Вибір між коханням та мрією

Доброго дня.
Наразі я працюю на роботі, де я зазнала повного вигоряння здебільшого із-за незрозумілості завдань. Наша компанія бере зараз всі проекти, які може, бо знаходиться в доволі складному становищі. Тому мені дали роботу, в якій я не є кваліфікованим спеціалістом взагалі, і в нашій компанії немає нікого, хто займався б таким і зміг би мені допомогти.
Піти в іншу фірму я думала, але ситуація на ринку складна. І до того ж, я відверто кажучи вже не хочу займатися тим, чим займаюся. Мене вже фізично нудить від цього, я прокидаюся нещасною і йду спати в стресі, бо наступного дня все повторюється. Я працюю віддалено і майже завжди одна, і інколи борюся з бажанням видалити робочий чат і більше ніколи не виходити на зв'язок з колегами.
З іншого боку я вже майже рік розбираюся в темі БПЛА, такмеду, зв'язку на фронті, влаштовую збори для військових, доначу на батальйони. Я вже маю офіційну сертифікацію військового санітара і оператора БПЛА, які отримувала під час своїх відпусток.
І от мої знайомі дівчата-військові пропонують мені служити з ними в батальйоні моєї мрії, на посаді моєї мрії (це пов'язано з БПЛА, ризики там є, але це на віддаленні від лінії фронту), отримувати вдвічі більше, аніж я отримую зараз і мати повну підтримку в навчанні і незрозумілих робочих моментах. Із-за своєї технічної освіти і досвіду з БПЛА я ідеально їм підхожу. І я б погодилася одразу ж, але є одне але. Мій хлопець служить в іншій бригаді. І якщо я погоджуюся на пропозицію дівчат і йду служити, ми втратимо можливість бачити, адже я не зможу приїзжати до нього в прифронтове місто.
Я впала в депресію. Я втрачаю свою мрію із-за цього. Коли я тільки почала говорити про інтерес до БПЛА і служби, він дуже активно підтримував мене, навіть матеріально для підготовки до курсів. А коли дійшло до реалізації цієї ідеї, він стає агресивним, розмовляє зі мною з неповагою, принизливо. Каже, що ми менш, ніж через півроку розійдемося, якщо піду.
Я впала в якусь депресію. Я не хочу вставати з ліжка, не хочу нічого робити по роботі, де я зараз. Я відчуваю себе самотньою до крайньої точки. Я втрачаю свою велику мрію про службу державі, втрачаю можливість займатися тим, чим хочу і де я хочу. В мене болить голова від того, що я постійно плачу і в мене є відчуття похмілля, незважаючи на те, що я не п'ю.
Як мені знайти вихід з цієї ситуації? Тут така історія, що ніби немає шляху без болю. Це такий рідкісний момент, коли я ВЗАГАЛІ не знаю, що робити. Зовсім. Сподіваюся почути пораду, якщо така є ♥️