Батьки впливають на мою самооцінку

Мені зараз дуже важко, я ніби скоро от-от зійду з розуму, втрачу глузд та не зможу вийти з цього замкнутого кола через батьків та вцілому родину. Мої батьки все життя критикували зазвичай, звісно бували й хвалили, але цікава я їм була лише коли чогось добилася, похвалили оточуючі або зручна їм у всьому. А так, якщо я прийму самостійно рішення, матиму невдачі чи помилково зроблю вибір, мене будуть обзивати безтолковою, тупою, безхребетною. Батьки все життя билися, сварилися, вічно в депресії, вважають всіх дурними, і ні з ким не спілкуються. Мені вічно говорили, що я погано виглядаю, треба схуднути, не достатньо ідеальна, що я нереалізована, і нічого робити не хочу. В цей час, як я важко завершила навчання, самостійно здала екзамени, згодом підробляла дистанційно, потім дуже довго шукала роботу, і її знайшла, коли не працюю, я лінива, коли працюю, надто багато працюєш і не виділяю часу, щоб допомогти мамі із братом молодшим, що я постійно одна вдома, і робота погана, бо дистанційно. Згодом вирішила іншу шукати, мене керівниця непрофесійно вигнала з роботи, але мама вважає, що у всьому я винна. Я ніколи не мала право на свою думку, мене постійно контролювали, батько тиранив мене та матір, бив, пив, та не приділяв мені часу із-за роботи, не було тісного зв’язку, з мамою, все робила за мене, контролює, приймає за мене рішення, все, що я обираю це погано, поганий хлопець, я з ним на відстані, і жити із-за фінансів не можемо разом, в іншій країні живе з мамою, я до нього приїжджаю на кілька місяців, постійно тероризують батьки, маю відчитуватися коли додому. Маю роботу, надто мало заробляєш, йди вчитися, вчуся, пора на роботу, щось заробити, вічно все не так. Я розгублена, зневірена в себе, немає підтримки, все хочуть як вони, я відмовила батькові продовжувати вчитися, він не спілкується зі мною, знецінює, вважає, що я заради хлопця нереалізована, і іду до нього без роботи, обмежую своє життя, хоча коли я з ним, нарешті відчула, що я не самотня, щаслива, і це єдине що мене зараз робить щасливою, не статус, не навчання, не подарунки дорогі від батьків, я просто хочу бути любимою, але я морально спустошена і немає мотивації щось далі робити, зараз просто лежу і сплю днями, нічого їсти не хочеться, і навіть в такому стані мене всі критикують, плачуть, що я неуспішна та нещаслива людина, бабусі та дідусі особливо, вся родина мене вважає неуспішною, і я починаю сумніватися в собі, бо будь-яка помилка, від мене відвертаються.