Сепарація

Доброго дня.
Допоможіть, будь ласка, розібратись із складною життєвою ситуацією.
Вся історія цілком заплутана і дуже тривала, тому спробую схематично описати загальні умови, і конкретну проблему, яка мене бентежить останнім часом.

Центральна обставина, яка ускладнює все — моя інвалідність, у мене серйозні порушення обмінного, генетичного характеру, з ускладненнями у вигляді артрозів і судинних проблем. Тобто постійна втома, суглобові, м’язові болі — це мої будні, продуктивність, зрозуміло, вкрай низька. Якусь фізичну форму намагаюсь підтримувати за допомогою вправ... Так сталось, що мені довелось звернути увагу на сімейні сценарії, і я виявила, що мої хвороби, у всякому разі їхній перебіг, могли залежати від деструктивних сімейних сценаріїв, а саме від психологічного тиску, гіперконтролю, газлайтингу, парентифікації і залежної поведінки родичів. Я не наважуюсь діагностувати порушення моїх рідних остаточно, але принаймні, нарцисичний розлад можна припускати сміливо. Завдяки величезним зусиллям вдалось оселитись на деякий час окремо від матері. Я не справляюсь, поточні проблеми перевершують мої сили, і робота накопичується, але так я хоча б на короткий час не піддаюсь її впливові, і це відчутно позитивно позначається на моєму самопочутті.

Власне, що турбує. Коли я зрозуміла остаточно, що мене чекає інвалідність (років у 12-13), я була змушена заборонити собі народжувати, отже мати власну сім’ю і т.п. Разом з тим довелось стати собі тією дитиною, якої у мене не буде, і тією матір’ю, якої не було в мене. Це складні рішення, і їх важко виконати, але вибору не було, довелось. І я думаю, у віці 19-20 років я відмовилась приймати час, тобто стадіальність власного життя, внутрішній час зупинився. Я припускаю, що таке рішення забирає велику кількість енергії, крім того, я не можу реально оцінити свої ресурси і переоцінюю свої сили, а добрий менеджмент мені б зекономив би їх і дав змогу використати наявні ресурси раціонально. Хотілося б це питання з’ясувати.