. Если одна сторона прикладывает усилия, а вторая нет - это путь в никуда.
Поэтому стОит заняться своей жизнью, удовлетворением своих желаний и перестать тащить на себе ответственность за взрослых людей и их эмоциональное состояние, настроение и всем пытаться помочь. Вы не получите с этого ничего, кроме разочарования, обиды и ощущения пустоты. Лучше общаться с теми, кто оценит вашу открытость, доброту и желание поддержать и ответит взаимностью

Насправді, не тільки не потрібно ставати "черствою та егоїстичною", а навіть навпаки. Коли дитина себе поводить неправильно, Ви їй говорите, що та ж цукерка перед обідом зіпсує апетит? А якщо дитина продовжує капризувати, Ви робите так як вона хоче, їй на шкоду? Мабуть, що ні. І не тому, що Ви черства та егоїстична, а тому що всім серцем любите її і бажаєте їй здоров'я. Те ж само стосується і Вашої сестри. Навчитися виставляти свої кордони і не потакати забаганкам дорослої, розбещеної людини - це не шкодити їй, а навпаки допомагати, виховувати її.
Саме тому я і написала, що без повної трансформації дитячих установок Ви, навіть якщо вже будете знати як себе правильно поводити, просто, швидше за все, не впораєтеся без індивідуальної роботи з психологом. Адже, навіть зрозуміти різницю між вихованням і справжньою любов'ю та "черствістю і егоїзмом", розбещенням виявилося дуже складно. Бо до тих пір, поки у Вас будуть автоматично діяти дитячі установки та поведінкові моделі, які були навіяні, в тому числі, батьками - навести лад в своїй душі практично неможливо.
Якщо хочете перестати почувати себе розчарованою, ображеною, відторгнутою сестрою, я все ж раджу Вам індивідуальну консультацію. Тим паче, що зараз нікуди їхати не потрібно і пропрацювати свої проблеми можна в режимі онлайн, по одному із Месенджерів в телефоні. Все буде відбуватися так, як і при очній зустрічі. Зоровий контакт, в тому числі, що має неаби яке значення під час роботи.

Насправді, нічого особливого робити перед зустріччю з психологом і не потрібно. Бо психолог і потрібний для того, щоб дати Вам можливість не лише бути самою собою, висловити свій біль, свої почуття, але і допомогти стати по справжньому щасливою, змінивши кардинально сприйняття і себе, і своїх близьких.

Доброго дня!

Так як би говорила з стіною там, де хотілося б поради, підтримки. На протязі довгих років я власним прикладом старалась показати, як хотіла б спілкуватись, допомагала, займалась маленькою дитиною, поки вона шукала роботу, щоб стати на ноги. Потім вже її дорослий син мав проблеми і я знову взяла відповідальність за нього на свої і чоловікові плечі.

Здається, робили добро... про яке ніхто не просив. Але в ваших діях знаходила реалізацію певна потреба. Чи є у вас усвідомлення - яка потреба?

Моя допомога приймалась як належне без слова вдячності, але я цим не переймалась.

Можливо, даремно не переймались, як вважаєте сьогодні?

А коли мені прийшлось в безвиході попросити про допомогу, то вона відмовила, сказавши, що вона нікому нічого не винна.

Цікаво, що ви відчули в той момент?

З її боку я протягом років відчувала і різкість, критику, знецінення, грубі відповіді, нервовість.

І знову не прохідне питання - які емоції тоді відчували і що з ними робили? Куди їх спрямовували?

Чи тут вже все давно наломано.

Схожен, що саме так. Ви себе витрачаєте без будь-якого позитивного результату. Узяли на себе відповідальність не за своє(!) А чому так - потрібно розбиратись. Йтиметься про ваші мотиви, причому не лише свідомі, а ще й несвідомі.

Чи є для мене якась рада, як поступати, щоб дров не наломати.

