Live:
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 15 minutes тому: «Дякую за відповіді. Зважаючи на Ваші відповіді, вважаю, що мої припущення вірні Ви пишете "Можливо я був сором'язливий більш з дорослими людьми", а потім додаєте "..хоча батько »
question author 36 minutes тому: «Доброго вечора! Дякую, що відгукнулися! Так, у дитинстві мені дуже важко давалися публічні виступи та відповіді біля дошки в школі (хоча я мав високі показники успішності у навча»
Валентина Михайловна Жемчужникова
Валентина Михайловна Жемчужникова 1 hour тому: «В целом вы описали достаточно детально, что происходит. Предположу, что вы не привыкли говорить про свои чувства, потребности и больше стараетесь промолчать. Плюс вы сами написал»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Марина Age: 18

Отсутствие радости

Здравствуйте, уважаемые психологи. У меня депрессия, длящаяся довольно давно (около 4 лет). Я разучилась радоваться и часто мечтаю о смерти. Останавливают меня лишь мысли о родителях и страх перед болью.
Нет, дальше не будет слезливой истории о том, что меня кто-то бросил и я не могу без него жить. Я часто влюблялась, но взаимностью мне ни разу не ответили. На меня вообще не обращают внимание парни, поэтому я привыкла, что меня нельзя воспринимать как объект желаний.
Не буду говорить и что у меня нет будущего. Будущее есть, да только какое-то унылое и серое. Я нужна только своим родителям, а они, к сожалению, не вечны. Что ждет меня дальше? Жизнь в одиночестве от зарплаты до зарплаты, а то и в полной безработице - с такой профессией, какую я получаю, работу вообще сложно найти. Кто знает, будут ли рядом друзья? Своей семьи у меня не будет вообще, потому что я никому не нравлюсь... Поэтому и лучше - и легче - убить себя, пока не поздно, пока еще не пришлось испытать разочарование в его полной мере. Конечно, я этого не сделаю. Но от этого как-то не легче.
Нет, я не насильно запираюсь. Пытаюсь чем-то увлекаться, но каждый раз, идя в какой-нибудь кружок, так мечтаю остаться дома. Я вообще очень некоммуникабельный человек, с малознакомыми людьми очень неуютно - если они не проявляют ни малейшей симпатии ко мне. Сразу чувствую вину за украденное у них время и хочу провалиться сквозь землю.
Так хочется опять радоваться жизни. Хочется любить и быть любимой, желанной, счастливой, дарить тепло и заботу. А их не хотят принимать. Обидно.
Что мне делать?
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?