Question by:
Інга
Age:
21
Проблеми в стосунках з родиною, відчуття безвиході
Коли я думаю про те, як би краще мені про це розповісти, я не можу дійти згоди сама з собою. З одного боку у мене нормальна родина, у мене було все в дитинстві і зараз, мене ніколи не били в дитинстві, залюблювали. У мене не родина алкозалежних, чи наркоманів, не соціально деградована (якщо це адекватна назва для цього).
Єдиний тиск з дитинства, який я памʼятаю, це навчання і оцінки. У мене був дуже тривожний стан під час середньої школи, бо не завжди вдавалося вчитися на відмінно. У мене клас був трішки ворожий, хоча ми всі роки разом вчилися, могли поспілкуватися, але це не викреслювало тебе з списку потенційних жертв булінгу. Після того як моя шкільна подруга переїхала за кордон, я залишися без друзів в школі і приблизно в той час почали мене однокласники булити. Оцінки зʼїхали, сиділа я сама. І через це дома були скандали. Мама завжди кричала, що оцінки треба виправити, щоб я завтра ж сіла з кимось за парту, щоб вчителі не думали, що я відлюдниця. Я її не слухала) Мені було дуже важко морально, я ненавиділа школу, але мама і слухати про це не хотіла. Вона казала завжди, що в неї є робота і домашні проблеми, щоб перейматися ще й моїми вигаданими. У мене підлітковий вік не відзначився бажанням змінити зовнішність, у мене був внутрішній бунт. Я почала гостро відчувати несправедливість вдома. Особливо від маминих родичів, коли вони приїжджали і могли «в жарт» обізвати мене. Через це я почувалася дуже тупою, але мама забороняла їм протистояти, казала завжди «Я не хочу скандалу, тому мовчи». І так було дуже багато разів. Тобто хтось, навіть якщо це родичі, важливіші їй за мене. Логічно, що у мене зʼявилося багато комплексів.
У нас в той період було дуже багато сварок, подекуди диких, коли мама говорила дуже божевільні речі. Що мені лишалося робити як просто плакати в своїй кімнаті і боятися вийти? Період з 12-16 років у мене це період страху маминого гніву. У мене досі? коли вона сумна або зла, все в животі стискається, ніби на діарею.
Пізніше у нас були скандали, через те, що я хотіла навчатися за 500 кілометрів від дому, тому що хотіла побачити щось нове. Мама не хотіла (родичі теж), їхніми аргументами було: та ти ж там нікого не знаєш, ти така скромненька у тебе там не буде друзів, ти там нікому не потрібна, у гуртожитку дівчата тебе принижуватимуть, бо ти першокурсниця. Я їх не слухала, і зрештою мама відступила, але за краще вирішила мені зняти квартиру.
Вибачте, що так багато. Я продовжу нижче, бо це не все, на жаль
Єдиний тиск з дитинства, який я памʼятаю, це навчання і оцінки. У мене був дуже тривожний стан під час середньої школи, бо не завжди вдавалося вчитися на відмінно. У мене клас був трішки ворожий, хоча ми всі роки разом вчилися, могли поспілкуватися, але це не викреслювало тебе з списку потенційних жертв булінгу. Після того як моя шкільна подруга переїхала за кордон, я залишися без друзів в школі і приблизно в той час почали мене однокласники булити. Оцінки зʼїхали, сиділа я сама. І через це дома були скандали. Мама завжди кричала, що оцінки треба виправити, щоб я завтра ж сіла з кимось за парту, щоб вчителі не думали, що я відлюдниця. Я її не слухала) Мені було дуже важко морально, я ненавиділа школу, але мама і слухати про це не хотіла. Вона казала завжди, що в неї є робота і домашні проблеми, щоб перейматися ще й моїми вигаданими. У мене підлітковий вік не відзначився бажанням змінити зовнішність, у мене був внутрішній бунт. Я почала гостро відчувати несправедливість вдома. Особливо від маминих родичів, коли вони приїжджали і могли «в жарт» обізвати мене. Через це я почувалася дуже тупою, але мама забороняла їм протистояти, казала завжди «Я не хочу скандалу, тому мовчи». І так було дуже багато разів. Тобто хтось, навіть якщо це родичі, важливіші їй за мене. Логічно, що у мене зʼявилося багато комплексів.
У нас в той період було дуже багато сварок, подекуди диких, коли мама говорила дуже божевільні речі. Що мені лишалося робити як просто плакати в своїй кімнаті і боятися вийти? Період з 12-16 років у мене це період страху маминого гніву. У мене досі? коли вона сумна або зла, все в животі стискається, ніби на діарею.
Пізніше у нас були скандали, через те, що я хотіла навчатися за 500 кілометрів від дому, тому що хотіла побачити щось нове. Мама не хотіла (родичі теж), їхніми аргументами було: та ти ж там нікого не знаєш, ти така скромненька у тебе там не буде друзів, ти там нікому не потрібна, у гуртожитку дівчата тебе принижуватимуть, бо ти першокурсниця. Я їх не слухала, і зрештою мама відступила, але за краще вирішила мені зняти квартиру.
Вибачте, що так багато. Я продовжу нижче, бо це не все, на жаль
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
