Як попрощатися з мрією про коханого чоловіка?

Скільки себе памятаю, мріяла про це.
А саме - про взаємну любов, підтримку, взаєморозуміння, емоційну близькість. З добрим, надійним чоловіком.
Нажаль, цього не сталося.
Випереджаючи питання про батьківську сім'ю: виросла в абьюзивній сім'ї, зазнала багато емоційного, психологічного, фізичного насильства.
І так, я розумію причинно-наслідковий звязок. Що оскільки я пішла в світ з прекрасними знаннями про те, як виглядає любов, і зі своєю тривожною прив'язанністю, то...
І знайшла я точно не те, що можна назвати взаємною любов'ю.
Зараз я переживаю розлучення з чоловіком. Ми прожили разом 9 років, стосунки точно не можна назвати хорошими. Він був холодний зі мною, майже не розмовляв, іноді висміював. Видавав іноді коментарі типу "ти як всі баби". А при розлученні показав всю красу: виставив рахунок за ремонт в моїй квартирі (де ми жили, років 7), назвав "прошм8ндой", забрав білизну яку дарував, тощо.
Потім тут же каже, що любе мене, розлучення не хоче, проходу не дає, не відпускає, наполягає, щоб повернулась, каже - давай другу дитину.
До чоловіка був серйозний роман, 6 років. Теж з абьюзером, який критикуквав, принижував, 1 раз навіть вдарив.
Зрозуміла, що мої серйозні стосунки відчувалися, як дім. І зараз я хочу "піти з дому". Іронія в тому, що я цього хотіла ще років з 12 (чи раніше), але мої травми, знання про себе, як недостойної любові, висока толерантність до насилля, привели мене знов туди.
Хорошого теплого чоловіка, про якого я мріяла, з яким можливі надійні стосунки, у мене не було. Не можу сказати, що зовсім не цікавились. Але часто симпатія була лише поверхнева, і не робили кроків. Або було щось таке, що я не могла прийняти. Наприклад - хороший, але дуже бідний. Або - добрий, спокійний, надійний, робить кроки - але 20 років різниці >_