Замислилась, чи потрібно мирити свекруху з чоловіком? Може, я тягну на себе не ту ковдру?

Сьогодні була така ситуація. Свекруха дзвонить чоловіку і розповідає, що погано себе почуває. Каже, що, можливо, йому доведеться викликати швидку. Я в цей час сідаю в авто і чую від нього крик: "тобі погано, ти й викликай! Звідки я знаю...." І тут, щоб ви розуміли, мені стає за нього соромно... Як дружині... Так не має бути! Бо я так би своїй мамі не відповіла. (Розумію, що то його якісь дитячі травми, досвід, раз така реакція)... Я поки мовчу... Потім спокійно йому говорю, що, як на мене, він був грубий зі своєю матір'ю...Він погоджується. Далі я сама по своїй ініціативі телефоную їй... (бо від нього вона вже не брала слухавку). І навіть від мене вона теж не бере слухавку...бо образилася за грубість на сина.. Лише за третім разом я додзвонююсь! Хоча мені було неприємно, що мене теж ігнорує..виходить, мене не сприймає??
Питаю, що сталося..які ліки їй потрібні і т.д.!!! Вона починає ображено гнати бочку на мого чоловіка....тобто на свого сина... за грубість....Зрештою, я наполягаю чоловіку, ми їдемо до неї, веземо їй ліки...
АЛЕ, ЗНАЄТЕ, ЩО... Я раптом подумала, що діяла, як то кажуть, по совісті....Але чи потрібно це все???? Навіщо я туди лізу??? В їхні стосунки...матері й сина...з одного боку...але з іншого....хто, як не я, чоловіка направить у правильне русло...заспокоїть...допоможе....він навіть не хотів їхати до неї везти ліки без мене...
Тобто, щоб ви зрозуміли: з одного боку -- це не цінується свекрухою (як на мене), бо коли ми приїхали, вона на мене навіть не звернула увагу!! а з іншого -- я маю авторитет у чоловіка...і хто, як не я.....
Цікаво почути думку психолога....