Як навчитися радіти життю тому що є?

Я втомилася гнатися.
Зараз, що перше приходить на розум: мало грошей-мало можливостей. Є гроші, є щастя, радість.
Все сніжним комом котиться і додається ще проблеми з фінансами.
Я працюю, як для цього міста, то наче мало б вистачати, ну так чисто на основі потреби: їжа, особиста гігієна, комуналка.
Дітей в мене немає, я живу одна, в мене є чоловік, з яким я зустрічаюсь. Також в мене є кіт.
Я настільки давно не відчувала простої радості, років так 4-5. Можливо там і було щось схоже, але не знаю, поки приходить на розум саме так. Я вже як тиждень точно завжди плачу, пʼю заспокійливі, бо на роботі. На роботі все гаразд, те що шукала - знайшла.
Купила рік тому авто. Правда я на ньому почала їздити через рік, бо були проблеми з ним, зараз авто знову стоїть, і я маю його продати.
Я вже хочу звернутися до психотерапевта, можливо потрібно вже заспокійливе щось сильніше, бо я вже не вивожу цього всього. Ще років два назад в принципі, я вважаю, було ще нормально було, в мене на той час дохід був більший і була ціль якась, а зараз просто застій. Подруга моя розказує про іншу «що в неї та її чоловіка такий вайб, типу захотіли поїхали куди хочуть», на що я їй сказала «добре мати дохід, тай можна тако і їздити», вона мені відповіла «нє щоб порадуватись за людей, то я все за гроші». А чому радуватись? Тому що я не можу собі те чи інше дозволити і радіти іншим що вони можуть? Так, зізнаюся, я заздрю тим в кого є те чого немає в мене. І в мене наче також все добре, жива, здорова, всі здорові, тай і стосунки є. Але я тупо перестала відчувати радість. Бувало настільний поганий стан був(особливо в пмс), що я йшла через дорогу по пішохідному переході і думала «хай би вже збила машина». Бувають думки просто «вскрити руки», це тільки думки, цього точно робити не хочу, але буває проскакує. Я чесно не знаю що робити, куди звертатися. Як це все винести. І я розумію, що на фоні взагалі подій в країні, мої проблеми просто нікчемні, але я вже не вивожу.