Треба відкинути думку про "дрова", тобто про страхи - аби чогось не вийшло. І ПОЧИНАТИ жити своє життя для себе.Чи не варто нарешті?!

Ми різні

Так и есть. Это то, о чем нужно всегда помнить.
Вы - жертвенный эмпат, сестра - выраженный деструктивный и безмерно эгоистичный нарцисс, о чем свидетельствует следующее:

Сестра завжди промовчить, що б я їй не розповіла про себе. Так як би говорила з стіною там, де хотілося б поради, підтримки

Эгоизм+отсутствие эмпатии+сокрытие личной информации от недоверия и для безопасности.

А коли мені прийшлось в безвиході попросити про допомогу, то вона відмовила, сказавши, що вона нікому нічого не винна.

Типичное поведение нарцисса в подобной ситуации.

На мій аргумент, що я ж стільки їй допомагала, вона відповіла, що вона про це не просила

Нарциссы НИКОГДА не просят, а только НАМЕКАЮТ - чтобы человек предложил свою помощь САМ. Потому никогда и НЕ благодарят - "а за что?! я же не просила!" Потому и:

Моя допомога приймалась як належне без слова вдячності, але я цим не переймалась

З її боку я протягом років відчувала і різкість, критику, знецінення, грубі відповіді, нервовість

Ніколи не знаєш яке слово їй не сподобається

Все вышеописанное - это именно про выраженный нарциссизм.

Каже, що ще невідомо хто скільки поживе, що він всіх переживе

Если такой же нарцисс, как и она - так и есть. Эти эгоисты живут долго и как правило переживают ВСЕХ, особенно тех, кто за ними рьяно ухаживает. Так что делайте выводы.

З сестри не хочу робити монстра. Як зрозуміла з відповідей психологів - усі дороги ведуть у дитинство. Вона по-своєму тримає оборону від життя). "Бий, тікай, замри"

Монстра и не нужно делать, она им уже родилась)
И корни НЕ в детстве. Ошибка так думать. Но к сожалению, психологам свойственно видеть проблемы ВСЕХ именно в детстве.
Но у части людей, нарциссов, например (которых к слову 10% населения по статистике, а на самом деле, конечно же больше - потому что статистика учитывает только тех, кто обращается за помощью или на диагностику, но ведь это делают далеко не все), нарушения ВРОЖДЕННЫЕ и они с самого детства ведут себя деструктивно. И их особенности видны уже как минимум с 5!!! лет. Мой опыт это только подтверждает.
Тем более, что родители у вас обоих были одни и те же, а поведение, как мы видим совершенно РАЗНОЕ:

Вона весь час в претензії до батька за важке дитинство (не заперечую, але я відпустила своє важке дитинство)

Так что, повторюсь, дело бывает НЕ в детстве.

Сестру завжди вважала за кращу, здібнішу, розумнішу. Вона була у мене на такому прийнятому мною ідеалістичному п"єдестальчику справедливо і без заздрості

Уверен на все 100%, что это "возвышение" произошло НЕ без участия самой сестры - она его инспирировала сама, это дело ее рук.
Нарцисс умеет это делать мастерски, причем даже без особых усилий. На уровне инстинкта. Причем с раннего детства.

Треба теж стати черствою і егоїстичною. Але чи принесе мені це задоволення?

Зачем?! Нарочито притянутый за уши вывод - для бОльшего контраста. Тем более, что если природой не дана подобная черствость и эгоистичность, как дана нарциссам и психопатам, то и не получится их реализовать, особенно эмпатичным людям.
Но вот этот вот способ:

Всередині мене втрачається емоційна близькість і тепло, з"являється холодок і свідоме контрольоване дистанціювання

который выработался инстинктивно, вполне действенный и реалистичный. Холод и дистанция с подобными - самое то.

Я весь час розрулюю психологічні напруження між ними. Сама весь час в нервах

А кто Вас посвятил в "миротворцы"? Мама?

