Цькування

Два роки тому я перейшла у нову школу (у новому місті) через війну. Спочатку колектив ставився до мене нейтрально, я хвостиком ходила за однією однокласницею (школа велика і я губилася), сиділа з нею. Друзями ми не стали, просто шкільні товариші. З іншими у мене не зав'язалося нічого. З вересня по грудень 2023 року у мене було позитивне ставлення до них, вони здавалися розумними (розумніше за мій минулий клас), товариськими (між собою). Пам'ятаю я навіть казала вчительці, що я почуваю себе так, ніби завжди з ними вчилася.

Проте після того першого семестру мене почали цькувати. Спочатку це було пов'язано з моєю нездатністю вимовляти звук [ Г ] через те, що я з дитинства спілкувалася переважно російською і у мене залишився глибокий [ Ґ ]. Ця школа повністю українізована, і я підлаштовувалася, спілкуючись українською, але вони сміялися з мене, порівнювали з москалями і постійно просили сказати якісь слова (газ, гривні, гроші). Мені було дуже неприємно, але я не могла сказати їм зупинитися. Це переросло у страх навіть відповідати на уроці, навіть якщо я знаю правильний варіант.

Окрім цього, однокласники (особливо хлопці) гигикали з моєї поведінки. Можливо, вона здавалася їм дивною. Я завжди стою осторонь, трохи незручно, можливо їм смішно з того, що у мене 'не така' міміка чи не ті слова. Вони не бояться публічно назвати мене дурою (типу жартують), замахнутися на мене м'ячем на фізкультурі, ржати, коли м'яч у мене таки прилітає. А якось, повторюючи танець на останній дзвоник (ми ходили паровозиком) вони між собою сперечалися, бо не хотіли ставати позаду мене і (о Боже!) доторкатися до моїх плечей.

Дівчата ж більше засуджували тихо. Коли я не погоджувалася їхати з ними у подорож або у кіно (на жаль, на це завжди були причини. Гроші, час, обставини у родині, а не моє небажання), то вони з недовольним обличчям закочували очі і казали, що 'я як завжди'. Я почала від них всіх сторонитися, мені неприємно приходити у школу і бачити їх погляди на мені, хоча я не зробила нічого поганого жодному з них. Я не ображаю нікого, я просто тиха і, можливо, трохи дивна. Але через це світ чомусь вирішив з мене познущатися.

Вже в цьому році я поступаю в університет. Але я боюсь, що там мене теж будуть ображати, і я не витримаю ще 5 років цькування. Враховуючи ще й те, що я йду на філологічний, я також боюсь за свою вимову. Як відстояти себе? Або як хоча б не стати жертвою нових підколів та образ? Буду вдячна за відповіді...