Адаптація на роботі…

Доброго дня, Галино!

Зараз сижу з почуттям провини і невизначеності, що час іде, а я не задіяна.

Якби я ставав у батьківсько-менторську позицію, я б звернув вашу увагу ось на що. Почуття провини в даному випадку надумане, адже це відповідальність вищого керівництва ставити завдання, націлювати, озвучувати власні очікування від вас.
Ви нікому не заподіяли шкоди, щоби з'явилось відповідне почуття. Тому викиньте з голови і так далі і тому подібне...

Але я ж не батько вам. Тому зверну увагу на інше. На вашу звичну модель проявляти себе у відповідальних відносинах(!) Тобто вам, очевидно, властиво

намагалась випригнути зі штанців, щоб оцінило керівництво і собі доказати, що я не нікчема.

Йдеться про сумніви у власній цінності як гарного фахівця.
Пригадайте, звідки і від кого могла закластися в характері така риса?

Наступне. Звернув увагу на цей момент -

Розумію, треба було раніше набратись наглості, не капати на мозок , що роботи багато

Як на мене, то не про нахабство. Для високих і якісних результатів в роботі потрібен конструктивний та дієвий підхід. Дотримуватись його буде і відповідально, і доречно. А реалізувати його на практиці може людина, яка впевнена в собі(!)
Вона озвучує своє бачення, подає пропозиції, аргументуючи їх фактами і розрахунками. І не бачить при цьому в своїх діях ані нахабства, ані випрошування.

Тому раджу звернутись до психолога, аби розібратись з дуже важливими питаннями, як от: почуття самоцінності, схильність до надмірного хвилювання через оцінку власної кваліфікації і результатів роботи, стресостійкість та деякі установки, що призводять до виснаження.
Вам реально можна допомогти. Знадобиться на теперішній час, і знадобиться на майбутнє.

Галина, вітаю!

Не зовсім розумію питання, що вас турбує. Тому певно просто відображу те, що чую і читаю у вашому тексті.
Перша робота вас виснажила і ви хотіли щось доказати, не відчуваючи себе нікчемою. А тут в другій роботі можливо і важливо побути нею. Ви ніби боретесь проти себе і тоді робота стає важливішою ніж ви… Чому так?
Як ви самі до себе ставитесь? Як оцінюєте себе чи чекаєте оцінки та схвалення від інших? Інші можуть просто вас використовувати у своїх цілях, експлуатуючи вас, що і відбулось на жаль…

У вас є певне розщеплення між нікчемою і супер-працьовитою виконавицею, проте якщо ви обираєте одну, інша чекає свого часу щоб проявитись. Спробуйте їх обох визнавати і знаходити потрібний баланс, що допоможе спокійно нормально жити та працювати!

Вам не треба боротися зі своїми прогалинами, бо коли ми боремось ми їх не приймаємо, а так змінитись дуже важко. Ви порівнюєте себе з іншими людьми, а це глухий кут. Порівнюйте себе теперішню і себе минулу, зростайте у своїх висновках, досвідах, реакціях.

Боятись нового - це природньо, так само як відчувати десь себе нікчемою, проте це не вся ви, а лише якась залежна маленька частинка, яка потребує прийняття та любові, а не засудження та сорому. Ви зробили правильні висновки, але в них немає емпатінйого відношення до себе, а цього я вам щиро бажаю 🙏❤

Добрий вечір, Галина!

Причина ще зі школи. В колективі мене не приймали. Була білою вороною.
Це дало свій відбиток на мою соціалізацію
Мене не приймали тоді, а зараз я сторонюсь і відмежовуюсь від інших. Про мене ніхто нічого не знає= я потенційна загроза в колективі, бо від мене не знаєш чого очікувати. Мене не приймають

З цим бажано попрацювати на психотерапії, щоб дитячі психотравми нарешті відпустили і НЕ тягнулись в тепер, а залишились в минулому. Бо буде повторюватись з разу в раз.

Я не знаю, чому я панічно боюсь керівників
Не можу говорити на рівних, почуваю себе залежною від них. Може знов через те, що батьки багато чого за мене вирішували, а не я в дитинстві

А хіба коли за тебе вирішують батьки, ти від них в цей момент не залежиш?!
І багато буде віри В СЕБЕ при цьому?
Коли за мене це роблять = НЕ ВІРЯТЬ в мене, що я впораюсь, НЕ довіряють.
Яка може бути впевненість?
І ось це:

Я дуже старалась себе показати. По факту намагалась випригнути зі штанців, щоб оцінило керівництво і собі доказати, що я не нікчема

прямий наслідок подібного виховання. Бо Ви намагаєтеся довести САМЕ БАТЬКАМ, щоб ВОНИ оцінили (всередині Вас) Ваші можливості. Бо коли роблять за когось - ЗНЕЦІНЮЮТЬ можливості людини.

Я дуже старалась себе показати. По факту намагалась випригнути зі штанців, щоб оцінило керівництво і собі доказати, що я не нікчема.

сижу з почуттям провини і невизначеності, що час іде, а я не задіяна.

Це про одну і ту ж проблему, що вам наче треба показувати себе, щось комусь доказувати. Через це ви просто не можете спокійно насолоджуватись тим, що маєте. В інших сферах життя теж так?

