Question by:
Jojo
Age:
20
Труднощі у спілкуванні з людьми
Вітаю! Перепрошую заздалегідь, може моя проблема зовсім не проблема на тлі війни і подій, які відбуваються, але я геть щось заблукала в собі
Зараз мені 20, але я ні з ким взагалі не спілкуюся років так з 13, тобто друзів у житті у мене немає, а короткочасне спілкування в інтернеті, все ж таки, не дорівнює живому спілкуванню, тому я його не враховую.
Отже, дитиною я була соромʼязливою, але друзів у мене було завжди багато скрізь. Я навіть могла потоваришувати з зовсім незнайомими мені дітьми, зараз же мене сама думка про таке лякає. Якось у мене була подруга, коли мені було 13 сталася ситуація, яка мене тоді щось трохи сколихнула і після того я дуже змінилася. Перестала спілкуватися з усіма, почала усього боятися, ну і очевидно після того у мене друзів не було вже. Я себе завжди заспокоювала, що, можливо, коли буду навчатися в університеті далеко від дому, то знайду своїх людей. Не вийшло. І ось я підходжу до сьогодення. Такі дивні у мене відчуття завжди під час навчання, ніби повно можливостей, багато нових людей, але кожного разу ці думки, що я не пасую до тих людей, що я занадто тупа, тіло неправильне в мене і таке інше. Під час навчання мені зле, бо самотньо, і вдома погано, бо я нічого не роблю для того, щоб якось вилізти з цього стану.
Я не можу себе уявити в дружбі з кимось, а тим більше у стосунках. Я уявляю як гуляю з кимось і мені хочеться зажмуритися і не думати про таке.
А про те, що я тупа я почала задумуватися відносно недавно. Типу коли я спілкуюсь з близькими людьми, то я нормально пояснюю свою думку, можу пояснити щось, придумати, а коли мені доводиться говорити з чужими людьми я геть не так поводжуся. Плутаються думки, голос робиться чужим, плету незрозуміло що, і мене це вибішує, бо я не можу зрозуміти, може я дійсно розуму не маю, а мої рідні тільки вдають, що зі мною все ок, шоб мене не засмучувати? Не знаю просто як інакше пояснити те, що у мене нема друзів (або товаришів як мінімум) це тільки або через те, що зі мною нема про що поговорити або я завнішньо нікому не подобаюсь. І я не можу зрозуміти що зі мною не так
Ще одне, такі відчуття непотрібності, несерйозності, що я є якимсь посміховиськом, виникають у мене коли я ходжу в магазини, їду в універ, та навіть просто гуляю чи читаю в парку. Воно мені заважає нормально мислити, бо замість того, щоб думати про щось нормальне, я думаю яка я нікчема
Зараз мені 20, але я ні з ким взагалі не спілкуюся років так з 13, тобто друзів у житті у мене немає, а короткочасне спілкування в інтернеті, все ж таки, не дорівнює живому спілкуванню, тому я його не враховую.
Отже, дитиною я була соромʼязливою, але друзів у мене було завжди багато скрізь. Я навіть могла потоваришувати з зовсім незнайомими мені дітьми, зараз же мене сама думка про таке лякає. Якось у мене була подруга, коли мені було 13 сталася ситуація, яка мене тоді щось трохи сколихнула і після того я дуже змінилася. Перестала спілкуватися з усіма, почала усього боятися, ну і очевидно після того у мене друзів не було вже. Я себе завжди заспокоювала, що, можливо, коли буду навчатися в університеті далеко від дому, то знайду своїх людей. Не вийшло. І ось я підходжу до сьогодення. Такі дивні у мене відчуття завжди під час навчання, ніби повно можливостей, багато нових людей, але кожного разу ці думки, що я не пасую до тих людей, що я занадто тупа, тіло неправильне в мене і таке інше. Під час навчання мені зле, бо самотньо, і вдома погано, бо я нічого не роблю для того, щоб якось вилізти з цього стану.
Я не можу себе уявити в дружбі з кимось, а тим більше у стосунках. Я уявляю як гуляю з кимось і мені хочеться зажмуритися і не думати про таке.
А про те, що я тупа я почала задумуватися відносно недавно. Типу коли я спілкуюсь з близькими людьми, то я нормально пояснюю свою думку, можу пояснити щось, придумати, а коли мені доводиться говорити з чужими людьми я геть не так поводжуся. Плутаються думки, голос робиться чужим, плету незрозуміло що, і мене це вибішує, бо я не можу зрозуміти, може я дійсно розуму не маю, а мої рідні тільки вдають, що зі мною все ок, шоб мене не засмучувати? Не знаю просто як інакше пояснити те, що у мене нема друзів (або товаришів як мінімум) це тільки або через те, що зі мною нема про що поговорити або я завнішньо нікому не подобаюсь. І я не можу зрозуміти що зі мною не так
Ще одне, такі відчуття непотрібності, несерйозності, що я є якимсь посміховиськом, виникають у мене коли я ходжу в магазини, їду в універ, та навіть просто гуляю чи читаю в парку. Воно мені заважає нормально мислити, бо замість того, щоб думати про щось нормальне, я думаю яка я нікчема
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
