Як стати опорою для самого себе

Вітаю! Розкажу коротко про себе: медаліст в школі, високі результати ЗНО, один із топовиш ВИШів країни. Сам родом із села. Завжди відчував себе не впевнено. Після зарахування в університет почалися страхи. Боявся їхати в місто. Потім навчання і автогенні тренування в психотерапевта. Виснажливе навчання і сусіди в гуртожитку. Щоб відмежовуватися від цього і думок про навчання, я з 2 курсу почав ходити на підробітки. На 3 курсі познайомився з комп. Amway. Спокуси стати успішним заволоділи свідомістю: навчання, семінари, витрати на їх товар. На п'ятому курсі через мою нав'язливість до однокімнатників(через ідеї Amway) сталася бійка. Після чого сталося порушення психіки. Лікувався не одноразово у відповідному закладі. Потім робота по спеціальності не довго(не витримував навантажень). Знову в селі з батьками 2 роки. Тоді знову пошук себе. Переїзд в райцентр: 2 роботи з ньзькою оплатою. Не задоволеність собою. Все покинув. Знову на 2 місяці в село. Скандал з батьками. Взяв документи і втік з дому. Поїхав до одногрупника ближче до міста. Там знову робота по спеціальності(виробництво). Всі ці десь 8 років завжди розвивався: десятки книг з психології, бізнесу, взаємовідносин, самостійне вивчення англійської. Але результатів було не так і багато. Батьки були вічно не задоволені. Порівнювали з родичами і сусідами, які більш успішні.
Не пропрацювавши і року на виробництві, переїзджаю до великого міста і влаштовуюсь на більш оплачувану престижнішу роботу. Нарешті я зміг зняти окрему квартиру і почував себе господарем життя. До цього життя з хазяйками і в гуртожитках.
Весь цей час на нейролептиках і маю інвалідність(на роботах про це не повідомл.). Робота виявилася дуже виснажливою. Я не протримався і 3 міс. Не відчував у собі впевненості знайти знову роботу(ця прийшла через знайомого). Батьки переконують вертатися в село. З 2021 я все ще тут. Займаюся сільським господарством. Але справа навіть не в цьому, а у відносинах з батьками. Вони обоє мене прогинають. Атмосфера в сім'ї: батьки щодня сканадалять одне з одним. За ці 4 роки я здається теж змінився. Хоча, не дивлячись на інвалідність, сестра, що приїзджає з міста інколи, каже що я найздоровіший якщо витримую весь цей дурдом кожен день вдома. В минулому році я створив свою невелику пасіку. Але й тут батько намагається керувати. Вони не поважають мене і мій простір. Ніколи не підтримують у починаннях.

Я здібний і розумний, але не маю внутрішньої опори коли намагаюся щось кардинально змінити. Що з цим можна зробити?