Переконую її, що треба розмовляти

Зачем?! С нормальным, обычным человеком (невротиком, так как истинно здоровых единицы) разговаривать МОЖНО и даже НУЖНО.
Но с нарциссом - глупо, бессмысленно и ДАЖЕ противопоказано.
Догадываетесь почему?

Але вона каже (кричить), що взагалі не варто розмовляти, бо це викликає ще більші проблеми

И она таки ПРАВА. Только Вы НЕ услышали.

На протязі довгих років я власним прикладом старалась показати, як хотіла б спілкуватись, допомагала, займалась маленькою дитиною

Это Вы делали ради МАМЫ:

Це було для мене дуже боляче. Але я не відповідала тим самим, бо боялася втратити стосунки (ми ж сестри), бо не хотіла прикрості мамі робити

Но КАКОЙ ценой?

І так на протязі всього життя завдяки своїй емпатії, я не чекала на просьби, а сама здогадувалась як і чим треба допомогти

Супер!)) какая же Вы удобная для нарциссов. Я думаю, они должны Вас искать специально - для дополнения)
Кстати, если Вы не знали, эмпат - ПЕРВАЯ жертва нарцисса.

Сестру завжди вважала за кращу, здібнішу, розумнішу. Вона була у мене на такому прийнятому мною ідеалістичному п"єдестальчику справедливо і без заздрості.

У ваших відповідях відкривається багато корисного для розуміння того тупика, в який ви зайшли.
У мене уточнення - з чиєї подачі у вас сформувалась ідеалізація сестри? За яких обставин?
Якщо її вважали за кращу, здібнішу, розумнішу, то себе, відповідно, якою вважали?
Ось на таких викривлених і не виправлених батьками порівняннях, приспускаю, і сформувався сценарій, коли ви обслуговували потреби сестри, маючи мотив щось їй продемонструвати, щось від неї отримати. Як думаєте, що лежало в основі вашої поведінки?
Зауважу і це важливо - я не схильний ставити діагнози і навішувати ярлики ні на кого. В цьому немає ніякого сенсу, особливо коли психолог ані з вами, ані з вашою сестрою не працює як спеціаліст.

Аж поки вона не вийшла заміж і не почалися дивні випади знецінювання, неповаги. Коли взвгалі зашкалювало,то я пробувала сказати про те, що мені боляче. Але у відповідь чула, що я злопам"ятна. "Все, вже "проїхали", живемо далі, а ти повертаєшся і колотиш".

Тут важливо не лише характер сестри розглядати. Для вас доречно бачити ситуацію цілісно, включно із вашим внеском у стосунки і подальшим результатом. А він, напевно, і не міг бути іншим, бо в парі ВИ-СЕСТРА одна сторона була іншою піднесена на недосяжний Олімп. Власне, був створений культ особистості сестри. І як і усякий інший культ, він призвів до знецінення "божеством" простих смертних.
На кому відповідальність в такому разі? Спробуйте відповісти про свою частку цієї відповідальності.

Сьогодні вважаю, що даремно не переймалась невдячністю з боку сестри і зараз ніколи б на себе не взяла тієї відповідальності, яку мала.

Ще одна неприємна сторона - ви фокусуєтесь геть не на тому, що може вам допомогти усвідомити і прожити розчарування. Мова йде не про вдячність, до біса вдячність; ви несвідомо продовжували підставлятись і приносити дари на вівтар того самого "божества". Ви служили йому, А НЕ СОБІ(!)
Якби ще тоді вам вдалося прибрати ШИРМУ викривленого розуміння родинних зв'язків, обов'язків між рідними і тому подібного, то змінився б на краще ваш особистий сценарій життя.
До речі, у вас є власні діти, щось я не зустрів в темі згадку про них?

Треба якось починати жити своє життя для себе.

Цілком вас підтримую у цьому прагненні і бажаю успіху!)

Відредаговано автором 25-01-2025 10:50:08