Криза перед мобілізацією

Добрий день. Останній місяць я живу в сильній кризі. Я вже давно є частиною волонтерського руху і добровольчої армії (у нас немає контракту - ми допомагаємо коли зможемо). І нещодавно я вирішила, що цього мало і мені треба підписати реальний контракт з військовою частиною.
Мені запропонували посади одразу два найкращі підрозділи в країні. Я відчула, що я маю це нарешті зробити, щоб моя совість була чиста. Але чим ближче до моменту мобілізації, за якою дороги назад вже не буде, тим гірше мій моральний стан. По-перше, я не можу обрати між підрозділами. По-друге, щось в мені настільки опирається цьому, що я згодна зламати собі ногу, аніж їхати кудись. Це щось на абсолютно тваринному рівні.
Мені дуже приємно волонтерський рух - я там завжди була на своєму місці. Ми регулярно виїжджали разом ближче до лінії фронту і займалися евакуаціями поранених. В армії я займалася б тим же самим, але навіть моє тіло стає важким і чим ближче до мобілізації - тим більше мені хочеться просто лежати, і щоб мене ніхто не чіпав.
Дійшло до того, що я не можу нормально спати. Я зараз проходжу обстеження, які є обов'язковими для мобілізації, і я спіймала себе на думці, що я сподіваюся, що результати будуть поганими, і що в мене проблеми із здоров'ям. Вночі я лежу і думаю, що краще б в будинок влетів шахед, і мені б не прийшлося нічого вирішувати.
А з іншого боку, я ніби маю це зробити нарешті. Тисячі людей не хотіли бути на фронті, але вони там. А в мене немає сім'ї, дітей, нічого... Тому як раз я підпадаю під ту категорію людей, які мають долучитися по-серйозному.
Вибір між підрозділами теж дуже складний.

Чи це все - нормальний стан перед таким вибором, і це треба просто пережити на морально-вольових? Я не знаю, як собі допомогти, і що робити. Я б хотіла просто спати і не прокидатися ніколи, якщо б так можна було.