Як знайти баланс між потребою в товаристві і захистом від впливу самотності?

Я все життя переконував себе, що мені добре на одинці і це у мене майже виходило, через це самотність здавалось стерпною і завжди знаходив аргументи на користь того, що я нічого не втрачаю, оскільки неможливо втратити те, чого не було.
Однак не так давно зробив помилку і зізнався самому собі, що десь глибоко в душі завжди хотілось товариства і я відкидав ці думки, намагаючись захистити себе від впливу самотності. Після цього зізнання захисні стіни впали і це призвело до пригніченого стану і образи на самого себе через втрачені можливості.
Зараз не знаю що з цим робити, та й яких небуть можливостей для соціалізації немає, розумію звісно, що надто багато я пропустив.
Хотілось би принаймні повернути все як було, вочевидь ці природні стіни виникли не ж просто так ? Звісно я розумію, що люди соціальні істоти і я в тому числі, від самотності не втекти, але навіть перебуваючи серед інших, вона відчувається більш гостро.