Де шукати сенс життя: як вирватися з пастки минулого

Півгодини тому дзвінок – жінка проситься на консультацію. Допоможіть, каже, жити не хочу. Немає в моєму житті сенсу. Що ж таки сталося? (Корисно з’ясувати, чи мій це клієнт. Далеко не всіх беру на консультації.) Прошу коротко розповісти про себе, про своє життя. Лунають три персонажі – син 8-ми років, мама, яка бабуся, і вона сама. Саме в такій послідовності, і, ймовірно, значущості. Чоловіка немає? Є. І дідусь є. Та вони до чого?.. А хто до чого? – Я сама. Усе життя зі своєю мамою мучилася – вона тільки про те, як раніше жити добре було і згадує. Скільки себе пам’ятаю, ще зі школи ці постійні розмови викликали роздратування. Потім змирилася. Зараз живемо всі разом. Син росте, і я усвідомила, що і його прирікаю на таке саме життя. А щось змінити пробували? НЕМАЄ МОЖЛИВОСТЕЙ!.. Класика жанру.

Ви що, сліпі?! Чи може глухі?! А може сліпо-глухо-німі?! Що ж дійсно спонукає вас до дій? Що такого має статися, щоб ви відсунули вбік звичні, стереотипні уявлення про те, «ЯК МАЄ БУТИ» і повернули свої мізки в бік "ЯК ЗАРАЗ ЗРОБИТИ ТА КРАЩЕ КОРИСНІШЕ?

В’язниця в голові

…Відведи, Господи, від в’язниці і від убозтва. Боїмося ми позбавлення волі. Боїмося ми злиднів. Живемо і не підозрюємо, що в’язниця-то в нас у голові. Та сама в’язниця, яка і доводить нас до злиднів. Добровільне довічне ув’язнення! Одна стіна – правила, друга – борги, третя – переконання, четверта – страхи. А що стелі там немає, то ми туди й не заглядаємо, голову догори не піднімаємо! Лише носом у ці чотири стіни тичемося, і на всі запитання завжди одна відповідь – немає можливостей!..

Дія замість очікування

І НІЧОГО САМІ не робимо! Життя – саме складеться. Робота – сама налагодиться. Стосунки – самі зростуться. Майбутнє – саме прийде і буде щасливим (даром, що зараз по вуха в дерьмі!). УСЕ САМЕ РОЗСМОКТАЄТЬСЯ. Це ж як, дозвольте запитати?

Метафора хліба і життя

Давайте візьмемо просту дію, із процесом і результатом. Щоб зрозуміліше було. Наприклад, хліб нарізати. І процес усім відомий, і результат знаємо, який має вийти. А якщо б вам спочатку почали розповідати, що хліб зараз уже не той, що тридцять років тому. І що такими ножами раніше не різали, що ось були в минулі часи різальники хліба! Багатирі! Уж різали – так різали!.. і що правильно нахиляти ніж на 15 градусів, а хліб притримувати трьома (я сказала трьома!) пальцями лівої руки. Господи, як ти руки тримаєш?! Так і палець відтяпати не довго! І ще ти мав спочатку ніж нагострити. А, головне, білий хліб же шкідливий! Поправляєшся від нього!..

Ну як? Ви впевнені, що зможете після цього і процес організувати, і задоволення від нього отримати, і результат буде гарантований? Та це ПРОСТА дія. А якщо це — багаторічний процес стосунків? А якщо все наше ЖИТТЯ, як процес? Зауважте, з однаковим для всіх результатом у кінці — цвинтарем. І якщо результат однаковий, то, значить, не він має сенс. Має сенс той самий процес – наше з вами щоденне проживання. І якщо що дня на тлі йдуть поради, вказівки, порівняння, настанови про те, як було правильно і корисно колись (тридцять-сорок років тому), то ЯКЕ МАЙБУТНЄ вас чекає? Вас у майбутньому чекає ЧУЖЕ МИНУЛЕ п’ятнадцятирічної давнини.

А ви кажете, саме розсмокчеться!..

Так, немає вже в природі і ніколи не буде хліба, який був 30 років тому. Як немає і того, що був 15, а що там! – 5 років тому. Багато чого змінилося – борошно, вода, рецепти… МИ. То як же 35-річна жінка може бачити сенс життя, дивитися в майбутнє, якщо все свідоме життя, свої вчинки, плани, уподобання, сама того не бажаючи, порівнює зі «смаком хліба тридцятирічної давнини»? І вже тим більше, як може дивитися в майбутнє її 8-ми річний син, який від народження чує від найближчих людей лише пошук про минуле. Який критерій «смаку життя» буде в нього? Який сенс буде бачити він?

Де ж сенс життя?

І де ж тоді сенс життя? У минулому, якого вже немає і не буде? У майбутньому, яке спирається на це саме минуле? Чи в радості від миті тут і зараз? Від смаку хліба, який спробував у цю мить і просто насолодився ним, не порівнюючи ні з чим?..

Так, наше майбутнє залежить від нас. І не складеться воно так, як хочеться, якщо нічого для цього не робити. Адже саме НІЧОГО НЕРОБЛЕННЯМ ми самі методично і цілеспрямовано день за днем доводимо себе до точки кипіння. Коли яка-небудь побутова дрібниця стане «останньою краплею». Тією краплею, після якої життя втрачає сенс. Так і не встигши його відчути.