Live:
question author 1 hour тому: «Реакція на відповідь № 391851 для Віталій Вікторович Бондарчук Дякую за вашу відповідь. Мої батьки начебто і розуміють ситуацію і в той самий час»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 6 hours тому: «Співчуваю, ви пережили — величезний стрес, фінансове виснаження та постійний страх за майбутнє дитини. Ваше відчуття безсилля і вигорання абсолютно зрозуміле. Ви з мамою вже зробил»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 6 hours тому: «"це доречі точно, і, напевно, стосується не тільки психолога, а будь якого спеціаліста, лікаря, з яким потрібно вирішити проблемні питання:) Категорія спеціаліста, навіть місце роб»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Береника Age: 19

Нужно убедить себя жить

Впервые в жизни я ощутила абсолютную уверенность и внутреннее согласие с тем, чтобы уйти из жизни.
Меня и раньше посещали такие мысли, но всегда это была лишь теория. Я могла фантазировать, что бы я с собой сделала, продумывать, но всегда у меня возникали мысли рода "а что будет с моей мамой? она с ума сойдёт... я не могу с ней так поступить".
Но сегодня я ехала в метро, и в какой-то момент я словила себя на мысли, что я абсолютно согласна прийти домой и задушить себя шарфом, привязав его к крану. Это действительно замечательное чувство правильно принятого решения продолжалось не более пяти секунд, а в следующее мгновение на меня словно ведро воды вылили. О чём я думаю?!.. Со мной впервые Такое.
Лишь через минут 10-15 ко мне пришла мысль о моей маме, но это уже не было чувство вины или беспокойства, и мысль о маме вскоре отошла на задний план. Я шла и раздваивалась в ощущениях: я понимала, что что-то не так, что так не должно быть, и с другой стороны - что всё правильно. Я хочу жить, но я хочу умереть. Это не бегство от проблем, вокруг меня есть данность, с которой я не могу смириться. Но и победить её я тоже не могу - тут не с чем сражаться. Вернее, я не хочу сражаться - это приносит много боли мне и тем, с кем я сражаюсь. Я не хочу приносить боль.
Я шла домой как будто уже мёртвая - почти не чувствуя тела. Как будто я уже всё сделала, с шарфом или чем-то другим.
Я в каком-то состоянии сейчас, похожем на шок, но гораздо менее эмоциональном.
У меня Нет денег на психотерапевта. И звонить по телефону доверия я боюсь, т.к. если меня начнут провоцировать как в том анекдоте "ну и вешайся!", то я это восприму как знак. Я вообще боюсь говорить по телефону - я себя загноблю за то, что позволила себе говорить о суициде. И в Бога я тоже не верю.
Я понимаю, что что-то не то. Я не хочу совершить ошибку. Если я буду неуверенна и ни дай бог выживу, я могу остаться инвалидом. Я не хочу этого.
Я колеблюсь и мне нужна уверенность хоть в какую-нибудь из сторон. Логика подсказывает, что лучше иметь уверенность, что этого делать не нужно.
Может, кто-нибудь что-нибудь может сказать?
И ещё... Я полностью осознаю, что ответственность за мой выбор полностью лежит на мне. И за помощь себе - тоже.
Не знаю, что придет мне в голову в следующую минуту. Не хочу чтобы исчезло это слабое желание выжить, благодаря которому я нашла этот сайт и зарегистрировалась на нём, т.к. делать вообще ничего не хочется.
Liked: 1 from 1
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?