Залежність

З 12 років я почала завдавати собі порізи. Спочатку це були незначні, дрібні подряпини. Я ходила до психолога, але продовжувала шкодити своєму тілу. Потім я припинила терапію і на деякий час зупинилася, проте через рік все почалося знову.
Я почала різати себе глибше і частіше. Був період, коли я щодня розрізала певну частину тіла до м’яса — спочатку руку, потім стегна, ікри, поки не було пошкоджене майже все тіло. Я рвала собі волосся через агресію та страх. Часто приймала велику кількість таблеток у надії не прокинутися зранку. Одного разу, змішавши всі таблетки, які знайшла, я випила їх жменею. Відчуття було таке, ніби я була під наркотиками, але я вижила.
Я припинила завдавати собі шкоди, коли війна тривала вже рік. Але ще через рік помер мій батько. Я стримувалася так довго, як могла. Ми переїхали в новий будинок, який залишив сильний слід у моїй психіці. У перший же день, коли я опинилася там, все, що я пам’ятаю, — я сиділа у ванній з лезом у руці, а вже за секунду мої ноги були в ранах. Червоний відтінок крові змішався з водою, запах металу заповнив ванну кімнату. Все було ніби в тумані. Я кинула лезо, не розуміючи, як це сталося.
У мене були спроби самогубства, але мене завжди встигали врятувати. Зараз я не завдаю собі шкоди вже більше року, але кожного дня в голову лізуть думки про це. Я хочу бачити, як кров стікає по моєму тілу, як з’являються нові, глибші шрами. Я люблю їх. Я стараюся стримуватися, але не знаю, як довго ще зможу.
Також у мене є проблема з таблетками, можливо, через минуле. Коли я бачу будь-які пігулки — від головного болю, болю в животі чи навіть антибіотики — я автоматично приймаю 4-6 штук, навіть не знаючи чому.