багато чого робили вони замість мене, тепер розумію, що маю багато прогалин в своєму характері. Я не звинувачую їх

А чому б трохи не позвинувачувати? Але і в проявах своїх почуттів ви показуєте себе з найкращої сторони. Чи можете ви собі дозволити побути іноді злою, розчарованою, невдячною? Не виправдовуючою очікування інших? Як нормальна людина.

1. Причина ще зі школи. В колективі мене не приймали. Була білою вороною.
Це дало свій відбиток на мою соціалізацію
Мене не приймали тоді, а зараз я сторонюсь і відмежовуюсь від інших. Про мене ніхто нічого не знає= я потенційна загроза в колективі, бо від мене не знаєш чого очікувати. Мене не приймають. З людьми з інших колективів на роботі мені легше завести навіть дружбу
2. Страх самозванця, що я не дотягую до рівня того, ким заявляю , що є. Чому так- я можу себе добре презентувати, але в грі «в довгу» я здуваюсь, як мʼяч. Мені тяжко в постійному навантаженні на роботі. Треба час на подумати там де треба продуктивність і діі
Я боюсь , що в мені розчаруються .

Дуже жаль, що ви це переживали і так травмувалися. Мені знайомі такі почуття, був схожий досвід. Це все можна змінити завдяки психотерапії, якщо задатися ціллю.

Я не знаю на що злитись на батьків, мені вже 36… я сама винна…
Вони для мене дуже багато зробили і роблять … я їм щиро вдячна і вони моє багатство і підтримка 🙏
Да, але проблема є і складно мені її вирішувати, злість на них ж не вирішить проблеми

Злитись на батьків Є за що. За те, що НЕ давали бути самостійною, що НЕ вірили в Вас і робили ЗА Вас.
Але Ви боїтеся це визнавати, бо існує певний внутрішній конфлікт.
А злість насправді дуже КОРИСНЕ почуття, яке допомагає людині відстоювати!!! себе - свої інтереси і кордони.
З чим у Вас і проблеми:

невміння впевнено відстоювати кордони, не погоджуватись з тим , що не подобається, протистояти до кінця. Іти на конфронтацію, це моя проблема

Та надає енергію і силу - перетворюючись на так звану "спортивну злість". Спортсмени тому й досягають своїх рекордів, бо мають цю злість. Без неї не зробили б нічого.

Мій страх в тому , що Інші бачать в мені 30+ підлітка , а не дорослу жінку

Ви насправді навіть ще НЕ підліток, а дитина, бо НЕ пройшли психологічну СЕПАРАЦІЮ від батьків, що проявляється зараз навіть в їхній ІДЕАЛІЗАЦІЇ. Бо підлітки принаймні дивляться на своїх батьків вже з КРИТИКОЮ, на яку Ви ще НЕ здатні. Тобто не маєте обєктивного погляду, а лише ДИТЯЧИЙ - ідеалізований.
Тому і перенос на психолога 100% буде:

І от як вибирати психолога, щоб не робити перенос, що він/ вона мій тато чи мама

Обов'язково. Саме через цю психологічну незрілість.
Але з часом він пройде. І психологи допоможуть в цьому. Бо Вам не батьки.

І от як вибирати психолога, щоб не робити перенос, що він/ вона мій тато чи мама

Ніяк, поки. І розчаровуватися прийдеться, бо батьківської фігури з психолога не вийде. Як підлітки розчаровуються у батьках, коли дорослішають. Але грамотний психотерапевт буде з вами поруч і зможе допомогти пережити всі кризи на шляху дорослішання, що батьки часто не здатні зробити.
У вас хороші, люблячі батьки. Це чудово. Але багато з чим, у вашому вихованні, вони потерпіли невдачу. Бо вони просто люди, чиї можливості обмежені їх власним досвідом. Тим, як їх виховували батьки, обставинами життя, коли ви були дитиною.

Я спробувала аналізувати, чому йду в нове:
1. Причина ще зі школи. В колективі мене не приймали. Була білою вороною.
Це дало свій відбиток на мою соціалізацію
Мене не приймали тоді, а зараз я сторонюсь і відмежовуюсь від інших. Про мене ніхто нічого не знає= я потенційна загроза в колективі, бо від мене не знаєш чого очікувати. Мене не приймають. З людьми з інших колективів на роботі мені легше завести навіть дружбу

Як бачимо, ваші, Галино, думки і спогади наводять на висновок, що джерела сьогоднішных проблем містяться в дитинтсві(!) В тому періоді, коли формувалось ваше сприйняття себе. "Біла ворона" - наче вона приречена завжди бути осторонь групи, бо виділяється, бо не схожа на решту.
До речі, чим саме ви відрізнялись від ровесників?

Багато років назад переживання себе "іншою і не прийнятою" сформували установку на подальше життя

зараз я сторонюсь і відмежовуюсь від інших. Про мене ніхто нічого не знає= я потенційна загроза в колективі, бо від мене не знаєш чого очікувати.

Однак ця установка, точніше, слідування нею, відчутно шкодить вам і псує життя. Тому її варто переосмислити і віднайти новий мотив на основі ПРИЙНЯТТЯ своєї унікальності і неповторності. Що ніяк не пов'язано зі страхом відчуження, відсторонення та самотності(!)

Чим це корисно? Та, відомо, чим - так ви розірвете давній сценарій
уникнення дитячих переживань "білої ворони", раз у раз доводячи новим людям, що ви не біла ворона -

З людьми з інших колективів на роботі мені легше завести навіть дружбу

Відредаговано автором 07-01-2025 10:18:41