Зміни у житті. Роздуми про свою цінність.

Доброго дня! Хочу поділитися своєю історією і роздумами....
Стався нещасний випадок, чоловік потрапив у лікарню. Можлива інвалідність. Шок. Операція, тривала реабілітація. Я на фоні стресу, постійної гонитви туди-сюди (адже дім, двоє дітей, догляд за чоловіком, а ще робота) — дуже схудла. АЛЕ я за довгі роки почала собі нарешті подобатися в дзеркалі! (не скажу, що не доглядала за собою зовсім, але зайва вага, переїдання мене поглинали і я не знала, як це коло розірвати)
Друге. Я почала не шкодувати на себе коштів, як раніше. Косметика, нова гарна білизна, одяг. Я йду і купую це! манікюр...і навіть кава з улюбленим тістечком -- зранку, лише для себе, в кофейні... Після ситуації з чоловіком прийшло якесь усвідомлення: гроші -- нічого не варті!!! Важлива я! А ще моє здоров'я, емоції... Може, я себе так зараз рятую і розраджую?! Хочу ще прояснити: не подумайте, що чоловік мені колись це забороняв чи жалів кошти! навпаки! завжди каже: а чого ти собі не купиш? Тобто причина в моїх установках. Я все чомусь на собі економила... Як моя мама... Яка ходила взимку у драних чоботях і старій шубі. Тепер просто зрозуміла, що в один момент мене може навіть не стати...
Третє. Вилізли тригери, які я не помічала у відносинах із чоловіком, напевно. Відразу, коли він потрапив у лікарню, я повністю поглинулася ним... Жалість до нього обернулася мені ведмежою послугою. Рано вставала, щоб приготувати все, що він любить їсти -- готую і привожу з надлишком. Догляд, бо він прикутий до ліжка. Постійно заглядаю в телефон, чекаю, що він напише, як себе почуває... В результаті -- моє вигорання. І його незадоволення тим чи іншим. Ми навіть сваримося, бо він сердиться, що я десь і щось не там поклала і не те купила. Мені приходить усвідомлення, що я надто ним опікуюсь. І мене вже не цінують! Якась жертовна позиція. Вирішую, що треба змінювати позицію і не так годити. Чоловік починає жаліти і наполягає, щоб я менше їздила і турбувалась. Але коли приїде додому на реабілітацію, думаю, буде теж нелегко... Йому треба лежати. А я зі своїм материнським піклуванням...Не знаю, як це в собі змінити... Бачу, що чоловікам від цього гірше і стосунки псуються...
Тобто, через таку важку ситуацію в житті я почала змінюватися. Я побачила,що я сильніша, ніж думаю. І мені це подобається. Я почала реалізовувати свою давню мрію -- отримати водійське посвідчення!!!
Але як не збитися з цього шляху? Як менше думати про когось і чийсь комфорт , а більше реалізовувати себе?? Розумію, що все з дитинства...