Проблема своєї думки чи проблема дитинства?

Все життя з батьками я була слухняною дівчинкою,яка виконувала все що сказали батьки.З часом в підлітковому віці я навчилася їм перечити але це переходило в крики і істерики матері і батька.Тож я навчилась ніби роздвооюватись угоди ти їм і зробити своє,а особливо брехати.Коли я завагітніла я залишилась жити з матір'ю (вона з батьком вже розвелись)а я з чоловіком теж не жила.Я немала ніякого права голосу ні в чому.Всі гроші шо отримувала на дитину віддавала матері. Хочеться щось купити чи для себе чи для дитини маю випросити в матері,але якщо неполучається то знову брехати.Зараз вже поїхала з новим чоловіком жити отдільно і чекаємо на дитину.Наші постійні сори через те шо я неможу сказати чого хочу шо мені потрібно,як він каже я людина без своєї думки.Я кричу говорю що це не так,але сама себе питаю то я незнаю дійсно від цього тільки гірше.Чи повпливало на мене таке виховання коли мене заставляли постійно виконувати все по правилах,а не так як мені хочеться і добре?Я заплуталась і вважаю себе не людиною а дурнем.В чому причина?