Підозрюю в себе аутизм

Підозрюю в себе аутизм. Можливо, синдром Аспергера.

З раннього дитинства у мене були величезні труднощі у спілкуванні. І досі так. Я не розумію досі, навіщо взагалі треба спілкуватися просто так, коли в тебе немає життєво важливих питань.

А в дитинстві я взагалі мовчала і ні з ким ніяк не спілкувалася.

І ще у мене була звичка до 10-ти років ховати шию в плечі. І ще трохи нахилялася вперед, ніби стара бабуся. (Хоча у мене зріст маленький - 154 см все життя). Мені було чомусь дуже страшно і не зручно від думки, що хтось побачить мою шию. Не знаю чому. Потім після сотень дорікань від мами почала намагатися не ховати шию, а навпаки витягувати та ходити прямо.

Взагалі мені важко було говорити до 12 років. Точніше, всі навколо казали, що я говорю як робот, на одній ноті. А я дивувалася, чому вони так вважають. Мені не здавалося, що я дивно розмовляю. Але десь після 12 років почала помічати різницю між своєю манерою говорити та інших людей. І почала вчитися. Лише після 20-ти років навчилася більш-меньш природньо розмовляти як інші.

При цьому я навчилася читати і писати у 3 роки. Школу закінчила із золотою медаллю, а університет - з відзнакою.
Мабуть, мене завжди підганяв страх, що мене образять, якщо я у чомусь буду не ідеальна. Саме тому завжди намагалася бути кращою.

Ще я боюся дивитись співрозмовнику в очі.

Дуже боюся спілкування по телефону і часто не розумію співрозмовника. Але якщо це рідна людина, то легше набагато, ніж з чужими.

Боюся високих, повних людей і високих предметів.

Люблю тишу і самотність. Бо коли я одна, не треба відчувати себе акторкою.
І взагалі не люблю, коли зі мною розмовляють. Особливо у дорослому віці. Мене це дуже виснажує і дратує.

А ще батьки вказували мені з дитинства на мої звички, які їм здавалися дивними. Наприклад, мені завжди комфортніше стає, коли я гойдаюся на стільці чи рву папір. Особливо якщо це журнали, глянцевий папір.

У мене є ще одна особливість, яку, наскільки мені відомо, називають ознакою аутизму - це дуже сильне захоплення чимось. Наприклад, дуже сильно цікавилася хіромантією та вишукувала цікаву інформацію про це. Могла по 10 годин просто сидіти та читати книгу про хіромантію, а потім довго розглядати лінії на своїх руках.
Потім пару років цікавилася оригамі.

А ще буває, що цікавлюся життям якогось улюбленного актора і по кілька годин просто читаю про нього та намагаюся зрозуміти той чи інший його вчинок. Уявляю собі, як би я вчинила на його місці, як би розвивалася моя кар\'єра.

Коли мене сильно переповнюють негативні емоції, я можу виривати своє волосся чи наносити собі тілесні ушкодження.
А відбувається це так: хтось каже, що я зробила щось не так, як їм хотілося. У мене прямо закипає кров від думки, що як сильно я би не старалася, а все одно все роблю не так. І починається нервовий зрив... і не можу себе контролювати, хоча батьки мені в цьому постійно докоряють.
В дитинстві це проявлялось сильніше. Зараз намагаюся якомога більше контролювати себе.

І ще у мене з початку війни сильна депресія. Останніми днями з трудом знаходжу в собі сили підвестися з ліжка та будь-що робити...

Підкажіть, будь ласка, чи я права, що підозрюю в себе аутизм? Чи це щось інше?