Розставання з хлопцем напередодні БЗВП

Сьогодні я відправляюся на БЗВП. Це дуже важливий і відповідальний момент, до якого я довго готувалася, і переживання лише наростає.
Я три тижні жила на базі бригади і тренувалася з ними. І перед самою відправкою нам дозволили поїхати додому. Я обрала поїхати до свого хлопця, незважаючи на те, що дорога туди і назад в цілому зайняла 24 години. Він зустрів мене. Зазвичай він розповідає про те, що з ним сталося з моменту нашої останньої зустрічі. І от цього разу він теж казав, що в нього є історія, яку він розкаже особисто.
Він розказав, що до них доєдналася нова дівчина, молода й прикольна. Що він тепер її ментор і навчає всього. Що вона там вже якихось хлопців запрошувала на побачення. Я спитала, чи сталося з ним щось, окрім цього. На що він відповів, що це все.
Мені було дуже неприємно це чути. Я витратила дорогоцінні дні на те, щоб приїхати до нього, і почула тільки про якусь класну дівчину. Мені здалося, вона йому подобається. Спочатку я доволі холодно відреагувала, але потім вирішила про це не думати. В нього на наступний день був день народження і я не стала виясняти цей момент.
Через декілька днів я все ж таки спитала про неї. Його реакція була доволі агресивною. І наш конфлікт почав наростати. Я сказала, що якщо є хтось третій, хто йому подобається, я піду тихо і без скандалів. Але мені важливо це знати.
Він сказав, що не очікував, що я так швидко здамся. Що я його "ранила в саме серце", що я його "посилаю і принижую". Я була в шоці від його слів. Я не могла добитися від нього, що саме його принизило. Він був злий і сказав, що "краще ніякої дівчини, аніж та, що не поважає чоловіка". І що він цього не пробачить. Я присягаюся, що я щиро не зрозуміла, що я зробила не так.
Сьогодні ввечері ми маємо їхати на БЗВП. Мій моральний стан жахливий. В мене є думки про те, щоб все кинути. І гірші. Я не знаю, як мені впоратися з цим, чи їхати чи ні. Я в абсолютному розпачі і не можу робити нічого, окрім як плакати.
І я не бачу виходу.
Як мені з цим справитися?