Проблеми з самооцінкою

Доброго часу доби. Мені скоро 32 і у мене шалені проблеми з самооцінкою, постійно себе гноблю, знецінюю себе. Навіть ще у школі, коли я отримував гарні оцінки, я часто собі казав, що я їх не заслуговую, що радіти цьому не можна, бо якщо буду радіти гарним оцінкам, то я розслаблюсь і оцінки поповзуть донизу. Вступивши до університету, у мене було відчуття, що я не заслуговую там вчитись, що я якась маленька людина, яка не має права показувати себе. Потім закінчивши університет з червоним дипломом і вступивши до аспірантури у мене з'явилось те саме відчуття, що я не вартий цього. Захистивши дисертацію - те саме, відчуваю себе людиною з розумовою відсталістю. Навіть зараз, працюючи дистанційно на керівній посаді, я відчуваю себе погано, відчуття, що я не заслуговую цієї посади, я боюся виходити на роботу щодня, боюся підлеглих, боюсь, що вони можуть запитати те, на що я не знатиму відповіді. Боюсь кожного повідомлення у робочому чаті. Після робочого дня у мене виникають нав'язливі думки у вигляді голосів моїх підлеглих, де вони мене матюкають, проклинають, обзивають. Або виникає раптовий страх пізно ввечері, що мені в робочий чат можуть написати щось погане, і я у нього заходжу, перевіряю, чи все там ок. Потім коли намагаюсь з нього вийти, мені знову не дають це зробити нав'язливі думки у вигляді матів, я їх собі забороняю думати, я людина хоч не дуже релігійна, але віруюча. І я знаю, що це гріх думати матюки. Згрішити можна словом, ділом та подумки. Тому і боюсь, колеги мої підлеглі пишуть у чат матюки, не на мою адресу, звісно, але пишуть. Тому що вони то написали матюк, я його прочитав і ясна річ, подумав, і мені після цього гріх від Бога, і після цього доводиться подумки просити у Бога пробачення за те, що згрішив подумки. Хоча я сам науковець, і розумію, що ми не в змозі контролювати власні думки, але думки у вигляді матюків викликають шалену тривогу. Підлеглі всі якісь неправильні, я не люблю себе хвалити, але я завжди старався за правилами етики і моралі, ніколи не матюкався. Вважаю себе не гідним мати родину чи просто дівчину. Вважаю, що не заслуговую на кохання. І найцікавіше те, що я сам продовжую собі занижувати самооцінку з кожним днем, постійно себе гноблю. І не можу зупинитися. І останнім часом почуваю себе якимось лайном, потворною, яка не має права взагалі існувати. Що мені з цим робити? Чи можливо якось виростити у собі адекватну самооцінку фактично з нуля? Дякую.