Як хвалити дитину?
Самооцінка та впевненість в собі Батьки й діти
У статті
У мене в дитинстві хвалили мало. Принаймні, мені так здавалося. Це було дуже образливо. І вдвічі образливіше тому, що моїх двоюрідних брата та сестру в моїй присутності хвалили набагато частіше. А вони й училися, і поводилися — гірше. Втім, ті слова похвали, які я чула — і на свою, і на їхню адресу, все одно здавалися якимись не такими. Радості від них було мало. Навпаки, відчувалося якесь незрозуміле напруження.
Похвала — справа дуже важлива, але й досить тонка. Зараз, під впливом американської моделі виховання, багато молодих батьків активно хвалять своїх дітей. Можливо, намагаються компенсувати свій власний брак похвали в дитинстві. А можливо — турбуються за майбутню самооцінку своєї дитини. У будь-якому разі думка, що похвала — панацея від усього, — помилкова. Адже якщо неправильно користуватися цим інструментом, можна суттєво нашкодити самооцінці дитини та стосункам із нею. Тому важливо знати основні правила похвали.
Хвали, але не нашкодь
Як ми зазвичай хвалимо дітей? Кажемо, наприклад: «Який ти молодець!», «Хороший хлопчик (дівчинка)!», «Ось це ти правильно зробив!». А іноді говоримо: «Як ти добре помив посуд! Ніхто у світі так не миє посуд, як ти!». На перший погляд, нібито дуже позитивні фрази. Але спробуйте зараз уявити себе на місці дитини, якій так говорять. Що ви відчуваєте? Чи дійсно вам на 100% приємно від цього? Мені, наприклад, не дуже хотілося б почути таку похвалу. І нібито приємно, а якийсь осад у душі залишається. Виходить, що я молодець, я хороша, тільки тоді, коли роблю певні дії. А значить, якщо я їх не робитиму — я стану погана. Обрадно, злостиво, сумно. Віяє зовсім умовним прийняттям і любов’ю «за щось».
Приблизно так само почуваються й діти. Вони ніби «прочитують» негласний підтекст повідомлення батьків. А все тому, що в цьому випадку похвала побудована на оцінному судженні. «Хороший, молодець, правильно». А значить, є і поганий, і не молодець, і неправильно. Висновок: будь-яка оцінка — добра чи погана — шкодить формуванню здорової самооцінки дитини.
Як хвалити?
Ви запитаєте, як же тоді висловити своє захоплення, радість, гордість тощо під час спілкування з дитиною? Як же тоді її хвалити? Дуже просто. Перше — замість логічної оцінки її дій — говоріть про себе! Друге — висловлюйте не оцінку, а своє почуття, ставлення до її вчинків. «Я рада (рад), що ти це зробив!», «Я захоплююсь тим, який(яка) ти у мене!». «Я пишаюся, що в мене такий син (дочка)!» тощо.
Ось порівняйте:
Син сходив до магазину й купив продукти.
Мама (пряма, оцінна похвала): «Правильно, що сходив! Ти в мене молодець, хороший син!».
Мама (непряма, безоцінна похвала): «Синку, я так рада, що ти сходив до магазину й допоміг мені з продуктами! Тепер я все встигну приготувати до приходу гостей».
Чи відчуваєте різницю?
Коли ми хвалимо дитину, висловлюючи при цьому своє почуття чи ставлення до її дій, дитина відчуває щирість батьків і «читає» це повідомлення як заохочення її вчинків. Вона думає: «Я здатний добре зробити цю справу». Коли ж батько використовує оцінне судження, ще й перебільшене («ніхто так не зробить, як ти!»), дитина «читає» в цьому: «Я потрібний батькам тільки тоді, коли роблю це» або «Я знаю, що не зовсім такий уже й хороший, тому мене, швидше за все, дурять».
За що хвалити?
Насправді «правильної» похвали не може бути забагато. Чим більше батько висловлює своїх почуттів і виявляє ставлення до тієї чи іншої дії дитини, тим кращим стає його контакт із власним чадом. Формується взаємна довіра та щире спілкування. І неважливо, радіє тато тому, що син помив підлогу — чи захоплюється тим, що він закінчив інститут з відзнакою. Головне, щоб почуття висловлювалися. І безпосередньо їхньому адресату.
Втім, хочу зауважити, що не лише приємні почуття важливо говорити дитині. Якщо батько, наприклад, злий чи невдоволений якоюсь її дією чи бездіяльністю, важливо говорити й про це. Але знову ж таки — не в оцінній формі. А використовуючи «Я-повідомлення» та називаючи своє почуття при цьому. Наприклад: «Я дуже злий на тебе, синку, за те, що ти не сходив до магазину!». Таке повідомлення дитина скоріше почує, ніж фразу на кшталт «Який ти лінивий, ти знову не сходив до магазину!».
Важливо висловлювати справді щирі почуття дитині. І приємні, і неприємні. Адже діти, як ніхто, добре відчувають фальш. А це загрожує недовірою до батьків, відчуженістю чи агресивністю, а також формуванням низької самооцінки дитини.
Насамкінець — потренуємося!
Спробуйте скласти своє звернення до дитини з використанням методів, описаних у статті, у контексті даних ситуацій:
- Син прибрав іграшки.
- Донька помила посуд.
- Дитина закінчила чверть без трійок.
- Юнак вступив до інституту.
- Дитина розлила молоко.
- Син довго грає за комп’ютером і не йде їсти, коли його кличуть.
- Дитина отримала двійку та запис від учителя в щоденнику.
